Зміст статті

7 листопада 2018Анастасія Лубенська1222

Яніна та янголи

Львівський період польської скульпторки Яніни Райхерт-Тот.

Життя, пригоди та творчість польської скульпторки Яніни Райхерт-Тот у Львові.

Сучасники вважали її талановитою скульпторкою-модерністкою. Жодна поважна виставка львівських митців міжвоєнного періоду не відбувалася без її участі. Її скульптури охоче купували відомі колекціонери, а архітектори залучали до участі у реалізації масштабних проектів. Друга світова війна розділила її життя на два періоди: львівський та краківський, і переважно знищила усі її досягнення попереднього часу. Вона не змогла повністю реалізувати монументальні проекти над якими працювала, а деякі з них - зруйнували. В 70-х роках минулого століття скульпторка Яніна Райхерт-Тот (1895-1986) визнала: "Війна забрала в нас все: моє місто, дім і весь мій творчий доробок". Попри категоричність цієї заяви, журналісти відшукали у Львові сліди життя та творчості Яніни Райхерт-Тот.

Вийти з тіні Люни Дрекслер

Яніна Райхерт народилася 1895 року в Старому Самборі, в сім'ї Юзефа Райхерта і Антоніни Кілярської. Батько був нащадком австрійських колоністів. Мати – наполовину чешка, донька лікаря-окуліста. Окрім Яніни в Райхертів були ще три доньки: Марія – майбутня докторка романістики, Елеонора – хімік та Феліція – вчителька. Батьки виховували дітей в католицьких традиціях. Сім'я не бідувала, однак доньок не балували, привчали з дитинства до навчання та праці. Катажина Гродзіцька, авторка книжки про життєвий і творчий шлях Яніни Райхерт, залишила згадку про те, що Юзеф Райхерт в роки навчання у Дрогобицькій гімназії товаришував з Іваном Франком. Вони були однокласниками. Франко описав свої зустрічі з Райхертом, під час яких хлопці дискутували щодо творчості Шекспіра, Шиллера, Гьоте. Райхерт також був випускником львівського університету та служив в судах. Завершив свою кар'єру радником Верховного крайового суду у Львові.

Мати Антоніна займалася вихованням дочок. Вона багато років тяжко хворіла прикута до інвалідного візка та померла у віці 48 років, в 1914 році, напередодні Першої світової війни. Юзеф Райхерт з доньками не мали можливості довго її оплакувати. Як державний службовець він отримав наказ евакуюватися до Відня, разом з австрійською армією, яка залишила Львів під натиском російських військ. Однак їм вдалося доїхати лише до Брно (Чехія). Там Райхерти прожили майже рік. У Брно Яніна Райхерт склала іспит про завершення середньої освіти. Хоч навчалася перед тим у Львові, у жіночий школі бенедиктинок та приватній жіночій гімназії ім. Словацького. В 1915 році Райхерти повернулися до Львова, до власного мешкання на вулиці Курковій, 25, де вони й мешкали з 1907 року. Будинок на Курковій (тепер вулиця Лисенка) сестри успадкували від діда-окуліста. Це був чиншовий дім, отож більшість квартир винаймались. Інших джерел доходів після смерті батька в 1918 році в них не залишилося.

Яніна Райхерт малювала, а також ліпила фігурки з пластиліну та глини ще зі шкільних часів. Її захопленню мистецтвом сприяло як виховання, так й львівське середовище, в якому вона доростала. Серед знайомих сім'ї Райхертів були представники творчої інтелігенції. Сусідом Райхертів на Курковій був поет Станіслав Готфрід (1892-1915). Він мешкав у будинку під номером 32. Райхерти та Готфріди протягом 1908-1913 років разом проводили відпустку в Дубині. Це мальовнича місцевість в 10 км на північ від Сколе, поблизу річки Опір.

Батьки схвалювали прагнення дочок до навчання та отримання професії. Проте Юзеф Райхерт не підтримував Яніну в намірі присвятити своє життя скульптурі, передусім через те, що вона мала слабке здоров'я, часто хворіла на запалення легенів, до того ж лікарі виявили загрозу туберкульозу. Варто також взяти до уваги той факт, що в Польщі на початку 20 століття жінки все ще не могли отримати вищу освіту в галузі мистецтв. Польки виїжджали до Франції та інших країн Європи здобувати вищу освіту, а на це в Райхертів не було фінансових можливостей. Тому в 1915 році Яніна вступила на навчання на другий курс Львівської художньо-промислової школи, на відділ декоративної скульптури. Училище Райхерт закінчила в 1918 році з відмінними оцінками та позитивними відзивами викладачів. Влітку 1917 року, під час канікул, практикувала в майстерні скульптурної фірми Людвига Тировича у Львові.

