Слічна привабливість Стрийського парку

Тривала мандрівка красою Стрийського парку з дещицею смутку та ностальгії.

Облаштування Стрийського парку розпочали в 1879 році за проектом Арнольда Рьорінґа на території колишнього кладовища. Іван Крип'якевич писав: "Ця околиця в давніх часах складалася з піщаних падм (дюн) і крутих ярів та долинок. У нижній частині, від теперішнього пам'ятника Кілінському до вулиць Стрийської, Домбровського (сучасна Рутковича) й Пулавського (сучасна Паркова), був колись цвинтар, який закрили в 1823 році. Жодного сліду з нього тепер не зосталося. В горішній частині був австрійський флот" (Цісарсько-королівські повітряні сили). Арнольд Рьорінґ використав властивості ландшафту при плануванні парку, який створювали в еклектичній стилістиці. Нижня, найстаріша частина парку нагадує французькі взірці садово-паркового мистецтва. Вона прикрашена симетричними штучними квітниками, штучним озером, деревами рідкісних порід, таких, як червоний дуб, магнолія, тюльпанне дерево, червонолистий бук, реліктове гінкго дволопатеве тощо. Загалом в парку було висадили 40 тисяч дерев. Його відкрили для відвідувачів у 1894 році.

В 1895 році у Стрийському парку повстав пам'ятник учаснику повстання під проводом Тадеуша Костюшки Яну Кілінському роботи скульптора Юліана Марковського. До 1939 року парк носив ім'я Кілінського, а сам пам'ятник відреставрували в 2009 році коштом польського уряду. Того ж 1895 року поблизу пам'ятника Кілінському збудували теплицю для екзотичних рослин. У 1950-х роках на озері встановили скульптуру русалки роботи Ярослава Мотики.

З боку вулиці Паркової збудували вхідну арку за проектом архітектора Генріха Швецько-Вінецького. Тоді ж над джерелом встановили барельєф Котигорошка, який бореться із змієм. Його виготовили студенти Львівського інституту декоративного і прикладного мистецтва на знак подяки А. Рьорінґу, про що й свідчить таблиця: "Арнольду Рьорінґу – засновнику львівських парків".

Наприкінці минулого-початку теперішнього століть на нижній терасі звели металевий павільйон ресторану. Згодом на його місці з'явилася цегляна будова ресторану та туалету, які сьогодні вже не працюють.

Початковий проект парку передбачав також зведення штучних руїн замку. Штучні руїни, джерела – елемент парків, які створювались в англійському стилі. У цьому випадку вони чудово вписувалися в ландшафт алеї, яка сполучає нижню та верхню тераси і провадить від головного входу з боку вулиці Паркової, вище джерела. Штучні руїну замку зводилися з решток надгробків Стрийського кладовища та матеріалів старого мосту над річкою Сорокою. Згадку про цей факт залишив Іван Крип'якевич. Дослідження  ж виявили два періоди в існуванні "штучних руїн". Перший – австрійський, був з вікнами-бійницями у стінах, а під час другого – польського періоду, руїни дещо перебудували, і у стіні замість бійниць біфорій зробили аркове вікно, яке розділяла на дві частини колона. Сьогодні башта та стіни штучних руїн практично зруйновані, втрачено ряд архітектурних деталей: карниз башти, біфорій тощо.

Верхня частина парку, а це 50 гектарів, була пустирем. Його розпочали облаштовувати в 1892 році до відкриття Крайової виставки (Powszechna Wystawa Krajowa). Виставка відкрилася 5 червня 1894 року, працювала чотири місяці (139 днів) і присвячувалась 100-річчю повстання під проводом Тадеуша Костюшка. Для її проведення збудували 129 павільйонів, а також створили відому Рацлавську панораму (художники Ян Стика та Юліуш Коссак). Павільйон, в якому вона експонувалась, не зберігся до наших днів, адже був повністю перебудований під потреби спортивного корпусу НУ Львівська політехніка.

Будівництво павільйону Рацлавської панорами завершили в липні 1893 року за проектом львівського архітектора Людвіка Балдвіна-Рамулта. Конструктивно споруда представляла металевий тримальний каркас із 16 опор, що в плані творили правильний шістнадцятигранник, вивершений купольним дахом.

