91 диво Бернардинського костелу

Бернардинський костел – в минулому один з найбагатших і престижних католицьких храмів Львова, який збудували в 17 столітті на місці дерев'яної церкви 15 століття.

Його внутрішнє оздоблення вражає масивною позолотою, розкішними фресками, величезними люстрами з міньйонами, масштабними скульптурами святих та органом, який зберігся ззовні в чудовому стані. Тому увага лише небагатьох з тих відвідувачів, кому вдалося протиснутися крізь натовп вірян та туристів до вівтарної частини храму, зупиняється на розташованих на стінах побляклих дерев'яних панно, які вкриті розписними медальйонами з підписами латинкою. Всього їх 90. Кожен сюжет – це розповідь про чудо, яке сотворив Бог через молитву до святого Яна з Дуклі.

Картинки на дереві – це так звані вотивні таблички. Цей жанр в живописі з'явився в шістнадцятому столітті, і його породив вияв народного благочестя. Вотивні таблички жертвувались ex voto, за обітницею, тому чи іншому святому та розміщалися біля його вівтаря. Сюжет вотивних табличок складався спочатку з двох частини: ліворуч на колінах був зображений той, хто складав пожертву, а праворуч – його святий покровитель. Пізніше додалася третя сцена: сцена чуда, яке описує небезпеку, якої вдалось уникнути жертводавцю. З 18 століття ця частина стала переважати в сюжеті. Отож головний зміст вотивних табличок – це Диво, яке сталося з реальною людиною. У цьому випадку йдеться про дев'яносто реальних див або фактів заступництва, за що прості смертні дякували святому Яну з Дуклі. Вони датуються 16-18 століттям, їхні автори залишаються невідомими, однак це не применшує художньої, історичної, і перед усім, духовної цінності цих табличок. Вотивні таблички наочно переконують сучасників про те, що таки варто вірити в дива та заступництво святих.

Їхні підписи лаконічні, проте в кожній з них можна відчути згусток страждань, пережитих жертводавцями, а також їхню радість від зцілення чи допомоги, яку вони отримали в дивовижний спосіб.

Gabriel Spectabilis Volfgangi Bernardi Wolbornetti Consulis Leop[oliensis] Filius, Biennio Morbo Afflictus Convaluit. 1505 (Габріель, син шанованого Вольфганга Бернарда Волборнетті, львівського радника, який два роки страждав від хвороби, одужав. 1505).

Anna Vidua Leop[oliensis] Ex Morbo Enormem Habens Maxillam & Oculum Obfuscatum, Curatur. 1506 (Вдова Анна, львів'янка, яка внаслідок хвороби має занадто велику щелепу і похмуре око, одужує. 1506).

Illustris Dominae Balabanowa Capitaneae Treboulien[sis] Filiola, In Flumine Submersa & Suffocata, Enatauit & Per Votum Revixit. 1551. (Дочка пані Балабанової, дружини старости Теребовлі, потонула в річці і перестала дихати, випливла і силою молитви ожила. 1551).

Святий чудотворець Ян, якому дякували львів'яни в такий для нас незвичний спосіб, народися у Дуклі (Польща) в 1414 році в сім'ї міщан. Ніхто не знає його прізвища, також і не залишилося жодної інформації про його дитинство. У молодості Ян обрав для себе життя відлюдника задля того, щоб наблизитись до Бога. У двадцять років він вступив у монастир францисканців у Кросно, де його після закінчення богословських студій висвятили на священика. У 1463 році Ян перейшов на службу в Бернардинський монастир у Львові. Тут він прославився як проповідник, сповідник і священик, який мав дар пророцтва. У 1474 році, під час облоги Львова татарським військом, священик Ян організував урочисту ходу вздовж міських воріт, яка заохотила городян до спротиву та відбиття нападу. З того часу його вже називали "грозою бусурманів". Після смерті він став патроном усіх католиків Львова, які вірили в те, що Ян з Дуклі духовно допомагав їм захищати місто від нападників. Тому про його вчинок й згадували польські захисники Львова в 1648 та 1672 роках. Впливи цих вірувань можна відшукати в картині Яна Матейка "Богдан Хмельницький з Тугай-беєм під Львовом" (Bohdan Chmielnicki z Tuhaj-bejem pod Lwowem, 1885 рік).

