Тадей Едер: Ми львів'яни споконвіку

Розмова з колишнім генеральним директором, художнім керівником Львівського Національного Академічного театру опери та балету ім. Соломії Крушельницької Тадеєм Едером.

Уся моя родина зі Львова, усі покоління. Ми львів'яни споконвіку. Мої батьки пройшли ще той етап, коли була і Польща, і Росія. І це виховання в різних політичних ситуаціях та різних державах, де зовсім інакше все сприймалося. Коли було одне, то головним була релігія, Церква, усі мали ходити до церкви. А коли прийшла радянська влада, то людина, яка була на якійсь посаді, вже не могла ходити до церкви, бо так би стала ворогом. У 40-х роках після війни, коли прийшла радянська влада до Львова, то мого батька забрали до Сибіру на багато років. Коли він звідти вернувся, то я був вже дорослим, закінчив 10 клас. А мама була одна, не було роботи і в нас забрали квартиру. Гарна така квартира, три кімнати і велика кухня, але прийшли кадебісти і дали нам лише кімнатку.

Прийшов такий кадебіст Зиков до мами і каже: "А ты знаешь, где твой муж?" Мама відповіла, що так. Він питає: "Ты хочешь, чтоб он не вернулся?" Мама відповіла, що ні, то він і сказав: "Міняємося квартирами". Віддав нам кімнатку, а нашу квартиру забрав. Це й було моє дитинство. Але протягом цього мешкання в нас були добрі стосунки з їхніми дітьми. І коли вже роки взяли своє, то вони приходили і постійно вибачалися: "Та ми не хотіли, нам так сказали зробити, а потім ми зрозуміли, що зробили неправильно". Це життя. А я весь час працював і вчився, щоб мати шматок хліба у тій кімнаті, бо мене виховувала лише мама. Згодом були й складні 50-60-ті роки, але ми пережили і їх.

Я пройшов велику школу. У мене є і юридична, і музична освіта. Багато працював, був артистом капели "Трембіта", їздив чимало на гастролі. Був директором філармонії і вже після цього став директором львівської Опери, а звідти й пішов на пенсію. Я виконав заповіт своєї мами. Вона якось прийшла до мене в театр і сказала такі слова: "Запам'ятай, сину, ти для людей, а не люди для тебе. Йди з Богом і ти будеш щасливий". Я виконав її заповіт за всі свої роки життя. Усі ці роки, де я був на керівних посадах, й до сьогодні мої співробітники, а також їхні діти та онуки, вітаються зі мною. І для мене це найвища нагорода, хоча й маю різні звання, ордени, нагороди (іноземні та українські) тощо.

Опера – це особливий вид мистецтва. Всі оперні вистави закінчуються трагедією. Через приниження, через смерть людина починає дивитися на себе. Тому коли люди приходять на вистави оперного театру, то вони бачать, що: не роби цього і того, бо якщо робитимеш, то за це отримаєш те, що побачив на сцені. Оперета, наприклад, має комедію, там гола кобіта може вийти на сцену. А в опері такого не буває, бо це драматизм, образа, приниження, вбивство. Там страшний біль викидають на сцену.

Опера – це високий вид мистецтва. В естрадному колективі є фортепіано, а в опері є оркестр, і соліст стоїть за оркестром, а не перед ним. І який треба мати досвід, талант, щоб перекрити оркестр, коли стоїш за ним. Без мікрофонів творити образ, щоб люди тебе слухали і плакали. Тому опера – це найвищий вид мистецтва, який створило людство за період свого існування на цій грішній землі. Оперета має зовсім інший характер, там є жарти, хохми, танцівки. Якби людина себе бачила і чула збоку, то вона б не робила образи, приниження, не робила боляче іншим, по-іншому сприймала б себе. Драматичні оперні вистави закінчуються смертю. Оперета закінчується випивоном, горілкою, танцями. А опера – це образа, приниження людини. Людина, яка зробила комусь боляче, у фінальній сцені починає розуміти, що вона наробила і думає навіщо. Тоді публіка геть інакше сприймає його дії та слова.

В опері співають всі і там сльози, трагедія, вбивство. Кожна людина на землі має свій тембр. Коли звучить приємний тембр, який може створити образ приниження чи болю, а люди плачуть, а потім кричать браво, то це найвища оцінка. Драматичний актор не зробить того, що може оперний співак. Павло Кармалюк, Зеновій Бабій, наприклад, чи ціла плеяда видатних співаків, які приходили час від часу. Але оперний співак має певний період. Жінка зварить прекрасний борщ, ви пригостите ним гостей, але на другий тиждень той борщ вже не йде. Так і голос. Ми ж чимало гастролювали. Італія, Франція, Польща, Чехія тощо. Могли їхати колективом, а могли й окремими виконавцями, бо люди ходять не на виставу, а на виконавців. Є "Тоска", "Паяци", "Ріголетто" тощо, але кожен співак по-іншому трактує ті самі слова і мелодію. От драматичний актор, то він говорить, він не співає. А в опері співом треба розказати про біль, страждання, приниження. Алкоголік як вип'є, то також співає, але від цього ж ніхто не плаче. Він ж співає не про болі чи страждання, а "Несе Галя воду".