Будівлю пошкодили під час Другої світової війни. Полотно панорами в 1946 році передали польській громаді і воно зараз експонується у Вроцлаві. Єдиним елементом будівлі панорами, що зберігся до наших днів, є даховий барабан зі шпилем. Це репліка первісної пам'ятки.

Будівля Палацу мистецтв – єдиний виставковий павільйон кінця ХІХ століття на теренах України, який зберігся до наших часів. Палац збудований у стилі історизму та має наближений до прямокутника план. Фасади оздоблені декором неоренесансного характеру в стилі італійського відродження.

В 1921 році провели його внутрішню реконструкцію. У 1950-1952 роках Палац мистецтв перебудували на спорткомплекс Львівської політехніки за проектом архітектора Яна Багенського. Будинок має статус пам'ятки місцевого значення.

До сьогоднішнього дня з часів Крайової виставки збереглася також водонапірна вежа.

Водонапірна вежа споруджена в неороманському стилі з каменю та цегли за проектом Міхала Лужецького. Завданням вежі було забезпечення водою двох фонтанів на виставковій площі, парових котлів та іншого обладнання. Для цього на її верхівці встановили резервуар об'ємом 60 000 літрів. Вузькими внутрішніми сходами, що оточували резервуар, можна було дістатися до оглядового майданчику на другому ярусі вежі. На світлинах 1950 років споруда вежі постає вже без оригінального фігурного завершення, а в 1976 році її пристосували під ресторан та демонтували рештки водонапірного обладнання. Перебудова 1970-х роках спотворила силует будівлі.

Суттєво занедбаним є й невеликий штучний ставок перед будівлею, що, ймовірно, виник в радянський період на місці невеликого яру.

Тимчасові павільйони Крайової виставки переважно розібрали, а деякі з них пізніше використали для проведення ярмарку виробів краю 1904 року та виставки 2-ї австрійської армії 1916 року. Під час Першої світової в Стрийському парку загинув австрійський пілот. Його могила знаходилася біля Палацу Мистецтв. У листопаді 1918 – січні 1919 років Стрийський парк був ареною бойових дій Польсько-української війни. Через парк підрозділи УСС наступали зі станції Персенківка на Цитадель і головний залізничний вокзал Львова в листопаді 1918 року, а в січні 1919 року польська армія звідси розпочинала свій наступ проти українських військ. Отож, в парку з'явилися могили українських стрільців і польських військових, яких пізніше ексгумували та перепоховали на цвинтарі.

З 1921 по 1939 рік щороку з 5 до 15 вересня в Львові на верхній терасі  Стрийського парку відбувалися міжнародні Східні торги ("Targi Wschodnie"). Ідею створення "Східних торгів", як міжнародних торгових ярмарків, запропонував професор Г. Гросман. У проекті брали участь директор Торгово-Промислової палати Львова М. Турський та один із місцевих урядовців В. Хаєс. Останній писав, що торги створювалися з метою торгової експансії Польщі на Схід, тобто СРСР. Перше десятиліття свого існування Східні торги були  важливим виставковим центром Центрально-східної Європи та конкурували зі Міжнародними познанськими торгами. Після проведення в Познані Загальнонаціональної виставки (1929 рік), що збільшила виставкові потужності вдвічі, та початку світової економічної кризи, вони остаточно зайняли друге місце в Польщі.

У Східних торгах брали участь більшість європейських держав, поміж яких домінували австрійські і французькі фірми, а також компанії США, Перу, Португалії, Єгипту, Туреччини тощо. Загалом учасниками ярмарку були 1 852 фірми, з них 244 – закордонні (13,2%). Ярмарок щороку відвідувало 100-150 тисяч осіб. На торгах виділялися товари металургійної промисловості, широко була представлена легка, харчова, деревообробна, електротехнічна, хімічна промисловість.

Значною популярністю на львівських торгах користувалися імпортні товари, а саме: автомобілі з Австрії, Франції, Німеччини; телефони, галантерейні вироби, медична техніка, оптичні прилади з Австрії та Німеччини; лікери та вина з Франції, Угорщини; годинники з Чехословаччини. З Туреччини, Єгипту привозили килими; з Португалії рибні консерви; з Бельгії, Швейцарії, Швеції, США – побутову техніку та інші товари. Покупці з УРСР замовляли тканини, сільськогосподарську техніку, канцелярські прилади. Західноєвропейські покупці скуповували килими, хутро, деревину, скло, електротехнічні вироби.