Святий Ян з Дуклі продовжував священичу діяльність навіть коли втратив зір та йому відняло ноги. Але помер він не від цих хвороб, а від чуми в 1470 році. Його поховали на цвинтарі Бернардинського монастиря поруч з костелом, а незабаром його могила набула чудодійної сили (на ній виліковувалися хворі), і так вона стала місцем паломництва. У 1520 році вирішили перенести рештки святого Яна з Дуклі в костел. Коли могилу розрили, то з землі виступило стільки води, що на цьому місці спорудили криницю. Спочатку дерев'яну, а у 1748–1755 роках – кам'яну. Над криницею збудували ротонду, яка складалася з чотирьох стовпів, які підтримували купол, який завершувався позолоченою статуєю святого. Вода з цієї криниці славилась своїми лікувальними властивостями. Про це свідчили написи у середині ротонди, де у віршах прославляли дива святого. Фреска на склепінні зображувала труну св. Яна, яку несуть на небо ангели.

Серед тих, хто отримав заступництво Яна з Дуклі, був і майбутній монарх Речі Посполитої Ян Казимир (на той час ще королевич). Він захворів на віспу, але одужав (тоді як його брат помер). Тому святий Ян з Дуклі також вважався патроном лікарської справи і захисником Львова від епідемій. У 1733 році Ян з Дуклі беатифікували. Наступного року магнати Жевуські, які вважали  Яна з Дуклі фамільним покровителем, пожертвували гроші на будівництво колони напроти Бернардинського костелу. Отож ця колона також є вотивною, як і таблички. Жевуські забажали розмістити на колоні фігуру святого, який оберігав Львів та їхню сім'ю. Колону проектував та збудував Томаш Гуттер або Фабіан Фесінгер. Її справді прикрасила скульптура святого, дуже подібна до тієї, яка є над ротондою. Після Другої світової війни її демонтували і вона незабаром безслідно зникла. Замість скульптури на колоні поставили барокову вазу. У 2011 році колону відреставрували, але скульптура святого Яна з Дуклі не повернулася на своє місце. Натомість нове його скульптурне зображення сьогодні прикрашає подвір'я Львівської Архідієцезії Римсько-Католицької Церкви в Україні на вулиці Винниченка.

В 1739 році святого Яна з Дуклі визнали патроном Польщі та Литви. В 1997 році Папа Іван Павло ІІ канонізував святого Яна з Дуклі. Надгробок св. Яна з Дуклі зберігся до наших днів в приміщенні Бернардинського костелу, в якому тепер править служби греко-католицька громада церкви святого Андрія. Проте знаходиться він в частині, куди не можуть потрапити звичайні відвідувачі. Його виготовив в 1608 році скульптор Войцех Зичливий на кошти Яна Даниловича з червоного мармуру. Мистецтвознавець Мечислав Гембарович писав: "На ньому зображена фігура ченця у звичайному вбранні, який лежить на спині з руками на грудях, спокій, мертвість і нематеріальність його підкреслює вбрання, дрібні і спокійні, паралельні складки якого оживляють поверхню тіла, але також й пригнічують анатомію тіла, яке насправді не відчувається під драпіруванням".

Проте сьогодні це лише кенотаф. Після війни рештки святого Яна з Дуклі перевезли спочатку до Жешува, а з 1974 року – перепоховали у костелі в Дуклі. Святий Ян, за свідченням старожилів, продовжував творити дива та оберігав мешканців Львова, допоки його мощі не покинули наше місто. У роки війни саме святий Ян захистив життя одинадцяти львівських євреїв з гетто, які переховувалися в підземних каналах Полтви під Бернардинським монастирем. На історії цього неймовірного спасіння базується художній фільм W ciemności, який зняла в 2012 році режисерка Агнешка Голланд. Але першим про цю історію розповів світові радянський письменник Володимир Бєляєв в повісті "Світло в темряві".

Це сталося в 1943 році, коли мешканці гетто зрозуміли, що їм не варто сподіватися на порятунок. Скориставшись послугами працівника львівської міської господарки Леопольда Буженяка, відомого батяра на прізвисько Польді, декілька єврейських родин сховалися в підземних тунелях Полтви. Вони спочатку переховувались в каналі під Марією Сніжною, а через місяць Буженяк переправив їх у старий кам'яний канал під Бернардинським монастирем. Там вони переховувалися майже рік до моменту звільнення Львова від німців влітку 1944 року.

Ця історія незвичайна не лише через спасіння людей, які були приречені на неминучу смерть, зокрема, й дітей, але дивом переродження одного з її героїв – Леопольда Буженяка. Він спочатку рятував євреїв за гроші, але через дев'ять місяців, коли гроші закінчилися, допомагав утікачам з гетто вже добровільно, безкоштовно, ризикуючи не лише своїм життям, але й життям своїх близьких. Цими євреями опікувалися також дружина Буженяка, 12-річна його донька, а також його друзі. Вони купували, харчі, діставали ліки, ремонтували одяг та інші побутові речі. 

Використано матеріали: photo-lviv.in.ua, kuriergalicyjski.com, Павло Ґранкін: Статті (1996-2007). Львів: Центр Європи, 2010.