Авангард Задерацького

Варіанти шукають львівські сліди життя і творчості композитора, піаніста та письменника Всеволода Задерацького.

Невисокий книжковий стелаж, який ще пам'ятає радянські часи. Декілька рядів старих тек та зошитів, які поклали доволі хаотично. Це архів Львівського відділення Національної Спілки композиторів України. Варіанти прийшли сюди, щоб відшукати бодай незначні документальні сліди життя та діяльності композитора Всеволода Петровича Задерацького у Львові. Перед тим ці пошуки зазнали невдачі у консерваторії. І в Спілці Варіанти також запевнили, що всі пошуки марні, оскільки протоколи засідань 50-х років минулого століття, ймовірно, не збереглися. Хіба що особисті справи членів Спілки.

Витягаємо першу теку. Не те, не те, і знову не те. Перед нами другий стос документів і вже стає цікавіше. Поруч з переліками майна Музфонду з'являються теки з особистими справами членів спілки: Людкевич, Ярославенко, Кос-Анатольський тощо. Але часу на їхнє дослідження немає. І вже коли переглянули майже всі документи, то несподівано знаходимо тоненький, вицвілій від часу швидкозшивач з прізвищем Задерацький. У такий успіх відразу якось важко повірити, але в теці знаходимо усе те, що так довго шукали.

В теці, на перший погляд, нічого особливого: дві автобіографії композитора, портретні фото, особистий листок, який подається у відділ кадрів, шкільний зошит з переліком творів митця, який заповнювала акуратним почерком його дружини, і ще декілька робочих документів щодо участі Задерацького в житті Спілки. Вони підтверджують більшість фактів, про які Варіанти вже знали про композитора зі споминів його сина, музикознавця Всеволода Задерацького-молодшого, його книги "Per aspera", яка присвячена життю та творчості батька. Але ці документи доповнюють риси історичного портрету композитора, виразніше допомагають зрозуміти його характер, і, можливо, найцікавіше – показують деталі його життя у Львові.

Ім'я композитора, піаніста та письменника Всеволода Петровича Задерацького (1891-1953)  сьогодні має широку популярність, а його творчу спадщину зараховують до яскравих явищ російської та української музичної культури першої половини ХХ століття. Твори композитора виконують відомі музиканти у престижних залах і конкурсах в усьому світі: Україна, Великобританія, Німеччина, Швейцарія, Росія тощо. Музичний фортепіанний альбом Задерацького "Легенди" цього року став лауреатом німецької премії Opus Klassik, його "24 прелюдії і фуги" видали в Англії, у видавництві Musikmesse. Проте довгі роки перед цим, за життя і після смерті композитора, його творчість залишалась фактично невідомою. І сталося це через переслідування композитора радянською владою, зокрема, через заборону на публікацію та виконання його творів. 

Всеволод Задерацький народився в Рівному. Його батько Петро Андрійович був інженером і працював на залізниці спочатку в Здолбунові, Вільно, а згодом у Курську. Мати, Марія Павлівна, була нащадком  родин польських шляхтичів Бжозовських та Мелешкевичів. Задерацький, ймовірно,  по материнській лінії був родичем відомого польського поета та філософа Станіслава Бжозовського (1878-1911). Батьки не мали одностайної думки щодо майбутньої професії сина. Але можливо, що й сам Всеволод  Задерацький спочатку не був впевнений в тому, що стане основною справою його життя. Його літературні та музичні таланти виявились рано, ще в шкільні роки. Проте було зрозумілим, що це нелегка праця.

Отож у 1910 році Задерацький одночасно вступає до Московської консерваторії та університету, на юридичний факультет. В автобіографії він зазначає, що фактично тоді ж, у 1911 році, розпочав свою творчу діяльність. Про те, що саме він мав на увазі – літературну чи музичну творчість – не уточнив. Але в 1914 році, тобто ще під час навчання, Задерацький  мав свої перші та, як виявилося, останні закордонні гастролі. Він побував у Швеції, де виступив з концертною програмою. Того ж року, Задерацький одружився з Наталією Пасічник. У 1915 році народився його перший син Ростислав. У московський консерваторії Задерацький вчився у класі фортепіано у Генріка Пахульського, потім у Карла Кіппа, додатково вивчав композицію у Танєєва та Іпполітова-Іванова. Тобто, загалом, цей період його життя був достатньо напруженим та насиченим різноманітними подіями.

