Зміст статті

30 травня 2019олександр ковальчук

Жовті гумовці Васюника

Нардеп Васюник розважає перед публікою про роль мемів у власному житті.

Політик, громадський діяч та бізнес-наставник Ігор Васюник розповідає на проекті "Час історій. Big Lesson" про свою життєву історію та унікальний досвід (крутіший за бізнес-школу та програми МВА), а також про те, як підприємницький досвід допомагає у Верховній Раді України.


далі лише пряма мова автора другого Львова з елементами фото та відео

Але з чого починався мій життєвий урок MBA? Шостий клас. Мені 11 років. На дворі 1980 рік. Вже тоді я продавав все, що можна було продавати – від жуйок до джинсів. І в 9 класі я створюю українсько-американський кооператив "Вишиванка". В чому полягав міжнародний статус кооперативу? Наша родина має друга Роберта Крамарчука. Він професор економіки американського інституту. І тоді я, дев'ятикласник,  пропоную американському професору, який на 30 років старший від мене, експортувати українські вишиванки  і вишиті рушники діаспорі в Америку. Вік каже окей. Я організовую в рідному селі жіночок, які вміють вишивати гладдю, і ми починаємо бізнес. Попит був шалений. При заробітній платі 10 доларів на той час, один рушник ми продавали по 12 доларів. Вже тоді я розумів що таке попит і пропозиція.

Потім 80-ті. Кінець 80-х. Кінець 90-х це був період, коли від джинсів, для того, щоб вижити, ти мусів щось продавати. І я перейшов до зерна, до дизеля, до бензину, до автомобілів. Все, що можна було продавати на той час, але вже більшими, великими об'ємами, я це робив. Але кожен раз я ставив собі все більшу і більшу мету. Я хотів чогось досягнути більшого. Я хотів великих проектів. І в цей час, 90-ті, бурхливі роки, для того, щоб ти чогось досягнув, для того, щоб щось створив, треба було написати бізнес-план, знайти інвестора, але найголовніше – треба було зберегти своє підприємство від рекету, рейдерів, з податківців, зокрема, з якими я мав за пів року 95 судових засідань, від нечесних правоохоронців.

І я пропоную в 1993 році, коли мені 24 роки, тому ж професору з Америки створити спільне підприємство. Ми започаткували компанію УкрАгро і я молодий хлопець отримую 3 мільйони доларів іноземних інвестицій. Величезна відповідальність і величезні гроші на той час. В чому полягав бізнес? Інвестиції я отримав не коштами, а технікою, це були американські комбайни Case, канадські сівалки Concord, різноманітне навісне обладнання, і ми починаємо орати, сіяти та збирати врожай з Криму, на Південь, на Схід, Центральна Україна, закінчуючи Львівською областю.

Я був генеральним директором цього підприємства. Я міг управляти і керувати з кабінету. Відверто скажу, але всі ці роки по три-чотири місяці їв, пав в дорозі, або в полі чи автомобілі. Районний готель, де під підлогою було чути бігали як миші, був для мене як п'ять зірок на Тенеріфах. Я вникав у кожні деталі. Я працював практично помічником комбайнера для того, щоб зрозуміти, як працює техніка, які втрати при збиранні врожаю, які її правильно обслуговувати тощо. Я вникав кожні деталі моєї першої справи.

І навіть якщо нам вдавалося зібрати цей врожай, ми віддавали цей врожай на елеватор, для того, щоб осушити і очистити. Коли ти приїздиш через два тижні після того, щоб забрати свій товар, керівник господарства каже: "Ви знаєте, я ваше зерно віддав за свої борги за електроенергію, за солярку, за міндобрива, за пестициди чи гербіциди. Уявляєте, ви зібрали, а він – віддав". Зі 100% цього врожаю, який ти так зібрав залишалось 30-40 відсотків. Але 90-ті роки це були роки не грошових відносин, а бартеру і давальницьких схем. І цей товар, який залишився і ти фізично забрав, ти мусив переробити три-чотири рази, для того, щоб отримати кошти. Зерно переробляв в муку, муку фасував і передавав в магазин. Соняшник в олію. Олію розливав, теж передавав магазин. Жмих на м'ясо. М'ясо на консерви. Як сьогодні пам'ятаю, ми з другом Михайлом на Фіат Крома, автомобілі, перевезли біля 10 тон м'яса, перекладаючи його кропивою, для того, щоб воно не втратило якість, на консервний завод. Ти мусів розбиратися в кожних деталях. Від техніки до консервів.

З цього мого першого великого проекту я виніс великий урок: якщо ти хочеш добре управляти і керувати своєю власною справою, ти повинен глибоко вникнути в деталі, бо в цих деталях є знання та істина. І цей принцип допомагав мені на всіх моїх великих посадах в державному управлінні. Чи в Нафтогазі, чи в Укрзалізниці. Де б не був, я завжди розбирався в деталях, щоб видавати правильні накази. Цей перший проект закінчився невдало. Ми віддали в техніку в оренду, і, як у нас кажуть, нас кинули. Буває шкодую за цим аграрним бізнесом, бо справді міг написати цілу дисертацію. Зараз цей аграрний напрямок працює, правда, не в таких національних масштабах, а в локальних, ми маємо родинне екогосподарство. Минулого року зібрали 40 тонн органічної малини. Я посадив тисячу дерев, кожне з них обробляю, кожне з них знаю і з кожним з них можу розмовляти.

Ви, напевне, думаєте, чого той Васюник прийшов з тими жовтими гумовцями. Хтось, напевне, чекав, що вони будуть підскакувати. Я вам скажу чому? Тому що цей мій життєвий урок, мій принцип, "вникай в деталі" нещодавно знову спрацював. Мені зателефонував мій товариш, який має має великий будівельний проект, і каже: "Ігор, маю певні проблеми. Чи можеш допомогти?" Я кажу окей, зустрічаємось завтра на будівельному майданчику в 7 годині ранку. І візьми з собою гумовці. Я не знаю, чим я його шокував. Чи в 7 годині ранку на будмайданчику, чи те, що сказав взяти гумовці. Але протягом двох місяців, коли був час, ми були на будівельному майданчику в 7 годині ранку. Вивчали весь технологічний процес, роботу всіх механізмів, весь робочий проект. Я знав кожного працівника на його будові. На сьогоднішній день це успішний проект і він успішно працює. Мій принцип "вникай в деталі" знову спрацював і допоміг в кабінеті теплому прийняти правильні рішення. Бо з кризи не виходять з кабінету. Потрібно глибоко розібратись в своїй справі. Я маю надію, що мій урок допоможе кожному з вас при започаткуванні справи. Принаймні, на першому етапі глибоко вникнути в суть всього процесу.

Знаєте, я хочу вам сказати, що вдячний долі за те, що мені так було важко і ви не бійтесь ніяких труднощів. Розпочинайте свою власну справу. Ведіть за собою людей. Не бійтесь приймати рішення. Вдягнути краватку, костюм гарний, ви завжди встигнете. Але зручно в ньому буде тоді, коли ви глибоко будете розуміти деталі своєї власної справи. Бо лідер не той, хто видає накази. Лідер той, хто знає як зробити і робить з командою.

Автор: олександр ковальчук
Коментарі читачів:
Додаткова інформація: