Зміст статті

26 грудня 20181179

Юлія Гвоздович: Депутати не повинні роздавати матеріальну допомогу

Розмова з депутаткою Львівської міської ради Юлією Гвоздович.

Варіанти розмовляють з членкинею Політради Української Галицької Партії, головою Львівської міської організації УГП, депутаткою Львівської міськради та головою постійної депутатської комісії законності, депутатської діяльності та свободи слова ЛМР Юлією Гвоздович.

Юліє, Ви вже три роки депутатка Львівської міської ради. Чи не шкодуєте про своє рішення стати політиком?

Ще рано робити висновки про те, чи шкодую я чи ні. Це рішення залежить від того, яку мету ти ставиш перед собою. Я ще не реалізували усі ті завдання (та цілі), які ставила перед собою. І тому однозначно, що я не шкодую про своє рішення, оскільки за ці три роки мені вдалося багато чого зробити, і скільки ще попереду.

У складі депутатського корпусу Львівської міськради жінок менше, аніж чоловіків (16 з 64). Як це бути жінкою-депутаткою?

На відміну від інших міських рад, у Львівській міській раді, у виконавчому корпусі, більше жінок на керівних посадах, аніж чоловіків. Зокрема, такі відповідальні посади, як директори департаментів чи голови комісій переважно очолюють жінки (юридичний департамент, адміністративних послуг, гуманітарної політики, економічного розвитку, департамент житлового господарства та інфраструктури, розвитку). Проте, міський голова Львова та його заступник – чоловіки. Чоловіки у нас – керують та займаються стратегією, а жінки – виконують. В історії Львівської міської ради ще не було такого випадку, щоб якоюсь фракцією керувала жінка.

Як до Вас ставляться чоловіки? Чи бувають прояви сексизму у Львівській міськраді?

До жінок в Львівській міській раді ставляться з повагою, і це те, що я точно можу помітити. І немає жодного тиску. Просто вся справу в тому, що депутатам, які мають потужні фінанси чи впливовий бізнес у Львові за плечима (наприклад, Григорій Козловський, Петро Адамик, Остап Доскіч), значно легше реалізовувати свої можливості. Міський голова Андрій Садовий робить все, що потрібно за першим їхнім зверненням.

Як Ви оцінюєте відкритість Львівської міськради для жінок з маленькими дітьми?

Потрібно розуміти, що робота депутатів місцевого рівня реалізується на громадських засадах. Це не служба в органах місцевого самоврядування, тому депутати не проводять цілий день в ЛМР. Вони приходять на робочі комісії, пленарні засідання, сесії тощо. Більше це стосується чиновниць. До нашої депутатської каденції Львівська міська рада не була пристосована до відвідування з дітьми і моя колега Уляна Пак, яка теж має двох дітей, виявила ініціативу встановити пеленальні столики у жіночих вбиральнях. А ще ми подаватимемо звернення про встановлення пеленальних столиків і в чоловічій вбиральні. Якщо ми хочемо встановити рівність у сімейних обов'язках, зокрема у догляді за дитиною, то потрібно також дбати і комфортні умови для батька. Це одна з причин того, чому весь догляд за дитиною падає у сім'ї на жінку. У Львівській міськраді є дитяча кімната для дітей до 3-х років, але з маленькою дитиною значно важче, особливо, коли вона на грудному вигодовуванні, адже її потрібно годувати кожні півгодини.

Які зміни варто внести в роботу Львівської міськради, щоб народження дитини не стало перепоною у роботі місцевого депутата?

Ми часто бачимо фото з Європарламенту прем'єрки Нової Зеландії, яка сидить на засіданнях з маленькою дитиною. Наша культура значно відстає у розвитку в подібних речах. Я брала свого 8 місячного сина на сесію, але так і не наважилась його там годувати. Це було б зайве. Взагалі жінок треба спонукати йти в політику, тому що власне весь сімейний тягар в Україні чомусь прийнято покладати на жінку. Депутат – це людина, яка вирішує чужі проблеми, дуже рідко депутати мають свої ініціативи, програми, стратегії чи рішення тощо. Прийоми мешканців, цілодобові звернення у Фейсбуці – це все час, який я забираю у своєї сім'ї, своїх дітей. Тому жінки, обираючи між заробітком в цій доволі складній економічній ситуації в країні й навантаженням з сімейними обов'язками, і не хочуть будувати кар'єру політикеси. Я особисто підтримую гендерні квоти, оскільки це стимулюватиме партії працювати з жінками та підтримувати їх.

У чому необхідність ухвалення Львівською міськрадою стратегії "Львів, дружній для дітей та молоді"?

Шість років тому, коли вперше стала мамою та вийшла на вулицю з візочком, я зрозуміла, що Львів став для мене зовсім іншим. Важко потрапити у магазини, у громадські місця, важко пересуватися вулицями, візочок треба переносити тощо. Перші місяці з першою дитиною на вулицях Львова стали для мене шоком. Тоді я й створила Фейсбук-ініціативу "Львів дружній до дітей", де писала про пристосованість місць до потреб з маленькими дітьми, а вже згодом, разом з іншими мамами, ми об'єднались у ГО "Батьки в дії". Коли я балотувалася у депутатки, то у своєму передвиборчому ролику обіцяла, що Львів стане дружнім до дитини і що ми приймемо відповідну стратегію міста. Все завдання стратегії у тому, що місто має бути комфортним для батьків та дітей, щоб люди не їхали в європейські міста, а обирали Львів за його комфортність: за якісну освіту, за медичне забезпечення тощо.

На які позитивні зміни Ви очікуєте у випадку її реалізації?