Проте, в автобіографії Задерацький  не згадав, що в 1915-1916 роках він викладав музику спадкоємцю російського престолу царевичу Олексію. Це була таємниця, яку він не довіряв навіть своїм близьким, бо боявся переслідувань з боку радянської влади. Значно пізніше про цей епізод з життя Задерацького розповів його товариш, художник Федір Платов у своїх мемуарах. Ймовірно, що протекцію перед царською сім'єю молодому музиканту забезпечила баронеса Марія Штакельберг (Каульбарс) в якої Задерацький міг бути постійним відвідувачем її салону в Петербурзі. Життя мистецького Петербургу, зокрема, салону Штакельбергів, Задерацький описав в одному зі своїх оповідань.

"Він фактично виконував роботу вчителя музичної літератури, займався відтворенням симфоній, опер, кантат, ораторій, ансамблів, в плані чисто освітньому. Вчитель фортепіано у цесаревича був, а вчителя музичної літератури не було. Його і запросили як оповідача та піаніста. Війна врятувала йому життя, бо якби він залишився з царською сім'єю, то навряд чи б вижив" – розповідав син композитора.

Відразу ж після завершення навчання в університеті Задерацького мобілізували в армію. Через це він не встиг скласти випускний іспит в консерваторії. 1916-1917 роках він навчався у військовому інженерному училищі і після закінчення отримав звання корнета (прапорщика). Ймовірно, що потім Задерацький  продовжив службу в армії, але  де  саме – невідомо. 1917-1919 роки – білі сторінки його біографії. У 1919 році Задерацький вступив в армію Денікіна, відправився на південь України та разом з залишками денікінців його інтернували в Азербайджан. Звідти він вже повернувся до Радянського Союзу. В цей же час його дружина з сином емігрували в Сербію та Болгарію, а згодом оселилися у Франції. Саме в такій послідовності Задерацький описує події цих років в автобіографії. Натомість іншу версію він виклав своїм близьким, а також письменнику Олексію Толстому. Адже, як з'ясувалося, деякі фабули історії головного героя трилогії "Ходіння по муках" Олексія Рощина були написані саме з розповідей Задерацького про його життя в роки Громадянської війни. Про це згадувала друга дружина композитора в своїх розповідях сину про чоловіка.

Отож розмовна версія цих подій звучить так. Прапорщик Задерацький врятував від розстрілу невинних людей, і через це змушений був перебігти і здатися в полон червоноармійцям. Останні не виявили особливого гуманізму до білого офіцера і наказали його розстріляти. У ніч перед розстрілом Задерацький грав на піаніно, яке було в будинку, де утримували ув'язнених. "Він виявився в якійсь спустошеній садибі, меблі вже вкрали, але рояль залишився на місці і був в ідеальному стані. І був ящик, на який він зміг сісти. Сидячи на ньому, він грав натхненно всю ніч як божевільний. Він розумів, що стоїть біля останньої межі. Пам'ять у нього була дивовижна. Як фанатик грав. І коли це все скінчилось, вранці з'ясувалося, що в сусідній кімнаті цього будинку працював Фелікс Дзержинський над їхніми розстрільними документами. Він запитав: "Хто грав?" Попросив, щоб йому принесли документи Задерацького і на них зробив рятівний напис "зберегти життя" –  розповів син композитора.

Цей автограф Дзержинського згодом ще декілька разів допомагав Задерацькому вийти із скрутних ситуацій. На згадку про ці події Задерацький зберігав на своєму столі бюст Дзержинського. Учениця відомого піаніста, завкафедрою львівської консерваторії Марія Крих згадувала: "Я декілька разів бувала в квартирі у Задерацького. Помітила, що в нього на столі стояв маленький бюст Дзержинського. На моє запитання "Чому?" почула відповідь: «Це не випадково, він врятував мені життя у вирішальний момент моєї біографії".

