Антоніна Колодій: Якої демократії хочуть українці?

Демократія живе в наших головах і серцях. Проте українцям властиво, що коли щось втрачаємо, ми за тим дуже плачемо. Так, на Львівщині оцінка демократичності в громадській думці в останні роки пішла різко вниз, а бажання жити в демократичній державі, навпаки, - різко вверх. І це говорить про те, що ще не все втрачено. Про це у виступі професора, доктора філософських наук Антоніни Колодій на круглому столі, організованому Фондом "Українська політика" у Львові.  

Почну від загального твердження, що демократія - поняття складне, багатоаспектне. І перше питання, на яке я буду відповідати, стосовно того, як на Львівщині і взагалі по Україні стоять справи з громадською думкою про демократією. Почну з того, як люди розуміють, що таке демократія. Друге питання буде про те, як вони оцінюють демократію в Україні і її окремі риси. І третє питання – чи хочуть вони демократії, як вони її оцінюють в порівняні з авторитаризмом .

Отже демократія, якщо дуже коротко, це насамперед народний суверенітет у всіх його проявах. Перше - це залежність формування органів влади від волевиявлення народу.

Друге - це конституційне врядування. Коли говорять «ліберальна демократія» - у Львові можна отримати всілякі епітети, наприклад «ліберасти», і тоді здається, що «ліберальна демократія» - це якась вседозволеність і більше нічого. Насправді ж після суверенітету народу друга вимога - це конституційне врядування.

Вільні ЗМІ і наявність альтернативних джерел інформації – це, звичайно, далі іде. Бо це - інструментальна частина демократії.

А далі іде така риса, про яку ми тільки тепер почали говорити, це – чутливість органів влади до різних форм волевиявлення громадян. Якщо працюють механізми, інструменти, то має бути результат. Результат має проявлятися в тому, що влада повинна реагувати на те, що заявляють громадяни чи під час виборів чи маніфестацій чи іншим способом. Стійкі демократичні країни тим відрізняються, що влада все-таки хоча і не завжди, але мусить рахуватися і рахується з великими групами населення. І цим визначається стійкість демократії. Цієї б характеристики не було, як би не було би чутливості влади до вимог громадян і до їхніх побажань.

Зараз все більше наголошують на участі громадян. Участь громадян – це також характеристика, без якої механізми не запрацюють, що також довів вже досвід.

Риси, які я назвала, - чутливість і залежність від волі громадян - проявляються у двох сформульованих теоретиками політології рисах: право (можливість) змагатися за здобуття урядових посад. Про це ми питали респондентів, так от це одне із найменш реалізованих прав в Україні. Люди бачать, що проходу наверх знизу немає.

І друге - механізми чутливого реагування, завдяки яким влада реагує на різноманітні форми волевиявлення громадян.

Ми в 2000 році ще провели опитування по цих всіх ознаках і виявили, що механізми працюють, а от коли доходимо до результату, то його немає. Ось така в нас демократія.

Опитування проводив Український Фонд «Громадська думка». Я використовую результати опитування 2000 року, а також 2009-2011 рр.

Отже як розуміють люди, що таке демократія. Питання було сформульоване: «Чим для Вас на сам перед є демократія?»

Перша відповідь: «Демократія – це система цивілізованого управління, коли урядові структури формуються шляхом виборів і є відповідальними перед народом». У 2000 році її вибрали 42, а 2011 – 45% респондентів. Це порівняння корисне й тим, що воно підтверджує, що це стабільна думка людей.

Друга відповідь: «Демократія – це влада народу, вона передбачає якнайширше залучення людей до прийняття усіх рішень» - відповідно, 20 і 22%.

«Демократія – це коли уряд турбується про свій народі немає значення яким чином цей уряд був сформований» - у 2000 році було 28, у 2011 - стало 25%. Тобто комуністів і соціалістів трошки зменшилося. але залишається ще багато людей, котрі думають так.

«Демократія – це абстрактний ідеал, з чітко не означеним змістом, який ніде не реалізовано на практиці» - 5 і 4%. Але це насправді мало, отаке скептичне ставлення до демократії.

