Відкрита прокуратура

Львівська прокуратура вже близько двох тижнів водить своїми залами екскурсії для студентів-правників. Незабаром можливість відвідати цю будівлю з'явиться і у львів'ян та гостей міста.

"Ламаючи стереотипи: Львівська прокуратура" – так називає свою екскурсію гід Ірина Трушкевич. Влучна назва, адже об'єкт під охороною і раніше ця пам'ятка архітектури могла милувати око лише своїми зовнішніми принадами.Відправною точкою екскурсії стає огляд екстер'єру будинку у стилі сецесії. Просто неможливо оминути увагою фасад цієї будівлі з вітражами та гербом Львова, який прикрашають горельєфи.

Історія будівлі розпочинається наприкінці 19 століття, коли з'явилась потреба у власному приміщенні для Торгово-промислової палати, яка існувала у Львові з 50-х років того століття. Конкурс на найкращий проєкт виграли майстри без яких забудову міста зараз важко уявити – це знані архітектори Альфред Захаревич і Тадеуш Обмінський. Серед робіт А. Захарєвича у Львові можна назвати: прибутковий будинок Балабана (вул. Галицька, 21), будинок офісу страхової компанії Assicurazioni Generali Trieste (вул. Коперника, 3), будівля Кредитного товариства землевласників (вул. Коперника, 4), але на будівлі сьогоднішньої обласної прокуратури Львова критики зауважують особливо. Основну частину робіт взяло на себе будівельне бюро провідного будівничого Львова 1890–1910-х років Івана Левинського. Проєкт затвердили у 1907 році і хоча у 1910 й відбулося урочисте відкриття палати, проте дата повного завершення будівлі записана в книгах магістрату 6 травня 1911 року. Відтоді установа стала осередком підприємницького життя регіону. В радянські часи тут розташувався міський комітет комуністичної партії та центральний лекторій, а з початку з 90-х років ХХ ст. тут була Прокуратура Львівської області.

Першою локацією всередині приміщення стає Музей прокуратури у малій залі, який розповідає про розвиток судочинства на українських землях від Київської Русі аж до сучасності.

Експонати різноманітні: портфель слідчого з валиками для зняття відбитків пальця, колбами, пінцетом та щипцями, спортивні нагороди працівників, стенди, присвячені Героям Небесної Сотні тощо.

Нагадуванням про події Ночі гніву (18-19 лютого 2014 року) у цій залі є побиті вітражі, які й досі зберігають автентичну стилістику тих буремних подій.

До наступної точки маршруту треба йти сходами з мозаїчними вставками зі стилізованих квітів авторства Кароля Фрича, кольорова гама яких так гармонійно поєднується з вітражами.

На самому склі можна побачити підписи майстрів – автора самого проєкту А. Захарєвича та С. Желенського, власника фірми вітражів та мозаїки у Кракові, яка виготовила їх для Промислово-торгової палати.

Далі прямуємо коридором із дерев'яними оздобленнями та картинами і заходимо в найбільш ефектне місце прокуратури. Це Велика зала засідань з мармуровими стінами, дубовими панелями, сірими пілястрами та золотими гірляндами. Відразу навіть важко собі уявити, як працівникам прокуратури вдається не відволікатись під час засідань на розглядання мистецької краси скульптур та панно. Інтер'єр кімнати чимось нагадує Актову залу Львівської Політехніки, ймовірно, що це данина пам'яті творчості Юліану Захарєвичу, батькові головного проєктанта, найвідомішою роботою якого є головний корпус вишу.

Розписом стін займався Фелікс Вигжевальський, видатний колорист, який після навчання в Академії у Мюнхені та Парижі переїхав до Львова і відкрив тут свій салон. Сюжети з античної міфології, які використав художником, можна трактувати як уособлення речей, необхідних для успішної торгівлі – праця, наполегливість ("Сизиф"), перемога розуму над дикими інстинктами ("Бій з кентавром"), фортуна, тобто успіх та гроші – срібло ("Перемінний капітал"), золото ("Постійний капітал"). З античними мотивами перегукуються шість парних скульптурних груп, які розміщені між живописом. Зигмунт Курчинський, автор скульптур, вдало вплітає в загальну канву розповіді про союз торгівлі і промисловості композицію з постатей, які символізують працю, час, відпочинок, меланхолію, кохання та військовий обов'язок.

Кінцевим пунктом оглядин прес-центр на 4 поверсі.

З будинком прокуратури у Львові пов'язаний ще один резонансний епізод з історії радянського Львова. 15 січня 1962 року у себе в кабінеті в будівлі тодішньої міському КПУ пострілом з табельної зброї покінчив життя самогубством голова Львівського міськвиконкому Петро Овсянко. Журналістка Юлія Лещенко писала, що, як і в кожній детективній історії, тут треба шукати жінку, у цьому випадку – дружину Петра Овсянка.

"Вона замовляла собі одяг і взуття на львівських підприємствах, у так званих цехах, тобто нелегальних фабриках, де продукцію виготовляли наліво. Користуючись тим, що чоловік був партійним цабе, вона не платила грошей. Овсянко нічого про це не знав. Чимало цеховиків були євреями. Хитрі цеховики підстрахувалися і таємно зашили жінці у підкладку шуби та заклали в каблуки взуття записки. Мовляв, ці речі – подарунок дружині першого секретаря міськкому. Коли цеховиками зацікавилися компетентні органи, то вони аргументували, що мовляв, працювали на завдання партійного діяча, подивіться записку. Овсянко про таємні ґешефти дружини довідався вже тоді, коли його викликало на килим вище партійне керівництво. Після розмови на підвищених тонах закрився у себе в кабінеті і застрелився" – пише вона.

Натомість історик Юлія Шелеп подала іншу версію самогубства Овсянка.

"Задля пробивання міських проблем у високих інстанціях тоді, як зрештою й тепер, доводилися їздити до столиці з дарунками, на які в партійному бюджетів коштів не передбачалося. А тому зверталися за допомогою до керівників підприємств. Один із них, директор трикотажної фабрики (згодом об'єднання "Промінь"), створив цех, який випускав необліковану продукцію і постачав Овсянка товарами та коштами. У вересні 1961 року першим секретарем обкому втретє став Іван Грушецький. До нього дійшли чутки про підпільне виробництво, і він доручив розслідувати справу, а Овсянка кілька разів викликав на виховні бесіди. Після однієї з них той пустив собі кулю в скроню у власному кабінеті. Того ж дня, вночі, при світлі автомобільних фар і ліхтарів військовослужбовці танкового заводу поховали його на Личаківському цвинтарі, а директора фабрики засудили до розстрілу" – зазначила вона.

За словами прес-секретаря львівської прокурорки Юлії Шевченко, екскурсії відбуваються у визначений час один-два рази на тиждень, і тому не відволікають колектив від роботи. Також Юлія Ярославівна зізнається, що екскурсії сприяють заохоченню молоді працювати тут у майбутньому. Зауважує прес-секретарка і зріст попиту серед населення на ці екскурсії у стіни львівської прокуратури. На жаль, поки відвідати установу можуть тільки студенти-правничих спеціальностей, але незабаром прокуратура обіцяє відчинити свої двері для всіх охочих. Зареєструватись можна буде на сайті прокуратури.