Наступного, 1919 року, Райхерт виграла дворічну стипендію Фонду Янушевських, призначену "на вдосконалення майстерності в скульптурі". Однак відмовилася від неї на користь здобуття вищої освіти в краківській Академії мистецтв. Остання саме в 1918 році офіційно дозволила жінкам вступати на навчання. В 1919 році у Кракові уже навчалось 17 студенток. П'ятеро з них, зокрема, й Яніна Райхерт, вивчали скульптуру в класі професора Костянтина Лащки. Однак Райхерт так і не здобула вищу освіту, а покинула Академію після трьох років. Яніна в Кракові багато хворіла, лікувалась в госпіталі, пропускала лекції, отримувала низькі оцінки. До того ж з'ясувалося, що Костянтин Лащки не сприймав львівську мистецьку школу і не цінував її представників. Стосунки Райхерт з професором не склалися, хоч під кінець навчання вона отримувала з основних предметів відмінні оцінки. Пізніше вона визнала, що навчання у Львівському промисловому училищі дало їй значно більше, ніж краківська Академія. З того часу Райхерт прохолодно ставилась до всього, що було пов'язано з Краковом і мистецьким середовищем цього міста.

Яніна Райхерт-Тот (фото: pinterest.com)

В 1921 році Райхерт повернулася до Львова. На Курковій, 25 у Львові вона облаштувала невеличку скульптурну майстерню. Підзаробляла на життя виготовленням листівок та вирізанням голівок ляльок поки друзі не допомогли їй влаштуватися на педагогічну роботу. Спочатку Райхерт працювала вчителькою малюнка в жіночій гімназії сестер-назаретянок, потім – в Державній жіночій професійній школі, і зрештою – у Вищій школі домашнього господарства для жінок на Снопкові. Паралельно з викладацькою роботою Райхерт продовжувала наполегливо займатися скульптурою. Вона долучилася до участі у двох виставках, але її роботи так і не помітили критики. Їхні симпатії на той час були на боці іншої львівської зірки, скульпторки Люні Амалії Дрекслер. Остання походила з поважної та заможної сім'ї львівських купців, навчалася у Парижі в Антуана Бурделя і Жана Енжальбера, в академії Медічі в Римі та в Мюнхені. За кордоном Дрекслер познайомилася з релігійним містиком-філософом Рудольфом Штайнером, стала його сподвижницею та започаткувала Антропофічне товариство в Польщі. Певний час мешкала в Швейцарії, де долучилась до спорудження першого Гетеанума. В 1917 році повернулася до Львова, де разом з мамою мешкала на вулиці Парковій, 14.

Люна Дрекслер також займалась викладацькою й громадською роботою. Протягом тривалого часу була депутатом міської ради Львова, співзасновницею та керівничкою Союзу польських мисткинь.

Обидві скульпторки працювали в модерністській манері. Разом з тим їхній стиль зазнавав впливів моди, вимог замовників, залежав від мети проекту, тобто був еклектичним. Люна Дрекслер віддавала перевагу малим скульптурним формам та пам'ятникам, рідко долучалась до проектів, які передбачали виготовлення скульптур для декоративного оздоблення будинків. Саме в цій ніші вдалося утвердитись та стати відомій Райхерт на старті своєї творчої кар'єри. Цьому сприяв її творчий союз з відомим львівським архітектором Вітольдом Мінкєвичем – засновником спільно із Владиславом Дердацьким власної архітектурної фірми, викладачем, а пізніше – деканом архітектурного факультету та ректором Львівської політехніки.

Мінкєвич залучив Райхерт до участі у своїх масштабних проектах у Львові і, ймовірно, саме він склав їй протекцію у критиків, які нарешті помітили її роботи. Сталося це в 1927 році. У Львові, в Промисловому музеї Товариством приятелів мистецтва організували виставку робіт львівських митців, зокрема, картин Івана Труша, Антонія Бартковського, графіки Леона Вичолковського, архітектурних проектів Йозефа Авіна і скульптурних робіт Яніни Райхерт. Остання представила 22 роботи: портрети, моделі фігур до проекту вівтарю собору Святої Марії Магдалени у Львові (автор проекту вівтаря – Мінкєвич), а також проект надгробка. І вперше отримала чудові відгуки. Зароблені від продажу робіт з виставки гроші дозволити їй звільнитися з педагогічної роботи та здійснити подорож до Італії.

