Романтична легенда свободівської креатури в президенти розливається днесь химерою облудного віку.
Ко-шу-лин-ський. Се солодкоголосе прізвище складами крутиться на язиці в сьогоднішнього віча гідності українців у Львові. Медово перекочується піднебінням кількістю піднебесною, щоб притьма зануритися у хмільну імлу, а там сягнути потаємного, недосяжного, вічного.
Він зранку, ввечері та по обіді – лишень волога підліткова мрія. Блаженний повів вітру розповідає кожній спраглій душі його романтичну легенду. Прочиняє, наближує до богомданого духа, святого, пречистого, а побожна галицька душа невгамовно та ненаситно всотує цей нектар, свіжий та чистий, в очікуванні спраглих втіх.
Ко – лібідолебідка Тягнибока, він поготів у його владі, неначе придзиґльована зальотниця з віялом у профіль. Чому саме так нині у Свободі знає лише Господь Бог. Ко ніколи не вирізнявся ні інтелектом, ні інтелектуалом, ні кебетою (як пишуть деякі сайти). Де легендарна свободівська харизма, здогадується лише нечистий.
Навіть Мельничук кращий в короткотерміновій перспективі неспокою, а що вже казати про Василя Молдован з його парсункою поп-зірки та дівчачої фантазії під подушкою. Хіба даремно свого часу Ірина Фаріон так гаряче вітала його праву руку, тримала посвятою в неустанній надії пробудження? Відтоді аж досі її дотик найкращої подруги пече його праву руку полум'ям борні, печаттю непохитного змагу. Щодня він нуртує у ньому закликом на прю, покликом до вивільнення.
Останні тенденції у навколишньому світі взагалі називають найкращою кандидатурою у президенти від Свободи лише Андріяна Гутника. Цього львівського Бельмондо, сексі-коміка, який швидко розрулить чікі-пікі все підряд навколо, а водночас ще й врятує цілий світ. А, можливо, й визволить ще чиюсь ніжну душу з лабет патріархальних засад без жодних зусиль збоку заради незабутніх забав та насолод десь у бесідці під львівським замком.
Кандидатура Ко лише працює на теорію Варіантів про те, що Садовий – останній аналоговий голова міста Львова та усіх його довколиць. Далі, в еру бієнальних та довірливих курдупликів, плавно та остаточно ввійде час маріонеток та ляльковиків за спиною на прив'язі.
Звісно, що нечужії люди націлили Ко прицілом в мішень не в Президенти України. Який з нього нині гарант? Так, китайський бовванчик, підробка, яка отетеріло трясе голівкою на кожній вибоїні української дороги у Рай. Ко цілить на парламентські та на вибори міського голови Львова, оскільки саме там його останній шанс для Свободи. Садовий, звісно, вгробив Львів, але зі Свободою місту буде повна срака остаточних щедрот.
Місто й так перетворилося на мертве румовище, але для Тягнибока та Кривецького це послідній шанс хоч якось, вряди-годи, порулити рідним місто на чолі питимої партії. У цьому Свобода та Ко суголосні зі самою Юлею, яка так маніакально рве кігтями в неминущу історію повісті минулих літ, що не цурається вже навіть хвранцузьких гот-догів на заправках, цих опосередкованих льокаціях для плебеїв.
Свободівське море на віче гідності українців одесную від батька Тараса тріпоче від Сяну до Дону. Чайками здіймається д'горі до неозорого Бога у хмарі пітьми. Довкола сміються й плачуть солов'ї, і б'ють піснями в груди: "Повір, повір, повір йому, більш іншого не буде". Вони намагаються крилами охопити увесь наявний небосхил, але весняних хвиль свободівського моря сьогодні вистарчає лише на дещицю, і тому воно набрякло завмирає обабіч різноманітними фігурами з прапорами та плакатами. Шарлатанський шарлах розливається перед ними спереду. Свобода лежить під Порохом і пилом скніє, тліє, мліє, соловіє. Хмільними млостями знемагає в руках іншого, старшого, сильнішого, владного, могутнішого.
Романтична легенда манірного Ко заходить без попередніх та попереджень у се розбурхане, жагливе та жадібне людське море нефритовим воїном у живе та сокровенне. Рубіновим мечем, міфічним корундом, входить він чреслами у лоно Авраамове, лоно вибраних, покликаних та богомданих з цих пекучих галицьких палестин. Входить і виходить, виходить і заходить. Патріотична ілюзія навіює сон, забуття для віднесених нефритом. Що це павутиння, як не 7 серія серіалу Love, Death & Robots про солярісну павучиху Станіслава Лема на маргінесах Всесвіту під небом Високого замку. Хіба усі вони не мультиплікаційні персонажі, яким намалював усе потрібне на чолі для спасення залаштунковий творець? Відтепер і аж повік усі ці борці з пархатим та космополітичним олігархатом будуть слухняні вухом, дотичні тілом та смиренні духом.
Проте стопе-стопе-стопе, як любить гукати у винниківських дібровах Григорій Козловський. Що це за нах? Чому на чорному-пречорному годиннику Ко під цифрами часу можна помітити напис "Вос, 24"? Вос – це, типу, блядословне москальське "воскрєсєніє", яке так псує своїм блатним "сєнієм" увесь радісний спокій Христового Воскресіння? Чи Вос – це, типу, ВО С(вобода)? Тю, оце так борці з москальським ігом до найменшої титли.
Що знову, певне, буде ситуасьйон, як колись з матрішкою на мобілці в руках Ірини Фаріон? А Ко пояснюватиме НТА та Вголосу, що цей годинник йому дав поносити на щастя, заради засвоєння дигітальним механізмом кандидатської благодаті на смайлове майбуття, якийсь підручний ім'ярек, анонім з широкою спиною замість очей.
Знеможеному Ко таки щастить днесь у цих опіатних дурманах. Варіанти не такі, як інші, оті гаспидські сайтики, які не узріли в глаголах Каті Садової про маленького Ісусика диво Різдва. Вони не будуть роздмухувати з мухи слона надаремне, але людоньки милі, Штірліц ще ніколи не був так близько до провалу. Схоже, що саме про це щось більше знає екзильна депутатка-свободівка Батюк. З її незреченною любов'ю до коротеньких спідничок вона так стрімко втікає з олімпійським рекордом стометрівкою до Оперного від кореспондента Варіантів, що можна подумати, ніби хтось тутка переслідуватиме її з усією диявольською вправністю гестапівських казематів.
А для Ко саме тут і зараз персонально лунає хіт "Personal" від торонітійської школи млосного рнб, а, власне, від виконавця Plaza.