Громадськість по-різному оцінювала організацію, проведення, перспективи і результати міжнародних ярмарків у Львові. Польська і світова преса позитивно відгукувалася про їхнє проведення. Місцева українська преса ставилась критично, відзначаючи, що з кожним роком зменшувалася кількість учасників і росли податки. "Східні торги" у Львові мали й негативні моменти. Українці Галичини вважали міжнародний ярмарок політичною акцією, яку організовували у Львові з метою показати, що Східна Галичина і Львів є частиною Польщі. В 1921 році на відкриття перших торгів до Львова запросили маршала Польщі Юзефа Пілсудського. Українець Степан Федак намагався вбити його. Замах відбувався на Площі Ринок на очах у сотень людей, але  не вдався.

В 1929 році боївка УВО провела акцію проти проведення "Східних торгів". У день їхнього відкриття пролунало декілька вибухів. Один з них стався на хіднику вулиці, яка вела до місця розташування торгів (вул. У. Самчука). Другий вибуховій пристрій спрацював на залізничному вокзалі міста. Від вибуху третьої бомби постраждала будівля дирекції торгів, було поранено двоє урядовців. Після замаху на торгах відбувся судовий процес. Він розпочався у 1930 році і тривав три тижні, більшість заарештованих були студентам.

Попри політичні негаразди Східні торги були знаковою подією для Львова. Про них писали, їх обговорювали, відвідували. Окрім вже згадуваного Івана Крип'якевича, спогади про "Східні торги" залишили Станіслав Лем та Корнеліуш Макушинський. У  романі про своє дитинство "Високий Замок"  Станіслав Лем писав: "За Східною виставкою починалось одне із найкращих для мене місць у світі – Веселе містечко. Були каруселі, гірки, примарний палац, стовбур сміху та ще більш цікаві атракціони. Наприклад, шкіряний бовдур, якого можна було стукати в губи, і відразу ж вимірювач показував силу удару. Або цирк блох, де вони тягнули мініатюрні  вагони та карети. Або загадкові кіоски та кабінети; в одному, коли я зайшов туди зі своїм батьком, роздягалась дуже міцна дама, а не для стриптизу, щоб показати нам феноменальне багатство татуювань, які прикрашали її. Під час демонстрації цікавих сцен на животі батько захвилювався, а коли вона пішла далі, я ледве зміг зауважити частинку якогось оригінального пейзажу, тому що він силою витягнув мене за двері. В одному місці стояла стійка, відокремлена від глядачів поруччю. За нею стояв низький  але великий столик, на якому лежали шоколадки, цукеркові коробки та солідні бомбонети. Справа в тому, що треба було кинути монету у бік цих експонатів. Якщо вона зупиниться на будь-якому з них, він ставав власністю щасливого гравця".

Впродовж діяльності ярмарку, в 1921-1939 роках, на верхній терасі Стрийського парку постало 48 виставкових павільйонів. Більшість з них  проектували відомі львівські архітектори: Альфред Захарієвич, Євген Червінський, Ян Новорита, Генрик Заремба, Ян Багенський, Тадеуш Врубель та інші. Тоді ж від станції Персенківка до торгів проклали вузькоколійні залізничні шляхи для доставки вантажів та пасажирів.

Його звели влітку 1921 року за проектом архітектора Яна Новорити в стилі неокласицизму. Подовгувата цегляна споруда з чотирьохколонним портиком стилізованого тосканського ордеру, увінчаним фронтоном. Таке вирішення надавало павільйону вигляду шляхетської садиби першої половини 19 століття.

Первісний вигляд об'єкту спотворили після перепроектування для потреб Української академії дизайну: замість автентичного фронтону влаштували панорамне вікно та змінили нахил дахів. Однак і після перебудови, в нинішньому об'ємі все ще простежується задумана автором будівля.

