Зміст статті

28 вересня 2018Іванка Корань1809

Контролограф Цурковського

Життя і надзвичайні пригоди львівського поета, психолога і винахідника Ярослава Цурковського.

Перед Вами контролограф, прилад, який розробив майже 100 років тому, наприкінці 20-х років минулого століття, львівський психолог і винахідник Ярослав Цурковський. Прилад широко застосовувався в психологічній практиці у міжвоєнній Польщі, в окупованій німцями Україні та в СРСР. Донедавна вважалося, що не зберігся жоден екземпляр контролографа у дії, як і креслень приладу та методики роботи на ньому.

Бажання дізнатися більше про цей загадковий апарат, що прославив свого часу львівських психологів на весь СРСР, й спонукало Варіанти зацікавитися постаттю його винахідника. Ярослав Цурковський (1904-1995) прожив довге життя, понад 90 років, більшу частину його провів у Львові. Пережив усі режими і дочекався Незалежності. Сучасники запам’ятали Цурковського як ексцентричного і дивакуватого, проте симпатичного та позитивного одинака, хоча він й був двічі одружений і мав двох синів.

Поет і бунтар, Цурковський вступив в доросле життя з "вовчим квитком". Перед ним закрилися двері офіційних установ в Польщі і він здобував вищу освіту протягом 17 років. Однак вже в молодому віці він став популярним у Львові, а згодом вписав своє ім’я і в історію української літератури та української психології. Поховали Ярослава Цурковського на Личаківському цвинтарі. Однак і після смерті його ім'я не зникло з горизонтів, а його творчу та наукову спадщину продовжують вивчати і аналізувати. 

Як поет став науковцем

Ярослав народився в Тернополі, в родині радника суду Івана і вчительки Олени Цурковських. У 1913 році батька перевели на роботу до Львова, а через два роки він помер. Ярослав залишився єдиним чоловіком в сім'ї, яка складалася з матері та молодшої сестри Ірени. На той час Цурковський був учнем української початкової школи у Львові, а після її закінчення він вступив до української класичної гімназії. З останнього, сьомого класу гімназії його відрахували. Він розповідав, що це сталося через участь у пластунському русі. В архівах є згадка, що в 1920 році Цурковський був сотником пластового полку ім. П. Сагайдачного у Львові. Але жодних доказів того, що він нібито створив чи очолив нелегальну організацію "Гвардія ім. Івана Франка", Варіанти так і не відшукали у львівських архівах. Випускні іспити Цурковський склав екстерном у 1923 році, із запізненням на рік. Вірогідно, що його, як потенційного заколотника, позбавили можливості вчитися в офіційних вищих навчальних закладах Польщі. Навчався він в Українському таємному університеті (УТУ), який діяв у Львові при Науковому товаристві ім. Т. Шевченка. Однак УТУ припинив свою діяльність раніше, ніж Цурковський мав закінчити навчання. Останнє, здається, не дуже засмутило юнака, бо на той час у нього вже з'явилися інші пріоритети: вивчення теоретичних засад філософії та психології заступила громадська та літературна діяльність.

Із притаманним усім юнакам максималізмом Цурковський захоплювався модними на той час націоналістичними та лівацькими ідеологіями. В 1924 році, наприклад, долучився до створення Української партії національної роботи, яка сповідувала принципи інтегрального націоналізму Дмитра Донцова. Але згадок про його подальшу і активну участь в ній немає.Літературна спадщина Цурковського другої половили 20-х років складається з п'яти поетичних збірок. Він також редагував журнали "Наука і письменство" та "Літературні вісті", що виходили у Львові. А в 1927 році став головним редактором журналу і головою "Інтелектуального блоку молодої всеукраїнської генерації" (ІНТЕБМОВСЕҐІЇ). Організовував поетичні вечори, писав критичні статті, в яких відстоював модерність у літературній творчості та критикував старше покоління українських поетів-ліриків.