Яніна Райхерт-Тот (фото: allevents.in)

Практично одночасно, наприкінці 1926 році, Люна Дрекслер виграла конкурс на виготовлення пам'ятника письменниці Марії Конопницької у Львові. Але їй не вдалося завершити над ним роботу через передчасну смерть. Скульпторка померла у віці 51 рік, в 1933 році. Бюст Марії Конопницької, який вона встигла виготовити в під час роботи над майбутнім пам'ятником, встановили пізніше на могилі письменниці на Личаківському кладовищі. Його знищили чи викрали в роки Другої світової війни. Однак згодом його відновив львівський скульптор Володимир Сколоздра в 50-х роках минулого століття. Влада Львова передала в 1935 році замовлення на виготовлення пам'ятника Марії Конопницької Яніні Райхерт. Він мав повстати в Стрийському парку, над ставком.

Яніна Райхерт повністю змінила концепцію пам'ятника. Катажина Гродзіцька вважає, що вона так вчинила з поваги до померлої скульпторки, щоб не порівнювали їхні роботи. Замість фігури Конопницької Райхерт запропонувала скульптуру, яка персоніфікувала ставлення останньої до рідної землі. Це був понад 3-метровий Орач – молодий чоловік, який з зусиллям пхав вперед соху. На цоколі пам'ятника містився медальйон з профілем Конопницької. Однак скульптуру Райхерт чекала така ж доля, що й пам'ятник Дрекслер. У 1939 році, вже вилиту з бронзи статую Орача знищили. Райхерт до кінця свого життя переживала невдачу цього проекту і жаліла за ним.

Маски

Серед робіт Райхерт на виставці 1927 року у Львові була окрема група скульптур голівок, так звані маски, які виконувалися з гіпсу, глини та дерева. А також гіпсові моделі для масок, які прикрасили Машинну залу Політехніки (лабораторний корпус механічного факультету НУ Львівська політехніка). Ці роботи датовані 1920-1926 роками.

Звідки прийшла тема маски в творчості Райхерт достеменно невідомо. Дослідники, вважають, що це вплив львівської традиції з використання масок в орнаментах та оздобленні будинків, так звані маскарони львівських кам'яниць. Деякі з них нагадують стилізовані маски античних акторів або ж зображають античних богів. З іншого боку, в масках Райхерт прослідковується зв'язок з ширшою польською мистецькою традицією. Один львівський дослідник в розмові з автором припустив, що маски Райхерт стилізовані під відомі "Вавельські голови". Йдеться про 136 скульптур, які створили в 16 столітті польські майстри в стилі епохи Відродження, як прикраси стелі Дипломатичної зали Вавельського замку. На них зображені видатні діячі польської історії. На початку 20-х років минулого століття про Вавельські голови писала і говорила вся Польща. Більшість з них пограбували та вивезли австрійські чи російські війська під час воєн в 19 столітті. Відновлення замку, зокрема, й цих скульптур поляки вважали справою честі. Однак після закінчення Першої світової війни на свої місця повернулися лише 30 голів.

Вавельські голови (фото: wikipedia.pl)

І в 1925 році Вавельський музей замовив виготовлення голів, що зникли, відомому польському скульптору Ксаверію Дуніковському. Останній підійшов до справи творчо і розширив перелік масок за рахунок персонажів нової та новітньої польської історії. Голови, які він виготовив в 1925-1929 роках, так і не зайняли своїх місць у замку. Але їх відлили в бронзі і прикрасили експозицію як самого замку, так і один з парків Варшави. 

Вавельські голови Ксаверія Дуніковського (фото: flicr.com)

Схоже, що свої голови (маски) Райхерт створила практично одночасно, а, можливо, навіть раніше, ніж Дуніковський. Вони особисто познайомилися в 1935 році на міжнародній виставці в Брюселі, адже були у складі польської делегації, а їхні скульптурні роботи демонструвалися в рамках польської експозиції. Скульптурні маски, які презентувала Райхерт на виставці 1927 року, переважно не збереглися до нашого часу. Збереглися лише ті маски, які вона виконала як елементи декоративного оздоблення для двох львівських будинків.

Приблизно в 1922-1924 роках Райхерт виконала маски для фасаду Машинного залу Політехніки (вул. Устяновича, 5). Будівлю проектував Вітольд Мінкєвич в стилі неокласицизму і вона небезпідставно асоціюється з храмом для машин. Храмом, який охороняють стилізовані під античних воїнів охоронці. Їхні маски прикрашають два протилежні фронтони будинку. Стиль масок нагадує античну театральну маску, але переосмислену з урахуванням досвіду "вавельських голів" та середньовічних маскаронів. Маски лаконічні, жодних зайвих деталей, вписані в чіткі геометричні лінії трикутного фронтону.