Спорудили літом 1921 року за проектом архітектора Генрика Заремби на терасі, що залишилася від павільйону промисловості 1894 року. Павільйон є зразком т. зв. садибної чи двіркової архітектури. Будівля павільйону, витягнута у формі літери Т від головної алеї в глибину ділянки, займала площу понад 1000 квадратних метрів. Головний фасад має вхід, виконаний у вигляді аркоподібного прорізу, розчленованого на три частини. Її центральну частину акцентував портал. Після війни будівля втратила необароковий фронтон, конструкції зламного даху та автентичні декоративні вази на головному фасаді.

Наразі будівля виконує дві функції: фронтальна частина використовується з 1952 року як бібліотека. В тильній частині, збереженій, проте ґрунтовно перебудованій, розміщується депо Львівської дитячої залізниці.

Його спорудили 1923 року за проектом архітекторів Калкіста Крижановського та Тадеуша Срочинського в стилі неокласицизму. Праворуч та ліворуч площину фронтону фланкують два пілони, завершені своєрідними капітелями з горельєфами, що символізують працю та торгівлю.

Після розпаду Радянського Союзу павільйон перейшов у власність Львівської торгово-промислової палати, яка провела ряд ґрунтовних реконструкцій будівлі: добудувала з боку вулиці І. Франка триповерхове крило з мезоніном, над бічними крилами влаштувала мансарду, задля чого дахи підняли над аттиком. Чисельні перебудови призвели до повної втрати павільйоном первісного характеру.

Проектував архітектор Ян Новорита 1921 року в стилі неокласицизму. Будівля павільйону складається з двох об'ємів – фронтального та тильного. Фронтальний об'єм вирішений у вигляді шестиколонного портика, фланкованого двома вежами-пілонами. Колони портика несуть масивний паралелепіпед антаблементу, увінчаний на кутах акротеріями (сьогодні втрачені).

В центрі антаблементу розташовується невеликий барельєф з рослинним орнаментом ар-декового характеру, поміж колонами були три лучкові прорізи входів. За радянських часів будівлю павільйону перебудували для потреб дитячо-юнацької спортивної школи (зараз ДЮСШ "Енергія"). Автентичні конструкції даху розібрали.

Спорудили влітку 1921 року за проектом архітекторів Альфреда Захарієвича та Євгена Червінського в т. зв. двірковому стилі. Зберіглося зображення павільйону на світлині 1936 року, коли у ньому знаходилася експозиція Третього Рейху: головний фасад був закритий гладкою фальшстіною, яка приховала арку та аттики, залишивши лише прямокутне заглиблення входу з двома вікнами. На фальшстіні встановили герб Рейху та надпис німецькою та польською мовами: "Deutschland Niemcy".

Згодом павільйону повернули первісний вигляд. У радянський час будівлю переобладнали в ресторан "Лебідь", а зараз це готельно-ресторанний комплекс "Delice". Внаслідок цих реконструкцій втратилося первісне загальне розпланування павільйону та конструкції даху.

Спорудили влітку 1921 року за проектом архітекторів Альфреда Захарієвича та Євгена Червінського в стилі неокласицизму. Будівля є П-подібною в плані, із чотирисхилим дахом (первісно вкритим черепицею) та чотирма лучковими входами посередині кожного із фасадів. У 1950-х роках будівлю перетворили на один з павільйонів обласної виставки. Ймовірно тоді з барельєфу на головному фасаді зник герб Познані і з'явився сучасний, з підписом "Комунальне господарство УРСР".

Один з найповніше збережених павільйонів "Східних торгів": тримальні стіни та конструкції даху практично не змінилися, планування – лише частково, проте тривалий період запустіння негативно вплинув на загальний стан будівлі. Зараз всередині невідомі проводять ремонтні роботи.

Спорудили 1936 році як виставковий павільйон (площею біля 1100 м²) за проектом архітектора Міхала Уляма. Первісно це була прямокутна цегляна споруда, фасади були вирішені лаконічно, в ар-дековому, близькому до функціоналізму ключі. Дах павільйону був східчастим, двоярусним, з повністю заскленим верхнім ярусом.

Загалом павільйон був найбільш досконалою будівлею поміж усіх виставкових об'єктів комплексу "Східних торгів". Перші зміни відбулися наприкінці 1930-х роках, тоді на щипці головного фасаду встановили барельєф на робітничу тематику.