Дослідники відзначають суперечливість у творчій платформі Цурковського. Одні з них зараховують його до символістів, інші – вважають панфутуристом, а треті називають творцем стилю, який він сам визначав, як "цивілізаційний презентивізм". Однак погляди, які сповідував Цурковський, не прижились, а поетичні твори – не стали популярними. Незважаючи на це, літературознавці визнають історичну вагу Цурковського як одного з лідерів авангардизму в Галичині, який одним із перших "зрозумів потребу радикального розриву з попередньою ліричною традицією". Отож сьогодні жодна наукова праця з історії української літератури чи антологія 20-х років не оминає згадкою діяльність угрупування ІНТЕБМОВСЕҐІЇ та поезії його провідника.

Для нашої розвідки вартує зупинитися на змістовому наповненні віршів Цурковського. Одним із головних мотивів його поезії була боротьба за Українську державність, яку веде бунтар-патріот. Він самотній і не знаходить розуміння в навколишніх, але автор вірить в те, що саме індивідуалісти здатні змінити хід історії та врятувати світ. Тому його ліричний герой сповнений усвідомлення власної місії та цілковито віддається процесові боротьби. Ймовірно, що цей ідеалізований образ надлюдини імпонував авторові, який намагався копіювати його в реальному житті.

стаття Цурковського у часописі "Літературні Вісти", 1927 (фото: photo-lviv.in.ua)

Постать Цурковського-літератора запам’яталася сучасникам численними епатажними витівками, які виникали, зазвичай, з його ініціативи на ґрунті дискусії між авангардистами та представниками старшого покоління літераторів. Так, на авторському літературному вечорі у Львові, Цурковський, відповідаючи на запитання із залу: "Ви схожі на того, хто щойно вийшли з Кульпаркова", не знітився і сказав: "Це правда, я вийшов, щоб зробити там місце для вас". Значного розголосу отримала суперечка між ним і впливовим критиком та редактором газети "Діло" Михайлом Рудницьким. Цукровський образився на одну з рецензій метра та звинуватив Рудницького в запровадженні війни "з формою, з модернізмом, зі самою поетичністю". Але в полемічному запалі переступив етичні межі, що й викликало негативну реакцію української інтелігенції та спричинило відтік авторів із видань, які курував Цурковський.

Обструкція з боку респектабельних літераторів не засмутила молодого поета, адже він залишався лідером думок найрадикальнішої частини львівської творчої молоді. Майбутній активіст ОУН Лука Павлишин згадував: "Студентська молодь захоплювалась інтригуючими, інколи навіть епатажними віршами Цурковського. Наприкінці четвертого року своїх "штудій" я мав нагоду побувати на авторському вечорі цього поета, що відбувався в одному із залів Народного дому. Як не всі розуміють і сприймають теорію відносності Ейнштейна, так не всі присутні розуміли і сприймали поезії Ярослава, котрі він декламував. У деяких годі було шукати змісту, бо поет, мабуть, занадто захопився пошуком нових форм самовираження. І все-таки молодь слухала із зацікавленням, аплодувала". І далі: "Ми вірили кожному слову Цурковського. Вищезгаданий часопис (ІНТЕБМОВСЕҐІЇ – ред.) виходив недовго, бо й коштів бракувало, і цензура кусала, і літмастодонти цькували". Серед колег-однодумців Цурковського особливе місце посідав композитор Ярослав Ярославенко, який у 20-х роках поклав на музику його вірш "Гей, Україна, над усе" та поему "Dies irae".

Цурковський, орієнтовно кін. 20-х рр. - поч. 30-х рр. 20 ст. (фото: photo-lviv.in.ua)

Крапку в активній літературній діяльності Цурковського поставила польська влада. "За неявне радянофільство", як він сам визначив, у нього конфіскували та знищили тираж журналу "Службовик" з поемою "Збентежений літак". Цурковський змушений був виїхати зі Львова. Рік він слухав лекції у Відні, а ще рік навчався в Українському вільному університеті в Чехії. Згодом він переїхав до Кракова, де влаштувався на роботу в Психотехнічний інститут асистентом відомого польського психолога та інженера Броніслава Бігельейзена. Цурковський, за протекцією свого наукового керівника, швидко зробив кар'єру в структурі недержавних установ Польщі, оскільки в державних його ніхто, звісно, не чекав. У 1928-1930 роках він обіймав посаду провідного психолога в Інституті профконсультації при Торгово-промисловій палаті в Катовіце, у 1930-1932 – працював профконсультантом Сілезького ремісничо-промислового інституту, а з 1932 по 1939 рік – директором Інституту психотехнічних досліджень інтегральним методом у Катовіце. Паралельно з роботою Цурковський у 1931 році завершив навчання в УВУ, а в 1937 році, в тому ж УВУ, захистив докторську дисертацію. На той момент його ім'я вже було досить відоме в колах польських винахідників, зокрема, завдяки запатентованій ним моделі шельок, що масово випускалися в міжвоєнній Польщі.  