З 1920 по 1930 рік Задерацький жив і працював в Рязані, Москві, Ярославлі, викладав в училищі, диригував в театрі, працював на радіо, художнім керівником, часто змінював посади й установи. Весь час залишався під пильним оком радянських спецслужб. В 1921 і 1926 роках його двічі заарештовували, але згодом відпускали. Про ці арешти Задерацький також не згадував в автобіографії. Однак є відповідь ФСБ про те, що він дійсно був фігурантом у двох справах, які розслідували НКВД в ті роки. Цю відповідь цитує його син у своїй книжці. В ув'язненні Задерацький намагався скоїти самогубство, але співкамерники вчасно його зупинили.

В 1928-1936 роках  Задерацького, як колишнього білого офіцера, радянська влада позбавила виборчого права, тобто паспорта. Статус "лишенця" також означав заборону на проживання в столичних містах. Але обмеження і переслідування не спинили Задерацького в бажанні реалізувати свої таланти. В 1923 році він, за сприянням Луначарського, як вказано в автобіографії, склав випускний іспит в консерваторії. А в 1935 вступив до Московського театрального інституту. Саме в ті роки композитор вдруге одружується і стає батьком. Сімейне щастя знову було недовгим, а творчі плани знову не вдалося реалізувати.

В 1937 році він став жертвою "Великого терору". За сфабрикованими звинуваченнями, як ворога народу і "пропагандиста фашистської музики" (в одній з програм його звучали твори Вагнера і Ріхарда Штрауса), його засуджують і відправляють до ГУЛАГу, на Колиму. В 1939 році, завдяки клопотанням дружини і тому ж таки впливу імені Дзержинського, звинувачення  скасували. Композитор повернувся в Ярославль. Роки війни Задерацький і його сім'я провели в евакуації, в Казахстані. А потім знову довго мандрували провінційним містечкам Росії та України в пошуках викладацької роботи і спокою, аж поки в 1949 році не переїхали до Львова.

Задерацький-молодший згадує, що батька до Львова запросив композитор, викладач Львівської консерваторії Олександр Теплицький. Музфонд був проти переїзду, а тому грошей на це не дав. Проте останнє не зупинило батька. Бо у свій перший ознайомчий приїзд до Львова Задерацький залишився в захваті від міста. З ім'ям Задерацького у Львові пов'язано декілька адрес. Спочатку він з сім'єю недовго жив на вулиці Фредра, 9. Імовірно, це була квартира того ж Теплицького.

Згодом три місяці Задерацький винаймав квартиру на Коціловського (Левицького).

Про це Варіантам розповів Всеволод Задерацький-молодший. У 1949 році вони перебрались в дві кімнати в комуналці на вулиці Київській, 9. Останню квартиру новому викладачу надала консерваторія. Задерацький був щасливий, адже він отримав найкращу квартиру за всі роки його життя в Радянському Союзі. У львівській консерваторії, що на вулиці Нижанківського, Задерацький працював старшим викладачем фортепіано, камерного ансамблю та історії фортепіанного виконавства. Викладав серед іншого авторський курс "Історія піанізму". Послухати його лекції приходили також студенти інших львівських навчальних закладів. 

Часу на творчість поза викладацькою роботою залишалося обмаль. Тому Задерацький з собою в портфелі носив чорнильницю, ручку та нотний папір, щоб в кожну вільну хвилину писати музику. Його часто можна було побачити в Спілці композиторів, що на вулиці Чайківського. Там був рояль, отож  він міг грати і чути, як звучить музика, яку він написав. Восени 1950 році Задерацький мав два концерти у львівській філармонії, тодішньому великому залі консерваторії. Перша програма складалась з творів Шумана, Ліста та Баха. Друга – з його власних транскрипцій творів Глінки, Чайковського, Хандошкіна, Мусоргського тощо. Поза тим він любив гуляти в парку на Погулянці, а ще просто блукати вуличками Львова, роздивляючись будинки та їхні декоративні прикраси.

У львівській консерваторії початку 50-х років Задерацький був єдиним представником московської школи. Він швидко вписався в професорсько-викладацький колектив. Приятелював з Соломією Крушельницькою. Вони спілкувалися французькою.  Також підтримував дружні стосунки з композитором Станіславом Людкевичем. Влітку 1950 року на запрошення викладачки Музичного училища Любові Коссак-Баб'юк Задерацький разом з дружиною і сином провів місяць в Коломиї. Музикознавець Стефанія Павлишин на початку 50-х років лише вступила на навчання у консерваторію. Вона згадує, що Задерацький виокремлювався на тлі інших викладачів. Він був інтелігентного вигляду, статний, ходив в тюбетейці, з портфелем. Коли був в Коломиї на відпочинку, то давав консультації, але заборонив дружині брати сир і сметану за це.