Друга робота, яка належить Райхерт, це голови-маски на будинку колишньої дирекції Ходорівського цукрового заводу та будівельного підприємства Никодимовича. Будинок знаходиться на розі теперішніх вулиць Дудаєва і Стефаника. Його спорудили в 1924 році за проектом Євгена Червінського і Альфреда Захаревича. "Скульптурне оздоблення виконали Зиґмунт Курчинський або Яніна Райхерт-Тот" – йдеться у довідниках. Така обережність пов'язана з тим, що немає прямих згадок про співпрацю Райхерт і Захаревича. Однак хронологія свідчить на користь того, що скульптурне оздоблення виконала саме вона. І знову маємо справу з майстерно виконаною стилізацією, але тепер вже в стилі ар-деко.

серія Вавельські голови (1966) видавництва Czytelnik (фото: sprzedajemy.pl)

Після 1927 року Райхерт довго не поверталася до теми масок, адже успіх виставкових проектів відкрив перед нею можливість зайнятись монументальною скульптурою. Однак в 50-70-х роках, вже в Польщі, вона створює другу серію голів-масок в стилі німецького експресіонізму, які знову ж таки перегукуються з "Вавельськими головами". На той час останні перетворилися у Польщі на символ, без якого сьогодні складно уявити польське мистецтво. Наприклад, одне з польських видавництв використало одну з вавельських масок Дуніковського для бренду видавничої серії.

Надгробки Личаківського цвинтаря

Відомі лише два надгробки на Личаківському кладовищі авторства Райхерт. Обидва замовлення датовані 1927 роком. У партнерстві з архітектором Вітольдом Равським Яніна Райхерт виконала надгробок на могилі студента Людвіга Ральського (поле 58). Юнак загинув під лавиною в квітні 1931 року в Славську. Скульптурна композиція виконана в стилі ар-деко.

гробівець родини Ральських

Значно менш відомою є скульптура, яку встановили над гробівцем родини Шайновських (35 поле). Це фігура жінки, з закритим обличчям, яка оплакує померлих. Робота виконана в стилі жалібних намогильних античних пам'ятників. У ній також вгадується вплив класицистичних скульптур Торвальдсена або Канови.

Також є інформація про те, що Райхерт виконала медальйон на надгробку професора-гінеколога Ісідора Марса. Але його, попри дані польського історика Станіслава Ніцея, поховали не у Львові, а в містечку Ліманово. Цю інформацію Варіантам підтвердила Лариса Матлашевська, наукова співробітниця музею Личаківський цвинтар. Можливо, саме проект медальйону цього нагробку й презентувався на виставці 1927 року.

Сакральна скульптура

Одним з перших церковних замовлень Яніни Райхерт були скульптури ангелів для вівтаря костелу Марії Магдалени у Львові, який проектував Вітольд Мінкєвич. Райхерт виготовила скульптури двох ангелів, які повернуті обличчям один до одного та тримають в руках корону. Скульптури збереглися до наших днів.

Першу половину 30-х років Райхерт присвятила виготовленню скульптур для костелу Святої Єлизавети (Святої Ольги і Єлизавети), який збудували в 1904-1907 роках за проектом Теодора Тальовського. В 1930 році тимчасовий головний вівтар вирішили замінити на новий у стилі ар-деко. Його авторами були архітектори Людомил Дюркович, Юзеф Шостакевич та скульпторка Яніна Райхерт-Тот. Згідно угоди, Райхерт мала виконати модель головного вівтаря в глині, сім фігур в гіпсі та дев'ять фігур в каррарському (італійському) мармурі. Робота з мармуром для львівських скульпторів була надзвичайно рідкою нагодою. Райхерт працювала над замовленням п'ять років – з 1931 по 1935 рр. До наших часів збереглися скульптури ангелів, св. Єлизавети, св. Станіслава, бл. Якова Стрепи. Всі скульптури або частково знищили або, якщо навіть й відно-вили, то вони ледь-ледь нагадують оригінал – зазначає Гродзіцька.

Саме в цей період в особистому життя Яніни Райхерт відбуваються знакові зміни. Вона знайомиться з Фредеріком Тотом, який завітав до майстерні Яніни з нагоди одного замовлення. Під час розмови з'ясувалося, що Тот також захоплюється скульптурою і Яніна запропонувала йому місце для роботи у майстерні. Фредерік Тот в минулому був футболістом і одним із керівником львівського футбольного клубу "Погонь", а пізніше – офіцером польської армії. На момент знайомства з Яніною Райхерт він служив в одному з підрозділів залізниці. Це було кохання вже зрілих людей. Тот заради Яніни вирішив покинути першу дружину і цей розрив відбувався достатньо болісно. Тоту, за свіченням Катажини Гродзіцької, довелося навіть змінити віросповідання і тому церковний шлюб Яніна з Фредериком брали в євангелістко-реформаторській церкві. Через рік сім'я Райхертів-Тотів збільшилася на одну особу, адже до батька перейшла жити донька від першого шлюбу.

