Зміст статті

7 квітня 2021Марія Палагнюк

Олег Дуда: Львів може стати одним з центрів медичного туризму в Україні

Розмова з заступником генерального директора з хірургічної роботи Львівського державного онкологічного регіонального лікувально-діагностичного центру Олегом Дудою.

Варіанти розмовляють з ексголовою Українського лікарського товариства у Львові, заступником генерального директора з хірургічної роботи Львівський державний онкологічний регіональний лікувально-діагностичний центр (ЛДОРЛДЦ), депутатом Львівської обласної ради Олегом Дудою.

Ви багато стажувалися закордоном, і якщо порівнювати моделі медичних систем у різних країнах, то чи правильним шляхом йде зараз Україна?

Для мене медицина є державним базовим пріоритетом, адже здоров'я людей – це безпека держави. Тому держава й формує стратегію розвитку медичної галузі. Така система функціонує практично у всіх державах, навіть у Німеччині з її федеративним устроєм. У 1883 році прем'єр-міністр Пруссії Отто фон Бісмарк ввів обов'язкове медичне страхування. Німці вважали, що здоров'я – це капітал нації, а тому здорова людина зможе більше працювати на благо держави. Модель Бісмарка й досі працює в Німеччині. В цій схемі загальнонаціонального медичного страхування внески від роботодавця трансформуються у фонди, з яких й виконується медичне страхування. Тобто всі отримують однаковий доступ до медицини. Це і є загальне солідарне страхування.

Також відома модель Семашка – бюджетне фінансування галузі охорони здоров'я, яку Україна отримала в спадок від Радянського Союзу. У Великобританії діє також подібна модель "Беверіджа" з її пріоритетом на сімейну медицину. Є й третя система – ринкова, яка працює у США та Ізраїлі.  Саме в її межах й створили відомі лікарні-гіганти світового рівня. Але, на жаль, вона не передбачає загального рівного доступу всього населення до охорони здоров'я. Звичайний американець не може собі фінансово дозволити лікування у клініці Мейо чи отримати там будь-які послуги через надзвичайно дороге лікування та оплату страховки цієї лікарні. Водночас ми розуміємо, що у цій лікарні можна отримати найякіснішу медичну допомогу у світі.

В Англії та Німеччині держави виділяють на медицину приблизно 7-8 відсотків ВВП, а в Сполучених Штатах – майже 15%. Це величезні вкладення в медицину, до того ж демократична система в США та самі американці дещо інші – вони готові платити багато за медичні послуги, але виключно за себе. Кожна система має свої недоліки. Реформа медицини в Німеччині розпочалася 130 років тому, і у них досі тривають постійні зміни. У Польщі реформа відбулася 30 років тому, але й там постійно щось змінюють.

В Україні щороку витрати на охорону здоров’я становлять десь приблизно 2,9% ВВП. Зрозуміло, що  за таких умов хтось має докладати в медицину додаткові кошти. Якби Україна пішла шляхом США чи Ізраїлю, і почала розвивати потужні лікарні як окремі бізнес-моделі, то люди не мали б грошей на  відповідну страховку. Система загального соціального страхування від працівника чи працедавця в Україні постійно б не дофінансовувалася (як Пенсійний фонд).

Тому, на мою думку, ми добре розпочали, оскільки змінили принципи фінансування та пріоритет у бік сімейної медицини. Людина тепер може вибирати собі сімейного лікаря, і якщо сімейний лікар дав їй скерування до будь-якого лікаря на території України (принцип екстериторіальності), то той має прийняти цього пацієнта. Раніше такого не було. Закупником медичних послуг для населення є Національна служба здоров'я України (НСЗУ). Так, звісно, що є ще чимало недосконалого, зміни відбуваються поступово, але це дозволить нам у майбутньому вдосконалити пакети медичних послуг.

А в чому проблема з пакетами медичних послуг?

