Христина Чайка: Стендап – це про біль

Варіанти розмовляють з представницею україномовного стендапу Христиною Чайкою.

Як Ти зрозуміла, що хочеш бути коміком?

Я ще зі школи зрозуміла, що гумор – це моя стихія. Ми з однокласниками виступали зі смішними сценками перед учнями та вчителями. На жаль, у Тернополі ще не було спільноти коміків, де можна було розвиватися, і тому коли я вступила до Львівської політехніки на архітектуру, то дізналася, що в цьому закладі є різні команди КВН, до яких можна було долучитись.

Відразу на 1 курсі я стала членом чоловічої збірної "Несучі конструкції", і все закрутилося. Ми виступали на щорічному фестивалі "Осінь Політехніки", а згодом я довідалася, що у Львові є ще й Студентська Ліга КВН, Студентська Ліга сміху та Західна Ліга сміху. Впродовж чотирьох років склад команди постійно змінювався, і в якийсь момент я зрозуміла, що в команді має бути спільна мета, а не лише грати для того, щоб тримати певний статус у тусовці. На той момент я вже чітко усвідомлювала, що хочу серйозніше займатися гумором. Так ми й розійшлись з командою, а у 2018 році я вирішила спробувати себе в стендапі.

Пам'ятаю, що перший свій стендап писала дуже довго. Дебют відбувся в Тернополі, і я відразу стала його переможницею. З цього й розпочалась моя гумористична кар'єра. Коли ж почала виступати у стендапі, то інші команди почали просити, щоб я долучилась до них автором чи звукорежисером. Пізніше разом з однодумцями ми створили свою команду для львівської Ліги сміху, де ми також відразу перемогли. Згодом мене запросили стати редактором "Кубку сміху" у Львівському Національному Університеті Ветеринарної Медицини та Біотехнологій імені С.З. Ґжицького, і це для мене на той момент стало величезним досягненням.

Написання жартів – це натхнення чи важка праця?

Для мене це важка праця, оскільки нелегко вставити себе у якісь рамки та написати матеріал на певну тематику. Цим й відрізняється стендап від Ліги сміху, де в першому випадку ти пишеш про себе, а в Лізі сміху тебе заганяють у певні рамки, тому що у тебе є тренер, тема та певна кількість часу на виступ. Також ще є такий формат як Прожарка чи Roast Battle, де потрібно готуватися особливо посилено. Тобі дають персонажа і про нього необхідно знати все: де вчився, чим займається, як дійшов до цієї кар'єри. Це нелегко і тому для мене це кропітка праця з постійними напрацюваннями.

А як тобі сам формат Roast Battle, його гумор?

Важко. Це знову вперше було в Тернополі, де зібрали всіх провідних гумористів, і лише одна я дівчина. Найскладніше у Roast Battle копнути набагато глибше, і зізнаюсь, що деяким хлопцям вдалося зачепити мене за живе, моментами було образливо. Але з цього варто тільки посміятися, не дозволити таким жартам вибити тебе з колії та дати гідну відповідь. Так сталось, що один учасник сказав мені жарт, який буде застосовувати проти мене ще перед виходом на сцену, і тоді я розуміла, що це буде дуже непросто. Звісно, що я вдячна йому за це попередження, бо я швидко переписала їдку відповідь для нього, яка зрівнялася з його ударом.

Де Ти береш теми для виступів і скільки триває написання матеріалу?

Усі теми моїх виступів переважно про мене та моє життя. Я легко розповідаю про нюанси з сім'ї, адже в багатьох були подібні ситуації. У спільноті стендаперів побутує класна фраза: "П'яні глядачі у пабі знають про мене більше, ніж рідні". Це правда. Деколи можу розповісти про те, що дуже болить. Стендап та гумор загалом – це про біль. Зараз намагаюсь бути максимально спостережливою, тому що не так легко знайти у побутовому житті щось унікальне та небанальне, щоб завжди дивувати глядача.

Рекомендують щоранку записувати матеріал в записничок, але це трохи важко коли ти паралельно працюєш, вчишся та виконуєш хатні обов'язки. Часто перед стендапом злюсь на себе за те, що недостатньо добре готувалася до виступу, але буває, що жартую три хвилини про те, як побачила якусь смішну річ. Одного разу мені не вдалося спекти Спартак, то просто розповідала, що випічка це не моє. І людям такі теми найбільше подобаються, оскільки кожен в цьому зможе згадати себе.

Чи маєш якісь табуйовані теми, про які ти ніколи не будеш жартувати?