 В 1960 році будівлю ґрунтовно перебудували для потреб першого у Львові широкоформатного кінотеатру "Львів". На головному фасаді пробили п'ять віконних отворів та ще один проріз входу, з'явився широкий дашок.

В останній четверті 20 століття через потребу додаткових приміщень до колишнього павільйону прибудували масивний двоповерховий об'єм, задля чого знищили первісний головний фасад. З боку вулиці І. Франка прибудували двоповерховий блок господарських приміщень, позбавлений будь-якого архітектурного вирішення.

Найбільший за площею павільйон "Східних торгів", за стилевим вирішенням близький до неокласицизму з елементами ар-деко. Архітектурний конкурс, оголошений в 1921 році, виграли архітектори Ян Багенський та Броніслав Віктор. За авторським задумом будівля мала складатися з п'яти окремих павільйонів: основного – підковоподібного та чотирьох бокових – прямокутних. Вже в першій половині 1930-х років виставкову площу будівлі значно зменшили внаслідок демонтажу двох крайніх павільйонів та дотичних до них галерей.

В 1936 році для будівництва виставкового павільйону, який згодом перебудують в кінотеатр "Львів", повністю розбирають північне крило, а південне – зникає в роки Другої світової війни. Деяких змін будівля зазнає в 1950-х роках під час перебудови в виставковий павільйон обласної сільськогосподарської виставки. В 1979 році будівля зруйнувалася внаслідок пожежі, після чого її демонтували. Сьогодні на цьому місці стоїть пам'ятник "Львів – батьківщина українського футболу".

Також у "Підкові" в 1929 році розміщався офіс львівського Польського радіо. В 1930 році збудували передавальну станцію на вулиці Понінського, 12 (тепер Івана Франка), поблизу передавальних веж, а фактично на околиці Стрийського парку. Під редакцію облаштували квартиру в одному з будинків на вул. Стефана Баторія (тепер Князя Романа).

Споруджений в 1921 році за проектом Альфреда Захарієвича та Євгена Червінського, стиль – неокласицизм. За радянських часів тут влаштували складське приміщення Львівського облкниготоргу. В 2010 році розібрали покрівлю та тримальні конструкції даху, після чого споруда почала швидко руйнуватися. Саме поблізу цього павільйону в 1930 році постала радіовежа "Львівського радіо".

Невелику будівлю (26 кв. м), спорудили поруч з терасою павільйону архітектури, за проектом архітектора Яна Новорити у 1928 році.  На сьогоднішній день кіоск є покинутим та повільно руйнується. Втрачені внутрішні перегородки, в інтер'єрі помітні сліди пожежі.

Споруджений у 1925 році за проектом архітектора Тадеуша Врубеля для відомої німецької марки шоколаду "Sarotti". Це невелика ротондальна цегляна споруда з банею, діаметром 8 м, розташована поруч з центральною алеєю.

Головний фасад будівлі вирішений у вигляді глухого портику з чотирма півколонами коринфського ордеру, які підтримують масивні карниз та аттик. На останньому було зображено назву фірми. Будівлю практично не зачепили перебудови, проте вже впродовж багатьох років вона перебуває в аварійному стані.

Споруджений в 1928 році за проектом архітектора Вавжинця Дайчака для цегельні "Феліція" з міста Рудки. Це єдиний збережений на теренах Східних торгів представник популярного у 1920-х роках кристалічного стилю – одного із різновидів ар-деко.

Архітектурне вирішення будівлі є унікальним, як для комплексу "Східних торгів", так і для Львова загалом. На сьогоднішній день будівля занедбана. Після багатьох років запустіння дерев'яні конструкції даху та перекриття перебувають в критичному стані.

Інформація про нього практично відсутня.

Хоча збереглися креслення будівлі павільйону та спогади Станіслава Лема про те, як у павільйоні Maggi можна було отримати кружку гарячого розсолу Maggi.

Одна з перших будівель, власне, "Східних торгів", яку спорудили за авторства Калкіста Крижановського та Тадеуша Срочинського в 1921 році як головний вхід на територію. Запроектована у вигляді двох масивних пілонів зі східчастим завершенням, увінчаним декоративними вазами. В товщі пілонів облаштували касові приміщення, обабіч них – дві пішохідні фіртки.