диплом УВУ

Як науковець став поетом

Варто зробити відступ, щоб пояснити, що таке психотехніка і що спричинило бурхливий розвиток цієї ділянки психології в першій половині ХХ століття. В період між двома великими війнами гостро постали питання професійного відбору кадрів для війська та промислового виробництва. Вважалося, що вирішити цю проблему може науковий підхід до організації праці. Отож завдання психотехніки полягало в раціоналізації людської праці шляхом використання законів психології. Вона мала вирішувати питання організації праці, профорієнтації та профвідбору. Психотехніки вивчали проблеми наукового керівництва підприємством, питання професійного відбору і профорієнтації, а також досліджували фактори, що сприяють підвищенню продуктивності праці робітників, як от відпочинок чи організація робочого місця. Крім того робилися спроби лабораторно визначити вимоги (психологічні характеристики), які працедавець висував до потенційного працівника. Особливої популярності психотехніка набула в Німеччині (Мюнстерберг), США (Тейлор) і Радянському Союзі (Шпільрейн). Незалежно від типу державного устрою, всі країни були зацікавлені в підвищенні ефективності індустріального виробництва.

Цурковському завдання психотехніки, як науки, імпонували, адже були суголосні його вірі у надвластивості людини. Для нього психотехніка, в певному сенсі, була продовженням розробки теми, яка домінувала в його віршах. Він із великим ентузіазмом віддався новому зацікавленню. Безперечним фактом є те, що Цурковський був одним з перших українців – практичних психологів (психотехніків) в міжвоєнній Польщі. В 1928-1929 роках він розробив інтегральний метод трудово-психологічних досліджень, а також спроектував технічні пристрої, які подав на реєстрацію як винаходи, і отримав наступні патенти: психорегістратор (в подальшому Цурковський перейменував його в психоавтомат), контролограф (на початках – для обстеження контролерів), транспортодидект (використовувався для обстеження працівників транспортної галузі).

І тут в житті Цурковського відбулося раніше небачене. Його ніхто не переслідував, ніхто не вважав його погляди бунтарськими чи скандальними, навпаки, його розробками зацікавилися провідні наукові інституції Польщі. В 1930 році він виступив на конференції у Варшаві, наступного року – з великим успіхом представив свій метод і винаходи на міжнародній конференції в Москві. В 1932 році його проект психорегістратора отримав срібну медаль на виставці в Катовіце. Тоді ж, як стверджує сам Цурковський, фірма Циммерман запропонувала купити право на масовий випуск його апарату. Нарешті під його розробки створюється дослідницька установа в Катовіце, в якій, знову ж таки за його твердженням, було дванадцять відділів.

Історія першого наукового злету Цурковського закінчилася з початком Другої світової війни. Повертаючись з курорту, 30 серпня 1939 року, він заїхав до Львова провідати родичів, а після вступу до міста Червоної армії, 22 вересня, вирішив залишитися на територіях, які окупував СРСР. Невідомо наскільки це було складним для нього рішенням. З одного боку, Цурковський симпатизував радянській владі ще зі студентських років та й повернутися до окупованого німцями Катовіце було фізично складно. З іншого, там, в Польщі, залишився інститут, колеги, наукові напрацювання. В автобіографії Цурковський зазначає, що його квартиру в Катовіце зайняли німці, які й знищили все майно разом з його науковою і поетичною спадщиною та бібліотекою.Але треба було жити далі та давати собі раду в нових умовах.