У форматі стендапу апріорі немає жодних табу. Однак для мене є чимало тем, де мені нелегко жартувати. Найболючіша тематика – це Майдан чи АТО, а про це жартують зараз достатньо часто, думають, що піднімуть зал, але ні, це не смішно. Якщо брати серйозну тему для жартів, то це має хоч якось стосуватись коміка, також варто відчувати тонку межу між тим, що буде дійсно смішно і тим, де жарт перетвориться в бруд.

У тебе вже було чимало виступів. Чи були провальні або ж такі, за які тобі соромно?

Відразу спадає на думку мій перший гонорарний концерт. Мене покликали виступати в Рівному, і я була тоді в захваті, тому мала виступати на сцені з дуже крутими коміками. На той момент виступала я лише пів року, і якщо згадати матеріал, то це просто сором. Більше було схоже на монокоманду Ліги сміху ніж стендап. Найгірше те, що мене поставили першою, і тому я бачила реакцію цих коміків. Я дуже хвилювалась, вийшла до глядачів з переляканим обличчям, впріла, а ще перед виступом випила трошки коняку. Я ніколи собі такого не дозволяю, але тоді ніяк не могла втамувати хвилювання. Відповідно, вже не змогла достатньо передати ті емоції. Пам'ятаю, що так пишалася своєю першою афішою, де я була поміж топових коміків. Після цього не могла спати ще дві ночі. Були двоякі відчуття. Як кажуть в народі: "Перший млинець нанівець".

Було ще турне від політика з Городенки, який балотувався, здається, в мери. Ніколи не забуду той концерт. Ми відразу зрозуміли, що ми тут непотрібні, але виступ гонорарний, тому не було вже куди втікати. Уяви, виходять маленькі дітки з папочками і кажуть: "Наш концерт підійшов до завершення". Після них виходить священник, молиться та благословляє, а в мене перший жарт про причастя. Я аж зблідла. Як тільки ці дітки оголосили про завершення концерту, то весь стадіон Городенки почав повністю виходити. І я таки знову мала виступати перша, не встигши перевести подих, як почула, що вже оголошують мене. Виходжу на сцену – картина маслом: чотири дитини, п'яний дідусь та собаки дві збоку ніжаться на сонці. У мене повний ступор, я не знала, що робити. І це насправді вже був не стендап, а якась дитяча анімація. Я переспівала з малими всі пісні, які знала, і зіграла всі ігри.

А яким виступом найбільше пишаєшся?

У мене лише раз було, що мене, як артистку, просили на біс. Це неймовірно. Виступала у Львові останньою, була гедлайнеркою. І я тоді після навчання, роботи та занять з танців прибігла на виступ, вийшла без підготовки. Але вже займалася тоді стендапом півтора року, і тому мала базу з якою можна розкачувати жарти. Я тоді вийшла і просто зірвала весь зал, люди сміялися, аплодували. Вже попрощалась та зайшла за куліси, аж чую кричать: "Ще". Повернулася і продовжила виступати. Можливо, жарти були вже менш смішні, оскільки найкращі розповіла на початку, але сміх у залі стояв однаково. Такими оплесками тоді підтримували мене. Це було дуже приємно.

Хто Твої улюблені стендап-коміки?

Я багато ким захоплююся. З українських дуже подобається Андрій Щегель. Перед знайомством з ним я так хвилювалась, що аж руки трусилися. Але він надзвичайно приємна людина, бачив мої хвилювання і всіляко мене підтримував. Мені подобаються коміки з цікавою біографією, життєвими перипетіями, де видно істинну міць їхнього характеру. Наприклад, Дейв Шапел, він мусульманин і тому не жартує про релігію у своїх виступах. Для мене це великий показник, оскільки я сама з доволі релігійної сім'ї, а зараз чи не кожен комік дошкульно жартує про віру. Я поважаю його за позицію. Коли Дейв помітив, що скетчі з його програми стають соціально безвідповідальними, то він перестав їх знімати, хоч це й давало йому добрий заробіток.

Чи було таке, що в залі тиша, а тобі якось потрібно викручуватись з цієї ситуації?

Так, часто. У подібних ситуаціях я продовжую розповідати матеріал. Стендап-коміки пишуть свої напрацювання блоками, тобто формують так, щоб один був більш смішний, інший – менш. Якщо під час виступу виникла пауза, то мусиш швидко зорієнтуватися та продовжувати розповідати ті жарти, в яких впевнений, що зал буде неодмінно сміятися.

