Зміст статті

19 вересня 2018олександр ковальчук1810

Book Forum 18. День перший

Урочий ювілей ребрендованого заходу у Палаці мистецтв та його околицях.

25 Book Forum мляво розпочинається, але амбітно спуртує візитом Петра Порошенка на його ювілейні урочистості.

На ранковий офіціоз Букфоруму владні голови міста та області традиційно надсилають своїх заступників, і окрім них та Олександри Коваль, тут можна вперше побачити й громадянина Брезіцького. Без горнятка чаю, але з амбіціями та ідеями невидимого сподвижника заходу.

Заступник Садового Андрій Москаленко звично розкидається модними хіпстерськими слівцями і схоже, що йому ще не повідомили про покаянні тези Річарда Флориди. Останні тенденції до Львова інколи доходять дуже довго, але не цим примітна його роль на ранковому брифінгу. Олександра Коваль, президентка ГО "Форум видавців", передаючи йому естафету доброго слова, ставить навколо його постаті аурний смайлик "якого усі ми дуже любимо". Майбутній міський голова Львова розпливається посмішкою за обрій.

А так у перший день Букфоруму якось особливо тихо та повільно. Юрій Винничук, цей галицький символ діонісійської плодючості та бахусу, вже звично походжає біля дівчаток. Він разом з Фоліо нарешті видав майстра львівського жаху Стефана Грабинського, але чомусь на такому жахливому папері, що просто жах.

А от забрьоханий майстер графоманського пера Кокотюха ковтає слинку, споглядаючи похмільного французика Беґбеде, який ховає вчорашній вечір за сонцезахисними окулярами. Дешевий Львів з дешевим бухлом та дешевими молодичками – то перфектна пристань для колись популярного автора хвацьких оповідок. До Кокотюхи, незважаючи на його масові тиражі та попсові книги, такі черги навіть не стоять. Лише Беґбеде вміє цього ранку так м'яко зазирнути у піддатливі душі галицьких дівчаток та хлопчиків ніжним кошенятком і кігтиками робити там з ними усе те, про що вони лише мріяли у цьому сльотавому місті.

А ось і зірка цьогорічному заходу – історикиня Енн Епплбом.

І на цьому головні події Букфоруму плавно перелітають до Оперного, де відбуватиметься зустріч усіх охочих та запрошених з Петром Порошенком. Усю параду навколишніх порохоботів зустрічає веселка від фонтану неподалік, як символ їхнього заповіту з Порошенком, а також, як провісниця його виходу до другого туру, де він легко втре носа несправжньому Гриценкові. За таких сприятливих обставин Юля має профукати свій останній шанс, а багатостраждальний Садовий мусить піти у монастир. Після сміттєвої блокади (на його піарну думку) йому не вистарчає лише стигматів на руках та подальшої канонізації. Дивно, що львівські хіпстери ще не ходять містом з портретиками Садового, які будуть мироточити і плакати його блаженною парсуною в прямому етері на 24 каналі.

Поетична душа Садового згодом не витримає наруги у рідному місті від ідейного супротивника, який привітається з львів'янами богомданим "Слава Ісусу Христу" і вийде геть з Оперного під час перших нот державного славня. Схоже, що Садовий зникатиме у невідомому керунку заради керигми. Він іде у франковий університет на презентацію книги "Діялог лікує рани" Блаженнішого Святослава (Шевчука). Але коли згодом туди також приїде Петро Порошенко з усім своїм почтом, то Садовий вкотре кудись зникне до візіонерів в опозиціонерському напрямку.

На учті порохоботів усі вбрані та зачесані, але навіть такі марафети не замаскують привселюдну маніфестацію рустикального минулого та хтонічного потойбіччя. Кого тут тільки немає, окрім порохоботів: супруністи та аваківці, активісти і песимісти, латиноамериканські орли та духовні воїни, видавці та мистці, видавчині та мисткині, ведучі та завідувачі, директори і проректори, люди широкого профілю та особи вузької спеціалізації.

Ось, наприклад, місцевий депутат (від поліцейського електорату) Зінкевич, схоже, таки увірував у Варіанти, бо його модна зачіска (яка, як відомо, друга молодість) таки вкотре продовжує зрікатися ще нещодавньої кар'єри гопника в його очах. Тепер його презентабельність сяє зорями в очах обабічних зальотниць, потенційних голосувальниць на майбутніх виборах міського голови Львова.

Поміж чудернацьких різновидів порохоботів можна навіть натрапити на чарівну відповідь Синютки на праву руку Садового – Андрія Москаленка. Се заступниця директора управління економічного розвитку та стратегічного планування ЛОДА – Валентина Москаленко. Пара Березюк-Березюк вже є на руках у Синютки і тепер для повного фарту йому лишилося зібрати лише одну позицію.