Полотна в'їзних воріт та фірток виконані із металу з декором в стилі ар-деко. В 1970-х роках встановили два майолікові панно з інформацією про парк (праворуч) та схемою розташування його доріжок та будівель (ліворуч). Невеликі касові віконечка розширили до розміру вітрин, що дещо спотворило первісний вигляд об'єкту.

Великий дерев'яний павільйон, зведений на земляній терасі, ліворуч від головної брами, у 1923 році. За проектом до будівлі вели два входи: від вул. У. Самчука та від головної алеї Східних торгів (тепер вул. Паркова). Фасад від вул. Самчука завершувався фронтоном з півовальним горищним віконцем, від алеї будівлю вивершував східчастий фронтон. На сьогоднішній день від будівлі збереглася лише земляна тераса, на якій влаштували невеликий футбольний майданчик.

Найбільша на терені ярмарку службова споруда (325 м²), виконана в двірковому стилі для фірм "Polski Glob", "Polski Lloyd", "Pronta" і "Polbal", що займались доставкою експонатів та товарів на "Східні торги". Будівля розташувалась на підвищенні-платформі між коліями вузькоколійної залізниці, за павільйоном нафтового промислу. 

На сьогоднішній день на місці складу знаходиться відділення Укрсиббанку, в об'ємі якого відчитуються репліки попередньої споруди: перший поверх банку оточують невеликі спарені колони, поставлені на стилобат висотою понад 1 метр, також на торцевих фасадах відчитуються щипці, форма яких є сучасною і не відповідає зображеній на історичних світлинах та проекті.

Крапку в історії  Східного ярмарку поставила Друга світова війна. Під час війни та в перші післявоєнні роки терен "Східних торгів" займали різноманітні військові режимні об'єкти. Після входження Західної України до складу СРСР Львів втратив статус міжнародного торгового центру, потреба в ярмарковому полігоні відпала.

У 1956 році в декількох реконструйованих павільйонах "Східних торгів" проводилася виставка, присвячена 700-річчю Львова. А в 1967 році тут організували виставку до 50-річчя Жовтневої революції. Також тут діяла обласна сільськогосподарська виставка, що проводилась у Львові з 1950-х років до 1965 року. Один літній львів'янин, коли довідався про те, що студенти-журналісти роблять репортаж про Стрийський парк, зауважив: "Я бачу ці павільйони у Стрийському парку та сам парк, як Аральське море. Висохле. З закинутими кораблями".

У радянський період територію парку збільшили за рахунок пустирів і невживаних ділянок, встановили чавунну огорожу, посадили нові породи дерев і чагарників, а також у 1950-1953 роках створили Дитячий сектор. Його авторами були агрономи-садівники С. М. Каплан та Є.С. Контар. Він складався з дитячого майданчику, дитячої залізниці, а також декількох алей і декількох новозбудованих павільйонів.

На одній з алей висадили екзотичні платани. Платанова алея Стрийського парку – найбільш північна в Європі. На ній в 60-х роках розмістилась будівля ресторану "Супутник". Старше покоління львів'ян, мабуть, також пам'ятає парашутну вежу та більярдну.  Будівля останньої не зберіглася. Поруч з більярдною знаходився склад Львівського облкниготоргу (Чехословацький павільйон), від будівлі якого сьогодні залишились руїни, та розподільча станція електромереж.

У 1951 році вузькоколійні шляхи, що використовувалися для обслуговування "Східних торгів", розібрали та використали для створення Львівської дитячої залізниці. На дорозі довжиною понад два кілометри облаштовано три станції – Комсомольська, Піонерська та Дитяче містечко. Головну станцію (Комсомольську) спорудили на місці кінцевого пункту колишнього під'їзної колії, поблизу місця, де  все ще знаходиться Монумент слави.  Дитяче містечко була проміжною станцією. У 1976 році через реконструкцію вулиці Стрийської розібрали станцію "Піонерську" та прилеглий до неї перегін.

Протяжність дитячої залізниці при цьому скоротилася в півтора рази – до 1,2 км. Новою кінцевою стала станція "Дитяче містечко", яку згодом перейменували на Піонерську. Після розпаду СРСР станції дитячої залізниці перейменували Комсомольська на Паркову, а Піонерська – на Сонячну.