Оскільки у минулому він був літератором, який в міжвоєнній Польщі зазнав переслідувань за прорадянські симпатії, то Цурковський, за протекцією академіка ВУАН, колишнього голови НТШ та депутата так званих Народних Зборів Кирила Студинського, отримав посаду секретаря Оргкомітету львівської радянської Спілки письменників і  в 1940 році став її членом. Останнє дозволило йому посісти посаду відповідального секретаря журналу "Література і мистецтво", який видавався у Львові, тобто мати стабільний заробіток. Адже тих письменників, хто не був членом Спілки, в СРСР не друкували.

Життя довоєнної львівської Спілки письменників впродовж усього недовгого періоду її існування було бурхливим. Цурковський у складі делегацій радянських письменників Західної України встиг відвідати Київ із нагоди 50-річчя Павла Тичини, брав участь у багатьох офіційних літературних заходах і навіть відзначився в одному зі скандалів. Йдеться про історію обрання членом Спілки його колишнього "кривдника" Михайла Рудницького. Цурковський, як з'ясувалося, так і не зміг вибачити останньому зневажливого ставлення до своїх віршів і був єдиним поміж львівських письменників, хто на зборах виступив проти Рудницького. Але його позиція не знайшла підтримки інших членів.

Назад у майбутнє

В автобіографії Цурковський стверджує, що вступ німецьких військ до Львова в 1941 році заскочив його зненацька, за роботою над черговим номером журналу. Приміщення Спілки зайняли німці, однак йому вдалося уникнути арешту і навіть врятувати частину спілчанського майна. Для німецької окупаційної влади літературна діяльність Цурковського, вочевидь, не була особливо цікавою, а от його доробок як вченого-психотехніка, його винаходи, документація яких безслідно зникла в Катовіце, могли стати в нагоді. Цурковський без зайвої скромності в автобіографії вказував, що він на той час був єдиним провідним психотехніком у Львові. Тому саме йому доручили створити Інститут психотехнічних досліджень. Останній підпорядковувався міському відділу освіти, і, як стверджує Цурковський, мінімально співробітничав з окупаційною  владою: її втручання в роботу інституту обмежувалося затвердженням штату та бюджету установи.

Орест Тарнавський частково підтверджує цю інформацію: "За німецької окупації він (Цурковський – ред.) ухитрився переконати владу, що у Львові потрібен психоаналітичний осередок. І це йому вдалося. Він створив такий осередок, в якому знайшла заняття чи не сотня різних осіб, які вештались по цьому інституті в білих халатах, немовби справді лікарі, але що вони там робили – не знала і влада, яка на це асигнувала гроші". Ймовірно, що Цурковському в спілкуванні з окупаційною німецькою владою Львова допомогли його зв'язки періоду роботи в Катовіце – польського міста з сильними німецькими впливами. І саме за протекцією когось із польських чи німецьких психотехників або промисловців (згадаймо, хоча б фірму Циммерман), він отримав можливість повернутися до наукової роботи у Львові.

Деякі українські дослідники вважають, що саме з цього моменту і розпочалася історія психотехнічних досліджень у Львові. Але насправді це не так. В 1925 році з ініціативи професора Львівської політехніки Едварда Гейслера постало товариство "Інститут психотехнічних досліджень у Львові", в яке на правах членів увійшли такі установи, як Політехніка, Міські електромережі, Союз промисловців тощо. З його ініціативи в 1927 році у Львові запрацював перший профорієнтаційний заклад для учнівської молоді. Обладнання для нього закупили коштом львівських підприємств, а приміщення надала Торгово-промислова палата в будинку на вулиці Бурлярда (тепер приміщення консерваторії на вулиці Ніжанківського).

Львівські психотехніки проводили експертизу професійних навичок учнів профтехучилищ, а також водіїв механічних транспортних засобів.Едвард Гейслер керував товариством та дослідженнями до 1939 року. Разом з ним працювали Стефанія Пушкар, яка, побувавши в 1926 році в Америці, закінчила курси з психології та психотехніки. З 1937 по 1940 рік в інституті працювала історик філософії і методолог Ісидора Домбська. Видатний психолог, філософ і перекладач діалогів Платона Владислав Вітвіцький в цей же період також долучався до діяльності інституту.