Але найбільш виразною репрезентанткою рясного порохоботського духу на променистих львівських околицях вже традиційно стає Леся Турашвілі (Леся-Мейкап). Ця піратка-абордажниця, руда борода місцевого моря, яке закопали на карті Львова між буквами Ч та Ж. Ця гроза авторитетів, цей вітер зі сходу. Власне, саме східний вітер зносить у її бік бризки фонтанського і це чудова мить для привідкриття чогось особливо потаємного та романтичного. Однак згодом, у середині, її запхають у куточок, майже за колону, у далеку античність.

Усі вже зрозуміли, що цю зустріч заточили під графік Порошенка і це особливо не подобається усім притомним садоботам. Але Олександра Коваль каже, що саме ця людина надихає усіх нас (вас), що саме вона каже усім нам (вам) невагівап, і це, як усі вже зрозуміли, саме Петро Порошенко. Це все легко зрозуміти, хоча ще важче забути розігрівні вправи Олександри Коваль в очікування Президента. Є у цьому щось таке напрочуд людське на цьому паркеті. Щось навдивовижу вразливе, інтимне. Щось від художника Бальтуса.

На програмній промові Порошенка зал декілька разів здіймається оплесками під час прогнозованих акцентів його спічрайтерів.

Але коли він іде геть, то багато хто, не чекаючи танців від Вовкуна, біжить його святими слідами.

Порошенко розкошує у Львові без Садового. Навіть дивний антисадовий оркестрик пікетувальників під керівництвом любові він оминає увагою швидко і вміло.

Поки Порошенко іде в бік олдскульного Пінгвіна, щоб привітатися зі змореними львів'янами та туристами, читач може одним оком поглянути на те, наскільки далекі від народних потреб його міністри та депутати.

Ходіння в народ, щоб остаточно не впасти у хлопоманство, також швиденько закінчується поверненням до прохолодної атмосфери сучасних автівок.

Вавилонське стовпотворіння на бальконах актової зали ЛНУ ім. Івана Франка під час презентації книги Блаженнішого Святослава "Діяльог лікує рани", схоже, що прозоро натякає на те, як сильно ся львівська молодіж спрагла води живої, світла істини, дня після ночі. Багатьох, напевне, загнали сюди з пар згідно отцівських канонів. Однак мають бути поміж цих покликаних й деякі вибрані, ідейні, так би мовити, які готові обміняти це бабине літо у Львові на години солодкавої мови. Навіть Лубківський та Наливайченко тут, хоча якщо для одного – це лише плеканий імідж, то для іншого – благословенний ребрендинг.

Несподіваного Порошенка знову багато і якщо хтось не хоче дивитися усієї його промови, то може переглянути лише його спічі про Томос та нічні зустрічі з главою греко-католиків після яких він виходить піднесеним та окриленим.

Блаженніший Святослав (Шевчук) за останній рік також якось вже так сановито споважнів, що хтось приватний та тренований мусить порадити йому фізкультуру на чистому повітрі. Має брати приклад з митрополита Андрея, бо учень не може бути більшим за свого вчителя, і започаткувати, наприклад, рух Греко-католики на роликах під гаслом "Блага вість на колесах".

Порошенко виходить зі зустрічі Святослава (Шевчука), наче тать, нагло та рішуче (так би написали лише садофіли). І якщо актовий зал франкового університету – оплот знання та розуму, то поза його стінами бушує житейське море, сповнене бурями спокус. І одна з голів його – це селфі-пошесть. Щойно на презентації Кшиштоф Томасік лише говорив про інфантилізацю піпла та його споживацький нарцисизм, як за актовими мурами все це можна побачити втіленим та масовим.

Голова ЛОДА Олег Синютка у цій студентській веремії вже звично відпрацьовує бодігуардом улюбленого президента, а також і одночасно й церемоніймейстером його селфі-ритуалів. Порошенко, наче моншер Беґбеде, вміло ганяє студентські хвилі, піддатливі та запальні, туди і сюди. Франкова юнь швидка на двіжі. Незабаром цей бедлам перетворюється на селфі-оргію, де одні фоткаються з Порошенком, інші – на тлі тих, хто фоткається з Порошенком, а ще інші – на тлі тих, які фоткаються на тлі тих, які фоткаються з Порошенком. На цій хвилі можна було б придумати концептуальну пірамідку для Книги рекордів Гіннеса, але Порошенкові треба втікати до нових зустрічей в ефірі. І тільки ректор франкового університету Володимир Мельник настільки ошелешений видінням селфі-розгардіяшу в рідних стінах, що вже починає думати, що нічого не розуміє у цьому житті.

І тільки Ігор Гринів вже вигадує нову концепцію селфі-агітації як важливої складової передвиборчої кампанії кандидата у президенти України для нагромадження переможного капіталу в період, коли Юля віддасть усе заради всього. Бо це її останній шанс, її фінальна потенція, її заключна претензія, її квітка.


далі ще має щось бути

Автор: олександр ковальчук