Зміст статті

19 квітня 2020Марія Палагнюк

Галина Козяр: Ми всі можемо бути ангелами добра

Розмова з засновницею благодійного фонду "Батьківщина для дітей" Галиною Козяр.

Наприкінці 2019 року Галина Козяр заснувала благодійний фонд "Батьківщина для дітей", який опікується дітьми з малозабезпечених сімей та допомагає реалізувати їхні мрії.

Чи пандемія стала випробуванням для тих, хто вирішив присвятити себе соціальній роботі та допомозі?

Це випробування для всіх громадян нашої держави та всього світу. Якщо цивілізовані країни з труднощами, але прийняли виклик пандемії, то наша держава, не закінчивши війну, потрапила у не менш страшний вир, і ніхто не знає, що буде далі.

Ви були готові до таких випробувань?

Кожен має сім'ю, дітей та батьків. Але звичайне життя несподівано змінилось. Потрібно ще більше піклуватись про батьків. Діти в чотирьох стінах потребують особливої уваги та догляду. А ще дистанційне шкільне навчання внесло свої корективи. Я, мама трьох школярів, на собі відчула всі "принади" такого навчання. Моїй сім'ї трохи легше, оскільки ми на час карантину переїхали у Дрогобич, де у нас є садиба, і діти гуляють на подвір'ї чи у саду у вільний від навчання час. Я ж ледве не щодня їжджу з Дрогобича у Львів, оскільки маю надто важливі справи, щоб ними легковажити.

Боротьба з епідемією вплинула на Ваші плани як керівника БФ "Батьківщина для дітей", а також на діяльність самого фонду?

Від перших захворювань на коронавірус діяльність нашого Фонду дещо змінилась. Ми розуміли, що здолати епідемію можна лише спільними зусиллями і тому скерували свої сили на допомогу лікарям і хворим. В перший тиждень початку карантину, коли з'явились перші 26 пацієнтів з підозрою на коронавірус, ми допомогли Львівській обласній інфекційній лікарні, адже усвідомлювали, що медичні заклади не були готові до такої масштабної епідемії. Про це, до речі, говорили й самі лікарі на своїх сторінках у Фейсбуці.

Наш Фонд долучився до заклику лікарів про допомогу, і спільно з волонтерами від партії "Батьківщина" придбав і передав лікарям партію захисних засобів: рукавиці, респіратори, спецкостюми тощо. Але вже у перший, день коли завезли допомогу, ми з волотерами Наталією Тимчій та Богданом Рабешком, дізналися, що ті хто знаходяться в стаціонарі, потребують елементарних речей, адже в цій лікарні заборонили передачі від рідних тим,  хто  перебуває на ізоляції. Тому більше ми доклались до забезпечення елементарних потреб для хворих з підозрою на коронавірус, які перебували у лікарні.

Які проблеми нужденних доводилося вирішувати в цей період?

Ті, хто перебував в ізоляції, не мали нічого, навіть засобів гігієни, а харчування мали лише лікарняне, триразове. Наші волонтери привозили воду, харчі, фрукти, печиво. Тобто все те, що ми зазвичай приносимо, коли відвідуємо наших рідних у лікарнях. Адже до цих пацієнтів закрили доступ родичів, а їхні сім'ї переважно знаходились на самоізоляції. Допомога лікарням надходила паралельно з нашим головним завданням – підтримкою багатодітних та малозабезпечених сімей. Ми розуміємо проблеми цих сімей, знаємося з ними вже тривалий час, спілкуємося і підтримуємо їх.

Але ситуація з коронавірусом в Україні почала розгортатись. Запровадження карантину призвело до закриття підприємств, організацій, малого та великого бізнесу. Молодь залишилась без роботи, без грошей та в закритому просторі зі своєю сім'єю. Цілі сім'ї залишились без засобів для існування. Їм доводиться сидіти вдома разом з дітьми, які постійно хочуть їсти. Держава ніби й потурбувалась про захист від можливого зараження, але аж ніяк не захистила ці сім'ї від голоду, скрути та бідності.