Інститут психотехнічних досліджень Цурковського створили у Львові на базі міжвоєнного профорієнтаційного закладу, адже збігаються адреси установ. Також новому інституту передали прилади фірми Циммерман, які закупили свого часу за гроші Міських електромереж в Лейпцигу. Їхній опис можна знайти в брошурі  "Профорієнтаційний центр для молоді у Львові" 1928 року. Це, переважно, були тренажери, які допомагали дослідити реакції людини в екстремальних ситуаціях. У 40-х роках співробітником інституту був український педагог і просвітитель Михайло Базник.

Прізвища інших колег Цурковського нам не вдалося встановити, як і довідатись про деталі їхньої роботи. Хіба учасниця українського підпілля Марія Савчин, яка працювала в інституті друкаркою та конфліктувала з Цурковським, залишила відгук про роботу цього закладу, який, вірогідно, слід вважати упередженим: "Тільки нацисти з їхньою ідеологією "юберменшів" могли придумати для "унтерменшів" таку установу, як Психотехнічний інститут. Його завданням було нібито науково визначати таланти молоді з львівських фахових шкіл. У визначені дні туди приводили групи юнаків і за допомогою кількох апаратів провадили над ними досліди, у висліді яких і визначали їхні таланти. Власне свідоцтва тих хлопців я переписувала на машинці та з дива не сходила, як усі вони вкладались у визначений інститутом стандарт фізичних робітників. На сотні молоді не знайшлося ні одного із завдатками на розумову працю. Тих результатів ніхто не брав серйозно. В ті часи молодь ішла до будь-яких шкіл, якщо не було можливості вибору, щоб вберегтися від вивозу до Німеччини на примусові роботи. Також самі працівники інституту не ставились поважно до своєї роботи. Це були люди з вищою освітою, вони мусили десь працювати, щоб пережити важкий воєнний час. Розцінювали інститут як один із засобів збереження молоді від вивозу на роботу до Німеччини".

Натомість сам Цурковський стверджує, що саме у ті роки він зібрав і випробував перші взірці психореєстратора та транспортодидекта. У 1944 році за наказом німецької біржі праці інститут спочатку скоротили. Згодом приміщення інституту зайняв генштаб однієї з німецьких армій і тому, власне, усе майно й викинули на склад інфекційної клініки. Всі розробки та апарати Цурковського знищили, їх підірвали міною. Самого ж Цурковського відправили в Катовіце, працювати психологом для обслуговування слов'янських працівників. З ним разом зі Львова помандрували й залишки вцілілого майна інституту. Після того, як Катовіце зайняли радянські війська, його арештували польські органи безпеки, які, як стверджував Цурковський, полювали за матеріалами психотехніків. Офіційно Цурковський на той час був громадянином СРСР, отож поляки передали його НКВД. Після перебування у фільтраційному таборі у Верхній Сілезії, а також у таборі в Комі, він в 1946 році повернувся до Львова як репатріант.

З періодом німецької окупації пов'язана ще одна історія, прямого підтвердження якої Варіантам не вдалося відшукати. Варіанти її почули від психолога Юрія Вінтюка у відповідь на запитання про те, як Цурковському вдалося повернутись до Львова. Нібито в тому йому допоміг лікар, єврей за походженням Йоахим Акс, якого Цурковський у роки війни переховував в приміщенні інституту. Останній віддячив йому тим, що клопотав перед високими радянськими чинами в Києві та Москві за повернення Цурковського до Львова.

Після війні Акс працював директором Логопедичного-фоніатричного диспансеру у Львові, поруч із обкомом партії та військовою комендатурою. В 1957 році Акс вихав до Польщі. Його син Емануель Акс став відомим американським піаністом. Однак в біографії Емануеля Акса йдеться про те, що його батько був хормейстером у львівській Опері, а в роки війни – перебував в концтаборі. З іншого боку, Варіанти знайшли документ на якому зазначено прізвище Йоахима Акса. Але музикант Емануель Акс, до якого Варіанти звернулися з проханням прояснити ситуацію, на жаль, не зміг цього зробити, адже йому вкрай мало відомо про долю батька в роки війни.