Інші відповіді й важко відповісти – також по 5%.

Тож перша відповідь - це відповідь, так би мовити, ліберальної демократії, конституційний правовий порядок з вибраним урядом, який виконує свої представницькі функції так, як належить. Друга відповідь – це є учасницька демократія. В цьому напряму в деяких країнах, наприклад, в Канаді, вчені розвивають демократичну теорію, вважають, що треба повернутися до дещо ідеалістичних уявлень, які панували в 18 столітті, які не були реалізовані, а зараз це можна зробити. Отож це такий прогресивний, а з другого боку, до певної міри, утопічний ідеал про те, що некомпетентна маса може керувати належним чином. Це до дискусії. Але так в нас думає кожний п'ятий.

Коли уряд турбується і тільки турбується , незалежно від того, яким чином він був сформований, (ми спеціально так сформулювали питання) – це чисто патерналістський підхід, це, звичайно, спадщина попереднього ладу, коли партія турбувалась про всіх.

Але турбуватися про народ уряд повинен. І про це нам говорять відповіді на друге наше запитання, яке відображає громадську думку про дефекти української демократії, тобто ілюструє те, чого бракує українській демократії.

У 2011 році ми поставили питання: «Чого найбільше бракує українській державі як такій, що прагне називатися демократичною?». Так от, 35% думає, що їй бракує «піклування уряду про інтереси народу». Отож ще 10% додалося до тих, хто розуміє, що держава – це піклування. Додалося, очевидно, за рахунок того, що Україна має великий відсоток справді бідного населення і це - кричуща проблема. А друге, це те, що соціал-демократичний варіант демократії також передбачає оце от піклування.

Друга відповідь: «відповідальності владних структур перед народом за виконання ними своїх обіцяно». От якщо б це стояло на першому місці, то тоді ми би казали, що підтверджується ліберальне розуміння демократії. Однак цю відповідь вибрали лише 25% респондентів.

Третя відповідь: «Панування закону,якому б підкорялися як прості люди, так і люди при владі» – 22,6%.

Четверта: «Уміння народу відстоювати свої інтереси» -14%.

Отож відповіді показують зміщення в сторону очікування від влади всього і недооцінку вміння відстоювати – воно не менш важливе. Це в оцінці громадської думки можна поставити як проблемне питання перед нашим населенням : в чому вони ще не дотягують до дієвого розуміння демократії, бо ми її любимо, хочемо, але не знаємо як її створити.

Потім ми запитали, як люди ставляться до підзаконності влади, до того, що влада не має права порушувати закон. Якщо б було багато людей,котрі б дозволяли владі порушувати закон, це був би прямий шлях до авторитарного режиму. Бо авторитаризм - це не тільки сильна рука, як це інтерпретують, це коли лідер знає все і не обов'язково має дотримуватися законів.

Отож питання звучало так: "Яке з наступних тверджень вам ближче:

1. Можуть існувати певні обставини, за яких влада зарази суспільних чи державних інтересів повинна діяти поза законом. Так от у Львові з цим твердження погодилися 11, у Донецьку – 18%. Відхилення не значні.

2. За будь-яких обставин влада не повинна діяти поза законом. Львів -73, Донецьк – 67%.

Бачимо, що вимога до влади діяти по закону достатньо сильно звучить у відповідях. Ми це питання ставили не один рік. І кожного разу на рівні 80% людей вважають, що влада має жорстко дотримуватися законів.

Переходимо до оцінок того, що є в Україні. Цікавим є факт зростання прихильників демократії в Україні з 2000 по 2005 рік. Помаранчева революція зробила демократами багатьох, хто не був ними раніше.

Те, що «Україна зараз є демократичною державою», в 2000 році вважали по Україні в цілому 4, а в 2005 – 13%. «Україна ще не стала повністю демократичною державою, але знаходиться в процесі становлення демократії» - було 42, стало 51%. Тобто в цілому кількість людей, які оцінювали більш-менш позитивно демократичні процеси в Україні, зросла з 46 до 64%. На Львівщині в 2000 році було разом 44%. У 2009 році - разом оптимістів вже стало 71%.

У березні 2010 року у Львові оптимістів було – 77 %. Але тут відбулося зміщення. У 2009 році на Львівщині 33% стверджували, що Україна вже є демократичною державою, і 38% вважали, що вона йде шляхом демократії . Разом – 71%.

А в 2010 році тих, що сказали, що Україна зараз є демократичною державою, залишилося 18%. Стільки ж було в 2000 році. Відкотилися. 59% сказали, що розвивається шляхом демократії. Львівщина 2011 року: «Україна вже є демократичною державою» - 12%, а ще не стала, проте демократія розвивається – 30%. Відповідно, Україна не є демократичною державою – 53%. Тобто рівно стільки, як було в 2000 році - 54%. Тобто песимісти взяли гору. Половина людей вважає, що ми не живемо в демократичній державі.

На Львівщині ми мали опитування по всіх ознаках демократії. То в 2010 році був взагалі такий обвал, що я назвала це просто - панікою. На питання «Чи є в Україні загальне виборче право?» понад 46% відповіло, що його немає. Люди, коли погано, перестають розрізняти формальні і реальні запитання.

Одним з критеріїв стійкості демократичного ладу є так звана внутрішня і зовнішня громадянська спроможність. Ми вимірювали внутрішню громадянську спроможність, тобто переконаність громадян у тому, що вони можуть впливати на владу. Питання сформульовані таким чином: «Такі люди, як я, не мають впливу на дії органів влади...».

...Центральної влади». В цілому згодні з цим твердженням 79% жителів Львова і 82% жителів Донецьку. А друге питання, на противагу: «Якщо я спробую висловити свою думку, мене вислухають...». ...Центральна влада - у Львові - 24, в Донецьку - 16%.

Місцева влада приблизно на 10% йде по переду по довірі відносно до центральної влади, бо вона ближча до народу і люди вірять в те, що до неї реальніше достукатися.

В цілому згідні з тим, що «такі люди, як я, не мають впливу на місцеву владу» – 68% львів'ян і донеччан. І «якщо я спробую висловити свою думку, мене вислухають» : у Львові відповіли «так» 33, а у Донецьку -27%. Отож бачимо, що спроможність, здатність народу впливати на владу - цей пункт не є дуже успішним.

На формулу демократії «влада – врядування народу і для народу» були ще два питання.

Одне з них - це оцінити доступність державних посад для людей, які мають відповідні здібності і підготовку, тобто чи може влада поповнюватися вихідцями з еліт. Інше - залежність урядових рішень від голосувань та інших форм волевиявлення громадян.

Я поділила відповіді на них на позитивні і негативні. Відповіді були такі: «Цього немає»; «Це ледь помітно»; «Це є, але заважають значні перешкоди». Оцінка цих показників: 0, 1 і 2 бали.

У 2000 році разом 68% вважають, що «цього немає». Що «це є, нехай і з перешкодами» відповіло 22,3%. У 2010 році маємо покращення. Це приємно і я відзначаю це як наслідок дії громадянського суспільства. Отож 60,8% вважає. що доступності посад немає і 37%, що покращення є.

Залежність урядових рішень від голосувань та інших форм волевиявлення громадян: було - 72, стало - 67% негативних відповідей, і «це є»: було - 20,5, стало - 31%.

Ці два критерії демократії реально на найнижчий шкалі оцінювання усіх ознак демократії.

Тепер про те, як ставляться наші громадяни до демократії. Схвалення демократії як найбільш прийнятного ладу для України від 2000 до 2011 рік. Україна 2000, 2005 рік. Львів-Донецьк 2010 рік і Львівщина 2011 рік.

«Хоча демократична система має багато недоліків, вона є краща для нашої країни у порівнянні з іншими системами» . У 2000 році загалом по Україні «так» відповідало 46% населення, у 2005 році – 59, у Львові 2010 так 62%, і в донецьку – 53%. Тут мені ця цифра - 53% - важлива, бо вона дорівнює цифрі по Україні в цілому в 2005 року. На Львівщині в 2011 році – 88%. Плачемо за тим, що втратили.