Яніна Райхерт-Тот пізніше зізналася, що саме тоді, коли в її житті з'явився Фредерік Тот, вона відчула сили до участі в великих проектах. Вони доповнювали один одного. Яніна зосереджувалася на своїх творчих проектах, роботі, а Фредерік, натомість, був комунікабельним, йому легко давалось спілкування з замовниками. Так Тот покинув службу і подружжя до кінця своїх днів працювали разом над скульптурними проектами. Однак в творчості головною була таки Яніна. В 1935 році Тоти вирішили купити землю і збудувати дім у Львові. Землю пригледіли в районі вулиці Стрийської, поруч з кадетським цвинтарем. Віллу з майстернею запроектував архітектор Станіслав Норенбович. Будівництво завершилося в 1937 році. Сьогодні це вулиця Літня, 4, а тоді вона називалася Одровонжова. Катажина Гродзіцька зазначала, що цей район Тоти обрали невипадково. На Стрийській також мешкали скульптори Юліан Белтовський під № 12, Пьотр Гарасімович під № 22, а будинки 36-42 і 50-76 будували за проектами Вітольда Мінкєвича.

дім на вулиці Літній, 4

Дискоболи, футболісти та Пушкін

З приходом радянської влади, в 1939 році Тота, як колишнього офіцера, ненадовго заарештували, але попри це і він, і його дружина уникли виселення в Казахстан, як це сталось з багатьма поляками, які мешкали у Львові. Життя при новій радянській владі потребувало від них певних компромісів. Незначні заощадження, які були в сім'ї з минулих років, втратили цінність. Отож треба було працювати і заробляти на найнеобхідніші речі. Яніна і Фредерік вступають до радянської Спілки художників. Цей крок дозволив Яніні Райхерт влаштуватися на роботу до Львівської скульптурно-керамічної фабрики, яка виготовляла переважно бюсти та скульптури основоположників марксизму-ленінізму, Сталіна, спортсменів та ударників праці, які масово тиражувалися для міст та сіл Західної України. З радянського періоду відомі роботи Райхерт: скульптура Пушкіна, голова червоноармійця, портрет гуцулки, а також барельєфи на театрі Лесі Українки (або Занковецької), виконані в стилі реалізму. Деякі з них виставлялися в Москві на виставці "Ленін, Сталін, Україна", а в 1940-1941 роках Райхерт також їздила до Москви у складі львівської делегації разом з Іваном Трушем.

скульптури Яніни Райхерт-Тот (фото: snauka.pl)

Разом з тим до сьогодні залишається відкритим питання про те, хто насправді був автором деяких робіт радянського львівського та пізнішого періодів, які сьогодні приписуються Райхерт. Катажина Гродзіцька зазначає, що є випадки, коли роботи створювалися Райхерт, але записувалися як такі, що створив Тот, і навпаки. Робили це для того, щоб прозвітуватися відповідно до вимог радянського часу та отримати зарплату. Німецька окупація принесла нові випробування. В 1943 році Гестапо виселило Тотів з вілли на Одровонжів і конфіскувало майно, яке там було. Тоти повернулися в квартиру на Курковій. Фредерік Тот активно співпрацював з польським підпіллям у Львові, а після повернення до Львова радянської армії його вдруге був заарештували. В березні 1946 року Тоти вирішили назавжди залишити Львів. Вони добиваються дозволу на вивезення своїх творчих робіт та обладнання майстерні. Разом з особистим майном все це зайняло піввагона товарного поїзда. Поїзд ішов до Кракова, який так не любила Яніна Райхерт-Тот.

Яніна Райхерт-Тот та Фредерік Тот (фото: twojsacz.pl)

У віллі на Одровонжів у Львові фактично до кінця 90-х років минулого століття жив і творив львівський скульптор Євген Дзиндра.


головне фото: allevents.in


Використано матеріали: muzea.malopolska.pl, cracovia-leopolis.pl, sacrumetdecorum.pl, photo-lviv.in.ua, biographien.kulturimpuls.org, artvalue.com


Варіанти висловлюють щиру подяку за допомогу в написанні Witold Milosz

Автор: Анастасія Лубенська