Після повернення до Львова, Цурковський працював у Львівському політехнічному інституті, викладав також в Інституті підвищення кваліфікації вчителів, відвідував вечірній університет марксизму-ленінізму, намагався, але без особливого успіху, повернутися до літературної діяльності, іншими словами – адаптувався до післявоєнної радянської дійсності. Нарешті в 1950 році його приймають на посаду старшого викладача Львівського інституту фізкультури. Тут він пропрацював з перервами майже десять років, створив теорію контрольних психічних процесів  і вдосконалив свій винахід, контролограф, для потреб радянського спорту.Тут варто зробити чергову перерву в розповіді, щоб пояснити що таке теорія контрольності і що таке контролограф.

Поет у науці

З одного боку, теорія контрольності – це адаптований до вимог радянської науки інтегральний метод трудово-психологічних досліджень, який розробив Цурковський ще в 20-х роках. Він обгорнув свої попередні розробки у терміни радянської науки, пов'язав їх з теорією умовних рефлексів Івана Павлова, вченням Сєченова про рефлекси та іншими науковими досягненнями, які визнавалися беззаперечними в СРСР, позаяк свідчили про непорушний зв'язок психології з фізіологією. Таким чином він зумів запалити "зелене світло" для своїх винаходів. Якщо ж перевести з наукової термінології на буденну мову, то теорія контрольності – це вчення про те, як людині побороти стрес.

Цурковський вважав, що для боротьби з негативними наслідками стресу в людини існує інтегруючий психічний механізм саморегуляції, який дозволяє зберегти її психіку. Іншими словами, контрольність – це гальмівний процес, за допомогою якого у людини можна виявити хибні уявлення та зупинити неадекватні реакції. Застосування теорії контрольності на практиці відкривало необмежені можливості щодо вдосконалення поведінки людини в екстремальних ситуаціях. Цурковський також декларував, що знає, як це зробити. Винайдений ним контролограф був не лише апаратом, який давав можливість вимірювати реакції та встановлювати параметри контрольності, але й одночасно тренажером, який дозволяв корегувати поведінку людини.

В певному сенсі контролограф Цурковського – це контрполіграф (детектор брехні). Обидва апарати за допомогою датчиків вимірюють показники реакцій різних систем організму: поліграф – сенсорних, а контролограф – логістичних та емоційних. Але методика обробки результатів поліграфа базується на протилежному до теорії контрольності твердженні про те, що людина не здатна контролювати та впливати на реакції свого організму. Цурковський зумів в одному своєму винаході поєднати максимальну кількість вимірювальних функцій, для вивчення яких раніше були необхідні різні апарати і дослідники. Його контролограф вимірював до 70 параметрів.

Це, однак, мало й свій недолік, бо обстеження на ньому тривали близько чотирьох годин, з них одна година відводилася на інструктування, а три – на збір показників. Як Варіантам розповів професор Ігор Огірко, досліджуваний увесь час сидів на стільці перед столом, на якому стояв контролограф і до якого підводилися педалі. Йому ставились завдання на перевірку реакцій в стресових ситуаціях. Останнє, серед іншого, забезпечувалось несподіваними питаннями, поколюваннями електричними розрядами, незвичним рухом педалей, які треба було підштовхувати догори тощо.

Всі показники заносилися в таблиці, а потім порівнювалися. Як і у випадку з поліграфом, результат та правильність рекомендацій щодо поведінки в стресових ситуаціях після обстеження на контролографі, залежали від багатьох чинників і мали відбиток суб'єктивності. Однак всі ці недоліки не заважають широкому використанню поліграфа. Що ж стосується контролографа, то інтерес до винаходу Цурковського в СРСР мав реальне підґрунтя. В 50-х роках в Радянському Союзі спорт був максимально політизованим, кожен виступ радянського спортсмена на міжнародній арені розглядався як шанс для демонстрації переваги соціалістичного способу життя над капіталістичним світом та буржуазною ідеологією. Контролограф Цурковського міг стати панацеєю для радянських чиновників, які відповідали за спортивні досягнення. Адже Цурковський обіцяв з його допомогою якщо не створити, то, принаймні, відшукати спортсмена-надлюдину. Саме за наполяганням чиновників від спорту Цурковського приймають на роботу в інститут фізкультури. Тоді ж провідною науковою темою кафедри психології затверджують тему застосування на практиці теорії контрольності.