"Спочатку Задерацький був дуже захоплений Львовом і роботою, бо він ніколи не був закордоном, тому йому тут подобалось – додає Стефанія Стефанівна. – Але потім таке сталося, що він повністю змінився і помер". Розповідь про цей непростий момент в житті композитора неможлива без того, щоб перед тим не ознайомити читача з творчістю композитора Задерацького.

Творчу спадщину композитора Задерацького ще ніхто серйозно не досліджував. Залишається таємницею особливо те, як людина, яка знаходилась під постійним наглядом, була відірвана від світових джерел, від найкращих взірців радянської музикальної традиції, могла написати і залишити нащадкам авангардистську музику, аналогів якої не було на той час ніде. Сьогодні Всеволод Задерацький вважається предтечою російського музичного авангардизму. Він багато в чому передбачив музичні відкриття Пауля Гіндеміта та Дмитра Шостаковича, адже був першим композитором після Баха, хто створив цикл "24 прелюдії й фуги" у всіх тональностях. Лише через 13 років свої "24 прелюдії й фуги" написав Шостакович. Цикл Шостаковича вплинув на багатьох композиторів, а цикл Задерацького ні на кого не вплинув. Але саме він був першим.

Перші музичні твори Задерацького, які дійшли до нас, датовані 1928 роком. І вони вже демонструють його близькість до музичного авангарду.  Пізніше, починаючи з "24 прелюдії" (1934), стиль композитора тяжіє до тональної організації музики, індивідуального синтезу традиційного та новаторського. Цикл "24 прелюдії й фуги", створений в 1937-1942 роках, став вищим втіленням цих принципів. Створення цього циклу також є унікальним явищем. Адже Задерацький почав писати цей цикл в таборі.

"Охоронці дали йому телеграфні бланки, блокнотні листи. Він пообіцяв, що не буде писати слів, а тільки нотні знаки. І вони дали йому олівець і не один, тому що записати майже три години звучання музики одним олівцем не можна. Йому не дали гумки. Отож він не мав права на помилку, писав відразу начисто. Це була перша спроба відтворити бароковий жанр в 20 столітті. Найбільша таємниця в тому, як він це зробив. Як він досяг такого високого рівня концентрації якості у відтворенні своїх фантазій, своїх ідей. Тому що цей цикл написаний з колосальним розмахом, внутрішнім гігантським драматизмом, з потужною внутрішньою силою опору, і самоствердження особистісного" – розповідав Задерацький-молодший.

На початку 50-х років, тобто вже у Львові, Задерацький відійшов від модернізму, і повернувся до "правильного" стилю, в основі якого були: українські, білоруські та російські народні традиції. Крім фортепіанних творів, у ті роки він створив концерти для скрипки і домри, симфонію до мінор, хорову сюїту й ряд інших творів. Але насправді продовжував інтерпретувати ці теми модерно.

Коли гортаєш зошит з переліком музичних творів Задерацького, звертаєш увагу на те, що вони переважно ніколи не виконувалися і не публікувалися за життя композитора. Радянська влада переслідувала Задерацького не лише як колишнього білогвардійця та вчителя музики царевича Олексія. Чужою їй був саме новаторський дух його музичних творів.

Задерацький саме у Львові вперше відчув стабільність, задоволення від роботи та творчого спілкування. Все це в один момент перекреслив конфлікт з московськими функціонерами радянської Спілки композиторів. У 1948 році в СРСР Спілка розпочала кампанію проти формалізму в музиці (через оперу "Велика дружба" Вано Мураделі). Задерацький написав у Львові два фортепіанні концерти для дітей, які формально таки відповідали поставленим компартією вимогам народності, простоти і доступності. Другий концерт також використовував в якості тематичного матеріалу виключно українські, російські та білоруські народні пісні. Керівництво львівського та українського Союзу композиторів похвалило цей твір і рекомендувало його для концерту в Києві.

