Остап Яріш: Люди з острахом дивляться на неповносправних

Остап Яріш: Люди з острахом дивляться на неповносправних

Мальва Вовк,  18 жовтня 2012

Варіанти розпочинають серію інтерв'ю з людьми, щодо яких у суспільстві вживають слово "неповносправні", яке, однак, не заважає їм, крок за кроком, робити цей світ трохи кращим.

 

Остап Яріш (33 роки). ДЦП. Системний адміністратор.

Ще в школі я почав цікавитися комп'ютерами. Любив математику, фізику, міг годинами сидіти над задачами чи головоломками, а от змусити мене прочитати художню книжку було важко. Навчаючись у школі, ходив на комп'ютерні курси, потім вчився у Львівській Політехніці на комп'ютерних технологіях.

Робота. Після навчання знайшов роботу у Львівському інституті менеджменту. Мій попередник робив там деякі начерки комп'ютерної програми, щоб полегшити роботу для працівників інституту.

Тоді, на початку 2002 року, комп'ютери були ще старенькими, та використовувались переважно як друкарські машинки, але насправді це диво техніки може набагато більше. Моєю задачею було автоматизувати всі процеси інституту, звести всі дані в єдину базу та використовувати за призначенням усі новітні технології. Спочатку я вдосконалював наявні напрацювання, та інститут постійно розширювався і постало питання про створення нової програми з нуля.

Дана програма має три модулі: приймальна комісія, деканат та відділ кадрів. Основною задачею є введення даних один раз, та використання їх пізніше стільки разів, скільки потрібно: видруковувати різні заяви, договори, отримувати звіти про успішність, нараховувати зарплату викладачам та інше.

Через три роки з Інституту менеджменту я пішов, бо зарплата стала мізерною. Працював в банку «Універсальний» інженером-програмістом та системним адміністратором. Оскільки міняється законодавство, додаються якісь нові вимоги, змінюються форми звітів, я залишився працювати в інституті сумісником, щоб супроводжувати власну програму.

Після цього мені запропонували представити дану програму у інших навчальних закладах. Успішним було запровадження її у Волинському інституті економіки та менеджменту та Катехитично-педагогічному інституті УКУ. Кожен навчальний заклад має свої особливості ведення обліку чи форм звітів, але використовуючи даний «кістяк», можна легко підлаштувати її під вимоги конкретного навчального закладу.

Після того, як «Універсальний» викупили греки, і у Львові залишили лише двох працівників, то я почав шукати іншу роботу. Один з випускників ЛІМу запропонував мені вакансію в ТзОВ «Барком», відомому під торговою маркою «Родинна ковбаска», де я на даний час і працюю системним адміністратором.

Я відчуваю, що моїм покликанням є програмування і творення чогось нового, тому паралельно підтримую роботу з навчальними закладами, де використовується моя програма. Хотілося б заснувати свою справу, але для цього потрібен капітал. В нашій країні важко вижити середньому та маленькому бізнесу.

Сім'я. Я одружений. Дружина економіст. Працювала в пенсійному фонді, зараз в декреті. Донечці незадовго виповниться 3 рочки.

З дружиною познайомилися на дні народженні мого друга. Вона мені відразу сподобалася: підкорила мене своєї красою, чемністю та вихованістю. Ми багато гуляли, їздили в гори, на різні екскурсії, бували закордоном: Польща, Чехія, Угорщина, Німеччина. У неділю разом ходили до церкви.

Ще до нашого знайомства вдалося, відвідати Італію, Францію, Хорватію. Дуже гарні країни, з високим рівнем життям, від яких ми дуже відстаємо. Та я не маю бажання виїхати в іншу країну. Мені тут подобається.

На жаль, наше суспільство живе стереотипами. Люди з острахом дивляться на неповносправних, особливо, коли мова йде про роботу. Вони вважають, що особи з обмеженими фізичними можливостями гірше працюватимуть і можливо, використовуватимуть свої обмеження, щоб отримати якісь привілеї чи полегшення в роботі. Та це помилкова думка. На новій роботі я освоююся дуже швидко, не маю жодних кремпувань і не чекаю особливого ставлення до себе. Звичайно, більше мені підходить розумова робота, а не фізична.

Держава виплачує пенсію. Якщо фірма, у якій я працюю, платить профспілкові внески, то часом є якісь путівки, але я ними ніколи не користувався. Є такі програми, які пропонують роботу для людей з обмеженими можливостями і якось я був на одній такій. Це приїжджали німці, хотіли в Україні створювати свою фірму, шукали працівників, та через складнощі в нашому законодавстві відмовилися від такої ідеї.

Мені подобається водити автомобіль. Вчитися було не важко. Правда, купив авто з автоматичною коробкою передач, щоб легше було керувати. Часто подорожую власним авто в Карпати, їздив на Шацькі озера, по замках та цікавих місцях Західної України. Люблю гарну українську музику.

Захоплення. Обожнюю фотографувати. Ходив на курси фотомистецтва. Маю непоганий фотоапарат. Відпочинком для мене є прогулянка з фотоапаратом. Знімати люблю архітектуру, природу, репортажі з цікавих подій. Брав участь у проекті Вікіпедії «Вікі любить пам'ятки», де кожен може розмістити свої фотографії архітектурних пам'яток.

Оскільки не можу грати у рухливі ігри, такі як футбол, захопився більярдом та настільним тенісом. Раз на тиждень мушу десь піти з друзями та відпочити у такий спосіб.

Щастя. Мої вади були з самого народження, інакшим я ніколи не був, тому мій фізичний стан ніколи мене не пригнічував, я тим не переймався. Моя дружина є фізично здоровою, дитина також.
Моя хвороба не є спадковою, тому з плануванням дитини додаткових проблем не було. Це просто травма, яку я отримав при народженні.

Я вважаю себе щасливою людиною. Головне, щоб діти завжди були здоровими.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.