Далеко не всі були в захваті від того, що старший викладач Цурковський опинився в особливому привілейованому становищі. Та й самого Цурковського роки не дуже змінили. Він залишався в душі поетом і бунтарем, тобто непростою та достатньо конфліктною людиною. Інститутом поповзли чутки про те, що Цурковський, можливо, "агент впливу". Хтось, ніби випадково, передрукував не дуже для нього втішний фейлетон Ярослава Галана, в якому Цурковський засуджувався за колабораціонізм з нацистами. Цурковський не звертав на це уваги, бо отримав можливість вдосконалити і випробувати на практиці свій винахід – контролограф.

В архіві Львівського університету фізкультури зберігається майже 300 сторінок особистої справи Цурковського. Саме завдяки її матеріалам Варіанти змогли реконструювати сторінки його життя. Можливо, найціннішою в цій справі є одна пожовтіла сторінка, копія відгуку двічі олімпійського чемпіона, чемпіона світу, гімнаста Віктора Чукаріна про дослідження, які він пройшов на контролографі. Висновок Чукаріна був позитивним. Контролограф допоміг зібрати багато інформації, на основі якої спортсмену вдалося краще зрозуміти мотиви своєї спортивної поведінки. Отож він рекомендував тренерам використовувати його в процесі індивідуальної підготовки спортсменів. Схвальні відгуки на контролограф надходили також від радянських учених, передусім психологів та медиків. Це дозволило Цурковському отримати перші замовлення на його виготовлення.

відгук Чукаріна на контролограф

Проте ситуація в інституті залишалась складною. Цурковському необхідно було підтвердити наукові звання, тобто написати і захистити кандидатську дисертацію, адже він відмовився подати на перезахист роботу, на підставі якої отримав докторський диплом в УВУ. Паралельно, як викладач, він мав читати лекції та проводити семінарські заняття, виступати на конференціях, писати статті, займатися виховною роботою тощо. Цурковський ставився до всіх тих обов'язків знову ж таки, як поет, тобто робив так, як йому подобалося, не звертаючи уваги на формальні вимоги системи. За десять років роботи викладачем він так і не навчився користуватися конспектом, уникати відступів у минуле і не згадувати "буржуазні" теорії під час лекцій. На писання наукових праць у нього бракувало часу. Тому він ледве встиг впоратися з дисертацією, яка надрукували у форматі трьох статей, але яку він так і не захистив на момент звільнення з інституту. Виконання замовлень щодо контролографу весь час гальмувалося через певні бюрократичні та інші перепони.

Чукарін за контролографом (фото: ЛДУФК)

Врешті-решт кафедра психології ухвалила рішення не переобирати Цурковського на посаду старшого викладача. Однак події вже вкотре отримали неочікуваний поворот і замість опали Цурковського та його винахід чекало широке визнання як того, хто першим в СРСР поставив досвід психологів на службу соціалістичному виробництву.

Ярослав Цурковський, кінець 50-х (фото: ЛДУФК)

Наздогнати й перегнати мрію

Зміни в політичному житті СРСР початку 60-х років, так звана "хрущовська відлига", створили умови для розвитку психології. І хоча тут психотехніка, як окремий напрям, припинала своє існування ще перед Другою світовою війною, ідея впровадження досягнень психології у виробництво залишалась актуальною. Вважалося, що психологічні підходи, які вже давно і широко використовувались на Заході, допоможуть СРСР наздогнати та перегнати капіталістичні країни і в найближчій перспективі здійснити стрибок від соціалізму до комунізму. Саме в цей період Львів перетворювався на індустріальний центр. На великих підприємствах, цехи яких стрімко зростали навколо Львова, існували хронічні проблеми з професійною підготовкою кадрів, умовами їхнього розвитку, охороною праці, якістю продукції, ухвалення управлінських рішень тощо. За таких умов радянські чиновники вдруге згадують про Цурковського.