І далі: «Демократична система має надто багато недоліків і тому не підходить для нашої країни». У 2000 році в цілому по Україна так вважали 32% респондентів, у 2005 – 18%. У Львові в 2010 рці це твердження поділяли 20, а у Донецьку – 26%. І на Львівщині в 2011 році «так» відповіли – 12%.

Звичайно, що ці 88 чи 83% - це не є такі стійки прихильники демократії, які нізащо не відступлять і будуть за неї боротися. Хоча протестні настрої наростають усюди і це фіксує соціологія. Але в цій групі є різні люди.

Наступне питання мало на меті з'ясувати ставлення до демократії . Отож на запитання «Як ви ставитеся до демократії» у 2000 і 2011 році на Львівщині відповіли: «перехід до неї необхідний» – відповідно, 41 і 48%; «перехід до демократії необхідний, але наше суспільство до неї ще не готово» – 27 і 23%. Тобто прихильників демократії разом є 68 і 71% - це нормальна і реалістична цифра для Львівщини. Далі ідуть люди, яких я називаю прагматиками, вони підтримали відповідь «головне - ефективна система державного управління , а все інше додасться» – 11 і 13%. Четверта відповідь: «на перехідний період державі потрібна сильна рука, а демократичні процедури лише забирають час» - у 2000 році так вважали 10,6%, у 2011 - лише 5,2%. Пропонувалися й інші відповіді, наприклад, «потрібно повернутися до радянської системи правління» - тих, хто саме так вважає лишилося 0,8 %. «Потрібно шукати свій третій шлях» – було 2,7%, лишилося 2,3%. Висновок: демократичний дискурс зачіпає людей, вони думають про неї і прагнуть її будувати.

Міф про те, що українці прагнуть сильної руки особливо був популярним в 2009 році і зіграв погану роль з Юлією Тимошенко, тому що вона повірили соціологам, які сказали, а політологи обіграли в наукових статтях, що 80% українців хочуть сильної руки. Але проігнорували той факт, що при тому лише 36% громадян готові заради стабілізації в країні прийняти деякі обмеження громадянських свобод.

Що розуміти під сильною рукою? Про сильну руку питали також київські соціологи. Питання звучало: «Чи згідні ви, що декілька сильних лідерів можуть зробити в країні більше, ніж усі закони та дискусії?» Я була проти цього запитання налаштована, бо воно провокаційне у своїй суті. Країні потрібні і дискусії, і закони і сильні менеджери. Але стабільно понад 40% респондентів погоджувалося з цим твердженням.

Ми ще в 2000 році придумали, як перевірити це твердження, і додали це питання: як ви хочете, щоб ця сильна рука діяла – по закону чи свавільно? Ми отримали наступні відповіді на запитання про те, як респонденти ставляться до ролі політичного лідера в державному будівництві.

«Сильний лідер може зробити все необхідне для консолідації суспільства і виведення його з кризи» - так на Львівщині у 2000 році вважали 35%, у 2011році – 24,5%.

«Сильний лідер може кардинально змінити життя, але на краще чи на гірше - важко сказати» – відповідно, 16 і 14%.

«Сильний лідер може справити позитивний вплив на суспільне життя, але навряд чи можна його вважати вирішальним чинником у розв'язанні всіх проблем, що нагромадилися у суспільстві» – 11 і 19%.

«Клубок проблем, що нагромадилися в Україні, настільки складний, що одна людина, здібна і самовіддана, нічого не зможе зробити в цій ситуації» – 14 і 21%. Отож уроки постпомаранчевих подій пішли на користь, а не на шкоду українцям, перед усім львів'янам.

«Сильний лідер зможе змінити життя на краще лише у тому випадку. якщо відступить від демократичних засад влади» – 15 і 8,5%.

«Сильний лідер зможе кардинально змінити життя на краще лише втому випадку, якщо він буде діяти авторитарними диктаторськими або близькими до них методами», – відповідно, 5 і 6%.