Очікую практичних змін. Всі громадські місця комунальної власності мусять стати  пристосованими до мобільних категорій, не лише для батьків з візочками, але й осіб з інвалідністю. Також ми будемо стимулювати приватних підприємців пристосовувати свої заклади для потреб сім'ї. Це був один з перших наших проектів, ще до депутатства. Ми ходили у львівські кафе й роздавали одним власникам наліпки, якщо у них було щось для дітей, а іншим – давали офіційний лист з проханням стати дружніми до дітей. Якщо раніше таких закладів було лише 19, то нині таких закладів вже понад 60. Також стратегія передбачає зміну підходу до встановлення дитячих майданчиків, оскільки зараз їх вже понад 800, але всі вони спрямовані лише на одну вікову категорію – 2-7 років. Ми хочемо, щоб у нашому місті були дитячі майданчики для дітей різного віку, оригінальні, а не стереотипні "як у сусідньому дворі".

Чи передбачає стратегія "Львів, дружній для дітей та молоді" нові можливості та покращення умов життя для студентів Львова, яких зараз 120 тисяч?

Так, стратегія охоплює не лише батьків, дітей чи осіб з інвалідністю, але й студентів. Передбачається створення молодіжної ради Львова та проведення молодіжних сесій. Першим кроком до цієї стратегії, який я власне особисто пролобіювала та була авторкою ухвали, є дитяча дорадча рада (до 18-ти років). Під час стажування в Норвегії в мене була зустріч із студентською радою, тому що без дітей там не приймають жодного рішення про молодіжні проекти чи заходи. Тобто, чому ми не можемо запитати у самих дітей про ті ж проекти дитячих майданчиків? Навіть моя 5 річна дитина сказала б, де їй цікаво гратися. Чому б нам не залучити підлітків до розробки проекту дитячого або спортмайданчику? Нам потрібно взяти закордонний досвід, де частину коштів громадського бюджету передають в школи, а самі учні розробляють проекти, і самі ж голосують, бо у нашому випадку в змаганнях між школами завжди перемагатиме та школа, де вчиться більше учнів. Такі рішення значно б сприяли громадській активності: участь, повага, гідне ставлення до молоді – це все має бути. І все це передбачається в стратегії.

Чому Львівська міськрада щороку виділяє значні кошти на підтримку Пласту, а інші молодіжні громадські організації мають змагатись за фінансування в рамках конкурсів?

Я пластунка, до речі, єдина поміж усіх депутатів, і завжди буду лобіювати інтереси цієї організації. Пласт вже 107 років показує системну роботу з молоддю, у львівській станиці понад дві тисячі дітей і це найбільший осередок Пласту в світі. Багато тисяч молодих людей пройшло через цю громадську організацію, і я не впевнена, що ще якась ГО у Львові може бути настільки потужною та показувати на такому рівні подібну залученість людей. Пластуни беруть активну участь в житті міста та суттєво допомагають в організації національних свят на Львівщині. 750-річчя Львова, наприклад, організували повністю волонтерськими силами пластунів, мій чоловік тоді був головою Пласту у Львові і він тоді чимало волонтерив. У нашого міського голови Андрія Садового 5 синів – і всі вони у Пласті. Пласт у Львові, можна так сказати, виконує також функцію почесної варти міста.

Як Ви робитимете зі 150 тисячами гривень, які отримали як депутатка на виконання своїх повноважень?

Цього року бюджетна комісія вирішила збільшити суму на кожного депутата до 200 тисяч гривень. Я не голосувала за збільшення цього бюджету, оскільки є критиком такого рішення. У законі "Про статус депутата місцевої ради" немає такого повноваження роздавати матеріальну допомогу. Це просто "пригодовування виборців", яке негативно впливає на теперішній стан довіри до влади. Депутати не повинні роздавати матеріальну допомогу, оскільки це функція соціальної служби та соціального захисту. Ці 10 мільйонів гривень варто віддати соціальній службі і нехай вона адмініструє звернення людей. У депутата це забирає багато часу та ресурсів. Він працює на громадських засадах, а тут ще й десятки людей, які звертаються за допомогою з інколи вигаданими хворобами та проблемами. Кожному хочеться допомогти, але скільки ж часу потрібно витратити на перевірку усіх документів, на те, чи люди справді потребують тієї допомоги і не отримали вони її вже від інших депутатів.

Чи готові Ви ініціювати зміни до практики отримання депутатами грошей для роздавання їх потребуючим включно з відмовою від неї?

Це має бути позиція фракції. Я, як інші 64 депутати, маю цю суму у своєму розпорядженні, і звісно, що до мене люди звертаються, щоб отримати матеріальну допомогу. Але це не робота депутата. Депутат – це представник, який має виконувати більше законодавчу, нормативну функцію, має аналізувати програми, стратегії, бюджети, контролювати, а не роздавати гроші. А після такого в людей виникає враження, що депутат – це мішок з грошима, і багато хто просто думає, що це особисті гроші депутата. Це погана практика для сучасного європейського міста.

Як Ви особисто реалізуєте гасло "Зміни починаються з тебе".

З початком депутатської кар'єри я особливо переосмислила відносини влади та суспільства. Я йшла політику, оскільки розуміла, що ніхто не встановить потрібних мені пандусів, а сподіватися та битися головою в двері чиновників можна вічно. Депутат пришвидшує прийняття деяких рішень, оскільки в системних змінах потрібно самому брати відповідальність та творити зміни. Люди часто хочуть, щоб у владі ніхто нічого не крав, але завжди хочуть, щоб щось можна було вирішити за гроші. Але якщо ви не хочете корупції, то самі не сприяйте цьому. Влада – це дзеркало суспільства.


авторка: Анастасія Машевська

Автор:
Коментарі читачів:
Додаткова інформація: