Олег Баляш: Ми можемо втримати добрих спеціалістів в Україні лише дружньою атмосферою

Варіанти розмовляють з Олегом Баляшем про рейтинги надійності банків, фінансову систему України, президенські вибори, проблеми Львова, горілчаний ринок та відпочинок у Карпатах.

Що дозволило експертам внести Оксі Банк до рейтингу найнадійніших банків України за підсумками 2018 року?

Національний банк України разом з експертами проводить стрес-тестування, де моделює ситуації в які потраплятиме банк, якщо, наприклад, змінюватиметься курс валют, люди почнуть масово забирати свої депозити чи розпочнеться війна тощо. Таке моделювання дозволяє зрозуміти, що саме відбуватиметься з банком за цих умов, а також дозволяє назвати й найстабільніші банки, які за таких стрес-ситуацій залишаться платоспроможними (а це найголовніше), і відповідно, й будуть ліквідними. Ми, наприклад, диверсифікували всі наші депозити. У нас є і гривні, і долари. Юридичні особи, і фізичні. Є і чужі, і акціонери. І це дає нам можливість сказати, що ми захеджовані від валютних ризиків, від непередбачуваних речей в країні. Тому ми й перебуваємо в рейтингу щодо надійності на 18 місці.

Які перспективи розвитку фінансової системи України в 2019 році?

Фінансова система України – це паросток, який тільки проростає з землі. Сьогодні фінансова система України, можна сказати, самоочистилась (або ж з-за допомогою НБУ) і приблизно 2/3 банків пішли з ринку, залишилася – 1/3. Поволі все унормовується. У 2008 році була ситуація, коли штучно перекрили можливість залучення депозитів. І якщо Національний банк видає постанову, де забороняється повертати людям депозити, то хіба хтось прийде у банк з депозитом? Зрозуміло, що ніхто не прийде і не принесе. Ось, наприклад, людина поклала раніше на депозит 100 тисяч доларів, а через певний період, коли закінчився термін депозиту, вона хоче забрати свої гроші. Але банк може видавати лише 700 доларів в день і за ними треба приходити щодня. Тобто свій депозит ця людина могла забирати протягом 100 робочих днів, а якщо ще порахувати вихідні та загальнодержавні (свята), то й півроку. Банк ніби готовий їх виплатити, але законодавство зобов'язує робити лише так і так.

Сьогодні я вже бачу перші кроки, які пом'якшують такі речі, кроки, які дозволяють, наприклад, банкам працювати з валютою. Національний банк України полегшив можливість громадянам відкривати рахунки закордоном, вивозити гроші закордон, купувати їх через інтернет тощо. Всі ми розуміємо, що живемо в 21 столітті і що ніхто вже не хоче ходити з грошима безпосередньо у банки. Всі хочуть працювати зі своїми банками через інтернет, мати можливість переводити гроші в одну чи іншу валюту, відкривати картки. Це рух вперед.

Років 5-7 тому я спілкувався з одним банком у Швейцарії, який не мав жодного відділення чи касового сховища, а з готівкою не працював взагалі. У них був договір з великим державним банком (типу Ощадбанка), який і робив для них усе на аутсорсингу. А все тому, що у них ходила досить мала кількість готівки і тому не було потреби відкривати відділення та тримати людей. Якщо хтось приносив готівку, то вони його скеровували до державного банку, який мав тисячу відділень в країні, і якому вони платили один відсоток за прийом цієї готівки та зарахування її на їхній рахунок. Там всі мають кредитні картки і якщо хтось розраховується готівкою, то вони відразу дивляться на ті гроші, ніби їх заробили нечесним шляхом. В Україні з 2013 року ввели обмеження готівкових розрахунків (150 тисяч гривень) і зараз вже все іде поволі до того, що готівка практично ходити не буде.

Що Ви, як бізнесмен і політик, очікуєте від майбутніх президентських та парламентських виборів в Україні 2019 року?

Сьогодні в Україні вже така політична ситуація і такий курс країни, що президентські вибори, в принципі, нічого не змінять. Яка б людина не стала президентом в нашій країні, але курс України вже настільки зорієнтований на Захід, що його змінити практично неможливо. Подібний приклад можемо побачити зараз в США, де Трамп став президентом. Він ніби й хоче мати з Росією якісь тісніші стосунки, але курс країни такий, що навіть він, як президент, не може нічого зробити. Так, він може робити якісь там реверанси праворуч чи ліворуч, але вони досить обмежені тим коридором, який визначається політикою країни.

Ви особисто буде приймати активну участь у цих виборах?

Я ще думаю над цим питанням. Коли дивлюсь на те, які в нас є люди у Верховній Раді чи при владі, що вони говорять чи що вони роблять, то, звичайно, хочеться піти і зробити щось добре для країни. Хочеться витратити чотири роки свого життя заради того, щоб щось зробити для цієї країни.

А вибори до Львівської міської ради?

Є партійна організація і якщо вона вирішить, що нам треба іти до Львівської міської ради, то, можливо, я й погоджуся на це. Але я неособливо хотів би займатися містом, тому що це насправді велика робота. Попередня влада понабирала різних кредитів, багато чого наобіцяла і фактично нічого не виконала. Навіть таке елементарне питання, яке цікавило цілу країну, сміттєпереробний завод. Вважаю, що з таким бюджетом міста, з місцевим самоврядування, такий завод можна було легко збудувати. Я б такий завод збудував максимум за три місяці, максимум. Добрий, поганий, я не знаю, який би він був. Але точно можна було збудувати, щоб місто могло переробляти своє сміття, утилізувати його, а частину використовувати на різні речі. А далі вже можна було б розглядати варіанти побудови: нових, сучасних, кращих заводів.

Ось у нашій країні досить різне ставлення до олігархів. Олігархи – це люди, які нічого не вкладають, які беруть якусь певну монополію (електрику, газ тощо), де нікого не може бути на ринку. Вони сідають на ту монополію і витискають з неї усе, що тільки можуть. А потім, коли вже витиснули всі соки, кажуть – забирайте, ми вже далі не можемо. От зі Львовом – аналогічна ситуація. З нього за три каденції витиснули усе, що змогли. Набрали кредитів, де тільки можна, щоб також вкрасти, що можна. А після цього кажуть: ми попрацювали, поробили, віддаємо вам місто у гарному стані, давайте працюйте далі.

Чи планує НВП Гетьман нарощувати обсяги випуску горілки в 2019 році, адже сьогодні він випускає горілку 130 брендів, а також 6 власних брендів?

Сама держава (контролюючі органи, ДФС, Кабінет міністрів) оцінює сьогодні чорний ринок від 50 до 70 відсотків. І за такої ситуації ми не плануємо нарощувати обсяги. Хочемо лише втримати наявні обсяги та нарощувати їх за рахунок експортних контрактів та високоякісного продукту. Ми точно не працюємо у найдешевшому сегменті, бо сьогодні на ринку є горілка, яка взагалі продається за якісь копійки. Вартість акцизу тільки на одну пляшку – 25 гривень, а тут вам вже цілу пляшку з горілкою, корком та етикеткою продають за ці ж 25 гривень. І ми розуміємо, що є підпільні цехи, вони працюють та мають певні стосунки з силовими структурами, які їх й підтримують.

Якими будуть тенденції розвитку горілчаного ринку в Україні в 2019 році, оскільки за даними попередніх років він щорічно скорочувався на 15-20 відсотків?

Чим більша вартість акцизу, тим вигідніше чорним ділкам підробляти продукцію. Наша держава на вимоги Міжнародного Валютного фонду та ЄС постійно піднімала акцизний податок для того, щоб зрівняти ціну на алкоголь і цигарки між Україною та Європейським Союзом. І все для того, щоб звичайним громадянам не було вигідно возити цигарки та горілку в ЄС. Ця політика призвела до того, що велика кількість ринку просто перейшла в тінь. Якщо взяти статистику споживання алкоголю, то воно не зменшується. Тобто люди не стали менше пити, як пили раніше. А якщо взяти статистику виробництва, то виробництво зменшується. Якщо виробництво зменшується, а люди п'ють скільки й пили – то це означає, що збільшується доля тіньового ринку.

Ви активний прихильник відпочинку в Карпатах, який також заохочує до такого дозвілля й колективи своїх підприємств. Як це впливає на стосунки та клімат в компанії?

Це дуже правильно, тим більше, що ми живемо поблизу гір. За останні роки я часто буваю в Карпатах, влітку на квадроциклах, а взимку – на снігоходах, і охоче там відпочиваю. Людина, яка добре відпочиває, може після того й добре працювати. На корпоративах, в неофіційній обстановці, люди часто за столом розмовляють про роботу і я навіть дивуюся, що їм у вихідні дні не хочеться про це трохи забути. Але там вони деколи говорять такі речі, які ніколи не сказали б в кабінеті. Так колектив стає однією командою. Вони підставляють один одному плече, бо деколи в Карпатах треба когось і зі снігу витягнути, і допомогти піднятися. І це не якісь образні речі, там реально треба допомагати один одному.

Якось я хотів взяти до себе на роботу одного менеджера з іншої компанії. Запропонував йому більшу заробітну плату, але він мені сказав: "Знаєте, я дуже хочу іти до Вас працювати, але розумієте, я працюю в тій компанії, і ми разом ходимо грати футбол, ми разом відпочиваємо. Це моя сім'я, а Ви мене з неї хочете забрати. Гроші дуже потрібні мені та моїй родині, але ця компанія – це також моя сім'я і я тут живу". Тому ми повинні створювати саме такі умови. Тим більше, що ми живемо за 50 км від кордону, де легко відчути усю різницю в зарплатах тут (10000 гривень) і там (1000 євро). Тому чим ми можемо втримати людину? Лише такою атмосферою та таким соціальним захистом можемо втримати добрих спеціалістів, щоб вони залишилися і працювали в нас.