Кіноманська притча-жарт про небезпеку туристичних поїздок маляток до Грузії.
Різдвяні експерименти режисера Станіслава Капралова з горорними кліше на території фольклорної глибинки.
Стрічка Пік страху від режисера Станіслава Капралова більше нагадує жартівливу гру чи формальну вправу на теренах туристичних краєвидів. Як горор чи трилер, Пік страху, занадто прямолінійний та серйозний аж до повної карикатурності. Це притча-прикол з банальними пастками та фокусами, де за цитатною грою найбільше щастя можна відшукати у згадках про дві призабуті стрічки-перлинки з величезної фільмографії країн Варшавського договору.
Про вбивцю туристів усе можна зрозуміти ще на перших хвилинах, і тому далі триває нанизування класичних цитат (Psycho (1960) Хічкока, The Shining (1980) Кубрика, Friday the 13th (1980) Каннігема, Alien (1979) Скотта) та суголосних ідей з чогось подібного у світовому кінематографі (Cape Fear (1991), The Revenant (2015), Midsommar (2019), Unhinged (2020) чи I Spit on Your Grave у своїх варіаціях).
Увесь цей стереотипний набір Капралов вміло та достатньо ліниво розрулює, особливо нічого не педалює, хоча, звісно, що міг би. Наприклад, під час того мінісексу між Мією та Максом він би міг дати поміж тих снігів щось відвертіше флешбеками а-ля 9 Songs (2004) Майкла Вінтерботтома, щоб глядач міг впритул узріти, так би мовити, всю неземну красу голлівудської зірочки Іванни Сахно. І горорна інсталяція з трояндами, на жаль, не зовсім I Come With The Rain (2009) в'єтнамця Чан Ань Хунга з інсталяціями його маніяка під творчість Френсіса Бекона. Та й чорного вершника на снігоході в містичному тумані можна було знімати в Карпатах (щоб згадати про чорного гуцула) чи десь на Буковині під час Маланки.
З сенсами у фільмі Пік страху також панує якась булькотлива химерія, де все найцікавіше варто шукати у щілинках між кліше (типу, богородичних вивертів). Тут можна зустріти і екологічний звістун про помсту матері-природи, і настанову про повагу туристів до місцевих традицій (чим може закінчитись для безпардонних прибульців-американців щось подібне також незабутньо ілюструє ще й горор Spring (2014) Бенсона та Мургеда).
А ще тлі тлустих християнських алюзій (аж до Тарковського з деревом життя, яке так гарно горить у Капралова поміж зими з привітом "Божественній комедії") проповідь про дегуманізацію та збайдужіння покоління стерильних міленіалів й зумерів, де всім необхідне покаяння (жертвоприношення) та взаємопрощення, милосердя та співчуття. Це ще одна історія про гріхопадіння, яке запускає ланцюжок вбивств (День 5-й), де зло помножує зло, а тому знову виникає потреба в народженні Христа, який розірве на хресті цю вервичку агресії та ненависті (сюжет же розгортається на Різдво). А ще охочі тут можуть надибати навіть помсту попкультурі з її тотальним молохом знецінення культурних особливостей регіону.
Але найбільша радість фільму Капралова у тому, що він згадує та цитує безсмертну класику студії Талліннфільм Готель "Біля загиблого альпініста" (1979) Григорія Кроманова за романом братів Стругацьких та дитячий горор культової Віри Хитілової Турбаза "Вовча" (1986). Ці фільми єднає з Піком страху питання вибору та відповідальності за нього, але найголовніше з них для Капралова – це їхній гротеск, комедія та дуркування (ламання четвертої стіни).
У фільмах Кроманова та Хитілової конфлікт крутиться довкола стосунків прибульців з людьми (цитата Зоряних воєн у Капралова) у богом забутому місці. У Хитілової трійця прибульців (отець, син Дінго та святий дух Бабета) намагається схилити 11 підлітків до вбивства когось зайвого поміж них (щоб їх стало 10), але ця солянка людських недоліків у пубертаті таки зможе відкинути все зайве та об'єднатися заради спасіння. І саме у фільмі Турбаза "Вовча" можна побачити труп у сніговику.
У зустрічі місцевого раціоналізму з чимось позаземним в Кроманова Капралов набирається християнської символіки, тих веселих підказок (про роботів), а також перевернутих ракурсів на тлі модних інтер'єрів. І як можна було оминути тую біблійну хохму, де прибульці помилково поділилися своїми технологіями з бандитами? Великий Юрі Ярвет згадує зомбі, і це ще один привіт Іванні Сахно в останньому кадрі.
постер: moviegram.com.ua