Зміст статті

6 лютого 2020олександр ковальчук

Шахта імені Зеленського

Засніжений візит Володимира Зеленського на червоноградську шахту "Межирічанська".

Візит президента України Володимира Зеленського на червоноградську шахту "Межирічанська" з подальшою презентацією нового голови Львівської ОДА Максима Козицького.

Зеленський чомусь обрав для візиту на Львівщину найхолодніший день цієї осінньої зими. Шахта "Межирічанська" довго чекає його відвідин, які він раптом вирішив поєднати з презентацією нового голови Львівської ОДА Максима Козицького. Маленький мікрофон, який йому поставили на тлі величезної шахти, укупочці з невеличким на зріст Зеленським вражав би неврівноважених неймовірним контрастом масштабів. І тому Зеленський просить підходити усіх ближче тісним колом, щоб усі охочі змогли полічити усі кристалики сніжинок на його бровах та віях, а також побачили тую магічну мить, у якій сніжинки розбиваються об його римський профіль.

Зеленський змушує страждати своє немічне тіло. Поруч з ним страждають й інші: засмальцьовані шахтарі, чиновники, міністри, охоронці тощо. Він міг би прихопити з собою строкату шапочку на президентську кучму чи рожеві навушники на державницькі вушка, щоб не так холодно було на нього дивитись. Але ні, він мерзне у благенькому пальто за грубі гроші, ніби цуцик. У Богдана хоч є капюшон під яким йому легко зігрітися. А от Зеленського щось гріє з середини. Напевне, місія. Ми – нормальна влада, ми – нормальні люди – твердо говорить він і клянеться у сопричасті з простими українцями, з якими ділить останню скибку хліба та останню дещицю вина.

Щось направду дивне відбувається зі Зеленським під червоноградським сніжком. І навіть Юлія Мендель вже не штовхає журналістів, а чемно тримає мікрофони телеканалів. Але таки захищає його тил від чужих зазіхань у своїх високих чоботях наїзниці, яка ніби щойно прискакала коником з обійстя графа Потоцького. Вона може різні функції водночас, і ось під знімання відео шефової місії вже читає телеграм Соні Кошкіної.

Перший заступник голови Львівської ОДА Василь Лозинський сьогодні похнюплик відтоді, як Козицький уважно прочитав папери з наказом Зеленського про призначення його головою Львівської ОДА. З останньою титлою на устах Козицького в очах Лозинського десь поділась закутками його бонапартівська бравада, ота зверхність переможця Жозефіни. Наче горобчик після дощу він смиренно чекає своєї подальшої долі з рук імператора. Дещо згодом йому вже прилетить від місцевих за махінації з ОТГ. За це його назвуть мафією.

Під сніжком Зеленський ще більше нагадує легендарного папужку Хазанова на обручі. Пернатого залишенця з екзистенційною пусткою у розширених зіницях. Інколи його навіть особливо шкода у цій неприкаяній позі голими ніжками. А він міг би просто розділити одне велике на два маленьких. Нашвидкуруч презентувати Козицького в ЛОДА (півгодини максимум – й поготів) і під вечір усі б вже забули про наслідки його візиту. А зустріч тет-а-тет з шахтарями провести пізніше у теплому та світлому колі за горнятком міцного чаю. У залі зі святою великомученицею Варварою шахти "Межирічанська". Здаля, звісно, там являється наче Богородиця, але зблизька – це свята Варвара – заступниця усіх гірників.

У залі зі совковими меблями та коридорами, де можна сміливо знімати римейк Службового роману чи якусь виробничу драму про трудові звершення простого народу. З уніатазом-троном у туалеті, з його вигідним і напрочуд підвищеним місцем розташування, де крізь вікно ліворуч можна рукою дістати індустріальних пейзажів та чорного диму з труби. Усю красу цього трону-унітазу, до речі, майстерно довершує корок від шампанського на бачку. Саме з його підйому вгору механізм зливу розпочинає свій урочий відлік води вниз.

Коли Зеленський їде бусиками вже додому, то йому услід навздогін лунає колядка "Нова радість стала" від вдячних червоградок. Натовп поволі розходиться. Плакати неквапом згортаються. Чорні джипи вирулюють з глибокої калабані на дорозі. За хвилину на землю падає глуха ніч.

А для усіх інших лунає новий хіт колективу The New Division "Modus" з нового альбому "Hidden Memories" (2020).

Автор: олександр ковальчук