Знаю, що Ти була учасницею шоу "Розсміши коміка".

Я давно хотіла спробувати свої сили у цьому шоу. Дізналася, що у Львові відбуватиметься кастинг та вирішили спробувати. Згодом приїхала на зйомки до Києва. У той день знімалося двадцять чотири коміки. У нас була класна тусовка, бо з більшістю ми зустрічалися раніше на виступах. Атмосфера допомагала справитися з хвилюванням. Кожен з нас тоді неабияк хвилювався, тому що коли виходиш на сцену, то відразу усвідомлюєш увесь масштаб програми. Навкруги стільки камер, що це дуже тисне на психіку. Було страшно, після першої хвилини я взагалі нічого не пам'ятаю, все було ніби в тумані. Я не зовсім задоволена своїм виступом, бо була там занадто перелякана, а це впливає на загальний виступ, але я виграла двадцять тисяч гривень. Всі ці гроші я передала на благодійність у школу для діток з малозабезпечених сімей "Спартаківець".

Що треба робити з хвилюванням перед виходом на сцену?

Вважаю, що хвилюватись треба завжди, тому що так не відчуєш кайфу від виступу. Перед виходом на сцену я багато ходжу, намотую круги. Також люблю оглядати зал та ходити сценою, поки ще немає глядачів. Багато хто зі стендаперів робить певний психологічний трюк, щоб зазначити перед глядачами, що саме він головний на сцені – ставлять свою водичку на стілець чи підсовують стійку від мікрофона. Це дійсно допомагає. Щоб не піддатись великому хвилюванню, який може повністю зіпсувати виступ, я намагаюсь максимально абстрагуватися, не думати, що говоритиму перед незнайомою аудиторією. Видихаю та говорю собі установку: "Ти смішна, зараз буде розрив. Ти все зможеш".

Чи важко бути дівчиною в стендап-тусовці?

Дівчат-коміків значно менше, їм складніше пробитися на виступи, та й у дівчат загалом більш тривіальний матеріал: груди, волосся, фігура. Ще досі побутує стереотип, що в дівчат немає почуття гумору, і тому постійно потрібно працювати, щоб довести свій професіоналізм.

Як, на Твою думку, розвивається стендап в Україні?

Тішусь, що формат набирає обертів та розвивається в Україні. Звичайно, що культура стендапу ще далеко не на такому рівні як на Заході, але я переконана, що маленькими кроками ми можемо досягнути успіху. Спочатку на західній Україні осередок стендаперів був лише у Львові, а тепер вже є в Тернополі, Чернівцях, Ужгороді, Хмельницькому, Рівному, Луцьку тощо. Щороку з’являється все більш українськомовних коміків. А в центральній Україні та на Сході такий формат розвивається ще стрімкіше, в них значно частіше проводяться відкриті мікрофони чи фестивалі тощо.

Чи перейшла б Ти на російську мову задля розширення своєї аудиторії?

Я загалом не вмію російською розмовляти, це було б "гарабци цвіринкають". І я не знаю навіть чи пасувала б мені російська мова. Мені подобається розмовляти солов'їною. В Україні на стендапах немає великої різниці, якою мовою ти розповідаєш матеріал. Усіх приймають дуже тепло та приязно і в Одесі, і у Львові. І тому раджу всім комікам-почаківцям слухати та аналізувати виступи інших коміків, аналізувати комедії та читати професійні книги про гумор. Також треба дивитись відповідні шоу на ютубі, наприклад, зараз набирає обертів класний гумористичний канал "Львы на джипах".

Над якими новими проєктами Ти працюєш зараз?

Зараз я працюю сценаристкою та режисеркою на тернопільському телеканалі Тернопіль1. І це суцільне задоволення. Якщо, наприклад, монтую, то можу не вставати цілий день, навіть не їсти, хоча мені переважно важко всидіти на одному місці. Вогники в очах – це найважливіше, і навіть зараз коли це розповідаю, то в мене мурашки бігають шкірою.

Коли варти чекати на сольник?

Не знаю, сольник вимагає серйозної підготовки та відповідальності. Хочу обов'язково, щоб був концептуальний виступ, моноспектакль щонайменше на годину. Жартів для матеріалу, можливо, й маю достатньо, але я ще не знаю, чи зможу втримати увагу глядача стільки часу. До речі, на Ютубі є лише один українськомовний сольник Олега Лузанова. Концертів було чимало, але він перший, хто виставив свій виступ на Ютуб. Було б круто, якби я була наступною.