Але ще до прем'єрного виконання цього твору до Львова з Москви в 1950 році приїхала комісія центрального Спілки композиторів, якій  доручили викрити формалістів в провінції. Всеволод Задерацький зі своєю "непростою" біографією здавався ідеальною жертвою, і саме його твір піддали нищівній критиці. Задерацький не став мовчати. Він написав сміливий відкритий лист головному редактору журналу "Радянська музика", в якій піддав критиці діяльність Спілки та Музфонду. У відповідь до Львова прийшла директива обговорити поведінку композитора на правлінні Спілки композиторів.

Львівські композитори переважно доброзичливо ставилися як до самого Задерацького, так і до його творчості. Хоч остання суттєво відрізнялась від традицій і стилю, в яких вони самі тоді писали музику. Задерацький-молодший відзначає, що вони підтримували композитора та  допомагали йому. Наприклад, керівник львівської Спілки композиторів, Анатолій Кос-Анатольський неодноразово намагався переконати Музфонд закупити твори Задерацького. Але ці спроби були безуспішними. Микола Колесса запропонував зробити оркестровку його концерту, а Станіслав Людкевич висловив жаль, що концерт так і не буде публічно звучати. Разом з тим ніхто з них не міг ослухатися наказу московського керівництва. Схоже, що нікому вже не вдасться відновити деталі того засідання, адже його протокол не зберігся. Немає в живих і самих учасників там тих подій.

Задерацький-молодший стверджує, що протокол сфальшували. "Поведінка львівських композиторів була неймовірна. Колесса на засідання не прийшов. Фальсифікував протокол секретар спілки Бабарик. Всі виступили проти догани. Людкевич наголосив, що критики помилися, коли дали негативну оцінку концерту Задерацького" – розповідав Задерацький-молоший.

Попри тихий спротив з боку львів'ян центральне керівництво Спілки ухвалило оголосити строгу догану Задерацькому і попередило про те, що якщо він продовжить свої виступи, то його відрахують з її рядів. Єдиний позитивний наслідок в цьому гучному скандалі  – Музфонд виділив Задерацькому рояль. Отож від того часу композитор міг писати музику вдома.Ці трагічні події остаточно підірвали слабке здоров'я композитора. Хвороба серця швидко прогресувала. В січні 1953 року Задерацького не стало. Ховали його всім музичним Львовом 1 лютого на Личаковському цвинтарі. Звучала музика, довго грав симфонічний оркестр, віддаючи останню шану людині з великим талантом та непростою долею.

В ці дні у Львові знімається документальний фільм про композитора Всеволода Задерацького. З цієї нагоди до нашого міста завітав син композитора Всеволод Всеволодович. Варіанти зустрілися з ним в проміжку між зйомками. Компанію нам також склала внучка композитора – Ірина Задерацька, яка мешкає у Львові. 

Вони показують нам перший том нового англійськомовного видання музики Задерацького. Це видання  "Руського музичного видання", а світову дистрибуцію здіснює фирма Schott. Загалом вийде у світ п'ять томів. Всеволод Всеволодович наголошує на тому, що Львів зіграв важливу роль у тому, щоб музика Задерацького, нехай вже після смерті композитора, дійшла до широкої аудиторії. На початку нового століття Х.Б.Чаплін-Блажкевич у Львові організувала експозицію майже всієї  фортепіанної спадщини Задерацького. У 2003 році музична академія до 50-річчя від дня смерті композитора почала видавати зібрання його творів. У 2005 році симфонічний оркестр музакадемії під керівництвом Мирослава Скорика вперше виконав "Ліричну симфонію" Задерацького, яку той написав на початку 30-х років.

Користаючись нагодою Варіанти запитали у Всеволода Всеволодовича про феномен композитора Задерацького:

"Це таємниця для всіх. Це питання пов'язане з масштабом таланту, геніальністю, яка є в людині, яка керує всім інтелектуальним процесом його життя. Цей дар у композитора Задерацького був стисло пов'язаний з цікавістю до  всього. Він був людиною спраглою до життя, прислухався до мови, до думок, ідей, почуттів інших людей. Він спостерігав життя у всіх його проявах і, звісно, спостерігав за розвитком музичного мистецтва, щоправда, в дуже своєрідний спосіб, через внутрішню чисто фізичну мобільність. Він був дитиною Срібного віку. І це такий прояв інерції срібної, а насправді, золотої струни, яка пронеслась через першу половину 20 століття".