Львівський завод автонавантажувачів, 1950 рік (фото: lvivcenter.org)

В 1960 році Цурковського запросили до створення та керівництва психологічної служби на заводі автонавантажувачів. Наступного, 1961 року, це підприємство стало першим в СРСР, де запрацювала експериментальна лабораторія психофізіології праці. В ній досліджували проблеми вдосконалення соціальної структури колективу та його управління, підвищення оплати праці і покращення умов робітників і службовців, зокрема, й охорони праці, зміцнення їхнього здоров'я. В 1966-1967 роках експозицію здобутків лабораторії, яка демонструвалася на ВДНГ у Москві, відзначили золотою медаллю. Тоді ж, в 1966 році, на базі лабораторії Цурковського створюється Центральна галузева лабораторія психології, фізіології і умов праці Міністерства автомобільної промисловості СРСР. З 1968 року у Львові запрацювала залізнична лабораторія психології, фізіології і гігієни праці, у Львівському відділення інституту економіки АН УРСР створили відділення соціальної психології. Саме завдяки напрацюванням львівських психологів на радянських підприємствах з'явилися посади психолога, фізіолога і гігієніста.

Лабораторія стала популярною серед молодих науковців. Варіанти натрапили також на спогади Михайла Гориня, який саме в ці роки перебрався з Борислава до Львова, щоб займатися наукою.  "Тоді організовувалася перша в Радянському Союзі лабораторія промислової психології, яка називалася "Науково-практична лабораторія психології і фізіології праці". Її керівником був Ярослав Цурковський – людина, яка мала у тій справі певний досвід. Він ще в 20-х – на початку 30-х років займався психотехнікою, яку згодом розкритикувала радянська влада. Я приїхав до Львова в березні 1961 року, почав працювати в лабораторії і запізнався з настроями у Львові" – згадував він.

Цурковському нарешті вдалося налагодити серійний випуск контролографів. Їх збирали на заводі "Ремпобуттехніка" у Львові. Електроніку для приборів розробляли фахівці заводу "Електрон". Всього протягом 60-80-х років зібрали 48 пристроїв. Контролографи, поміж інших, придбали й: Центр підготовки космонавтів, військові училища, науково-дослідні інститути, вищі освіті установи, промислові підприємства, насамперед авто-, залізничного та морського транспорту СРСР. В 1969 році Цурковський, як член президії Товариства психологів СРСР, ініціював створення його Львівського відділення. Після виходу на пенсію, в 1971 році, Цурковський понад п'ятнадцять років продовжує активно займатись педагогічною та методичною роботою, але вже в системі профтехосвіти Львівщини.

Цурковський і контролограф (фото: ЛДУФК)

Незалежність Цурковський зустрів в дуже поважному віці, але він продовжував брати активну участь в громадському житті Львова та України. В 90-х роках його обрали почесним президентом Товариства наукових викладів ім. Петра Могили, в останні роки він тісно співпрацював з університетом "Львівський Ставропігіон". Його продовжували оточувати колеги та друзі, які часто відвідували старенького психолога в квартирі на вулиці Чернігівській. У досить скромному помешканні, окрасою якого була бібліотека книг з психології та художньої літератури. Цурковський охоче розповідав усім про контролограф. Він, як поет і вчений, вірив, що його винахід, на відміну від радянської промисловості, матиме довге та світле майбутнє, варто тільки модернізувати його, пристосувавши до нових цифрових технологій. Однак цього він уже не встиг зробити.

Декілька тижнів тому ентузіастам таки вдалося відшукали контролограф у дії в Львові. Сталося це з ініціативи ректора Львівського університету фізичної культури Володимира Притули. Сьогодні цей навчальний заклад популяризує науковий та практичний доробок свого колишнього викладача Ярослава Цурковського: проводяться наукові конференції, встановлено інформаційні стенди, публікуються наукові роботи, присвячені його теорії та винаходу.

Мирослав Романець і Валерій Соловйов біля контролографів Цурковського

Дві останні моделі контролографа університету в дарунок передав психолог Мирослав Романець, який був референтом Ярослава Цурковського в останні роки його життя. Він не втрачає надії вже найближчим часом отримати грант на модернізацію контролографа, адже переконаний, що цей пристрій сьогодні як ніколи потрібний Україні.

Варіанти висловлюють щиру подяку за допомогу в написання Witold Milosz. А також завідувачу кафедри педагогіки і психології Львівського держуніверситету фізичної культури Валерію Соловйову та працівникам наукового відділу музею Личаківський цвинтар.


фото: photo-lviv.in.ua

Автор: Іванка Корань