У фейсбуці я побачила звернення голови "Батьківщини" Львова пані Наталії Тимчій, де вона закликала об'єднатись всім політичним силам та громадським організаціям, навколо ініціативи "Львів – це сім'я", тобто спільної допомоги потребуючим у цей нелегкий час. Ми переговорили з пані Наталею, і відразу вирішили об'єднати зусилля активістів партії "Батьківщина" та нашого Благодійного фонду. І робота розпочалась. До нас долучились також доброчинці з "Галицької здоби", інші підприємці та громадські активісти. До Фонду почали телефонувати і звертатись через нашу сторінку у Фейсбуці сім'ї, які зіштовхнулись з труднощами.

Ми почали приймати звернення про допомогу звідусіль, адже розуміли, що наших громадян залишили напризволяще. Ніхто не очікував, що ця ситуація стане настільки гострою і масовою у перші ж тижні карантину. Нам телефонували пенсіонери, самотні, люди з інвалідністю, яким не було від кого чекати підтримки. Ми не могли нікому відмовити. Не мали права, оскільки вони сподівалися на нашу допомогу. І вони її отримували.

Які ресурси для цього є у Вашого фонду?

Допомога потребуючим об'єднала багатьох різних людей, політиків, підприємців та громадських активістів, і навіть журналістів, ми зранку до вечора розвозили пакунки з продуктами. Волонтери – великі молодці. Вони легко підтримали нашу ініціативу "Львів – це сім'я", і ризикуючи власним здоров'ям щодня стукали у двері до десятків людей.

Ви, як керівник Фонду, відповідаєте за безпеку людей, волонтерів. Що Ви для цього робите?

Здоров'я та безпека волонтерів – це надзвичайна відповідальність, і перед тими людьми до яких ми ходили, і перед нашими сім'ями до яких ми повертались. Маски, рукавиці і засоби дезінфекції були обов'язковими, без цього – ні на крок. У пакунки для людей ми також вкладали дезінфектори, рукавички та маски, а сам продуктовий набір складався: з бакалії, макаронів, олії, какао-порошку, консервів, хліба та солодощів. Вже ближче до свята ми додали кружальця ковбаски та пасочку. Люди отримували і дякували. Телефонували і плакали. Просили допомогти їхнім ріднім та знайомим. Багато хто просив за інших – сусідів, родичів, знайомі сім'ї.

Якою в цих екстремальних умовах є співпраця волонтерів та місцевої влади, а також інших партнерів, наприклад, бізнесу?

У певний момент ми розгубились, оскільки не знали чи зможемо допомогти всім, хто до нас звернувся. Але ми не могли опускати руки. Я особисто спілкувалась, відповідала на дзвінки людей.  Вони розповідали власні історії та ділились у відчаї своїми страхами та хвилюваннями. Були люди в депресивному стані. Я чула розповідь про сім'ю, де чоловік від безвиході наклав на себе, залишилася дружина та діти. Я чула про голодних сусідських дітей, про самотніх людей, яким немає кому принести хліба. Я спілкувалась з чоловіком, який почувши, що в нашій торбині буде хліб, сказав, що вже забув запах хліба. Це спонукало нас не зупинятись. Я записала відеозвернення з проханням долучатись до допомоги, на яке відгукнулись небайдужі люди.

Як на Вашу благодійну роботу вплинула підготовка до святкування Великодня?

Свято Христового Воскресіння чекають усі християни. Ми, українці, звикли цілий рік економити, щоб гідно відсвяткувати Пасху. Цього року життя внесло свої корективи саме напередодні свята, у Великий піст. Більшість людей зіштовхнулись з тими труднощами, до яких не були готові. Але водночас нам відкрились очі на ті цінності, які ми легковажили, сприймали як належне. Це єдність сім'ї, хліб насущний на столі, здоров'я і живі рідні й близькі. Бажання, як ніколи, відвідати Храм Господній, помолитись і подякувати Богу за те, що ми маємо.

Наша місія, як волонтерів, допомогти людям у цей складний час, підтримати їх, відродити в них віру до життя і майбутнього, адже після ночі обов'язково настане день, після розп'яття Ісуса – Його Воскресіння.У ці святкові дні я від імені учасників благодійної акції "Львів – це сім'я" хочу привітати усіх українців зі світлим святом Христового Воскресіння, миру добра і любові у кожну вашу сім'ю. Пам'ятаймо про рідний, близьких, знайомих, тих, хто чекає на нашу підтримку. Ми усі можемо бути ангелами Добра.

Христос Воскрес!

Воістину Воскрес!

Автор: Марія Палагнюк