Насправді чинні тарифи на медичні послуги в пакетах НСЗУ є кращими, ніж в бюджетній медицині. 1 квітня НСЗУ уклало договори з лікарнями, де 163 медзаклади Львівщини отримали контрактів на загальну суму 6,6 мільярда гривень, а це на 400 мільйонів більше ніж минулого року. Однак тарифи на послуги невисокі. Як наслідок, під час недостатнього фінансування пацієнт змушений докуповувати розхідні матеріали та препарати (наприклад, під час малоінвазивних операцій, які потребують дорогих розхідних матеріалів). Візьмемо обласний онкологічний центр, де роблять складні операції, які не роблять в інших лікарнях. Розцінки НСЗУ на них практично такі ж, як і на операції не такої високої складності, хоч витрати та забезпечення на одну онкологічну операцію набагато більше, ніж простої операції.

Я вважаю, що все це перехідні моменти, які вдасться згодом виправити. Над цим працює експертне середовище лікарів, яке надає свої пропозиції НСЗУ. Переконаний, що зміни в підходах до фінансування медичних послуг – це перший крок в медичній реформі. Потрібно рухатися далі. На черзі реформа медичної освіти, а також реформа інститутів лікарського та медсестринського самоврядування, як моделі професійного самоврядування, що дасть можливість підвищити якість медичних послуг, оскільки лише професійна спільнота може сформувати відповідні етичні критерії та критерії якості.

Чи стосується Ваш оптимізм також й розвитку комунальної медицини у Львові?

За базовими показниками я вважаю львівську медицину однією з найкращих в Україні. Важливо, що у Львові завжди були присутні власні медичні школи різних спеціалізацій, традиції яких успадковувалися династіями лікарів та передавалися наступним поколінням. Тому у Львові ніколи не відчувався брак медичних кадрів, завжди існувала потужна конкуренція, розвивались наукові дослідження. Якщо ж говорити про пріоритети розвитку львівської медицини, то очевидно, що для неї на часі боротьба не за місцевого пацієнта, а конкуренція за лідерство в масштабах всієї країни. Це сьогодні дозволяє принцип екстериторіальності надання медичних послуг. Нам всім варто задуматись над тим, як збільшити кількість пацієнтів, які виберуть для лікування медичні заклади у Львові, а не в інших українських містах.

Ви маєте на увазі розвиток медичного туризму? Якщо Львів став центром історичного туризму, то чого йому бракує для перетворення у центр розвитку медичного туризму?

Наприклад, сьогодні 25% пацієнтів нашого онкологічного центру приїздить до Львова з Івано-Франківська, Тернополя та інших міст Західної України, оскільки там немає таких видів допомоги. Можна приїхати до Львова на планову операцію і заодно погуляти Львовом. Так це працює, наприклад, у сусідній Польщі.

Проте одним із варіантів розвитку медицини у Львові може стати перетворення міста у центр надання високоякісних медичних послуг. Але в тому випадку потрібно зосередити увагу на першочерговому розвитку університетської медичної освіти, як це роблять у Німеччині. Наприклад, у Гайдельберзькому університеті завдяки роботі відомих фахівців (нобелівських лауреатів з медицини) підняли лікування раку молочної залози на такий високий рівень, що це дозволило їм перетворити університет на експертний центр з якості лікування онкологічних хвороб в Європі.

Завдяки співпраці Львівської області зі Світовим Банком в межах проєкту "Онкопревенція та впровадження ефективних протипухлинних технологій" я мав змогу відвідати Гайдельберзький університет. Німецькі лікарі ставляться до нашої медицини з повагою, цікавляться нашими досягнення в онкології. Так, ми не мали класної апаратури, але рівень надання допомоги в онкології в Україні завжди був достатньо високим.  Завдяки високій централізації в Україні набагато раніше, ніж в Німеччині, започаткували  загальнонаціональний канцреєстр. Німці лише зараз хочуть створити аналогічний реєстр на базі федеральних.

Проблема реформування будь-чого в Україні – це погане інформування людей. Екс в.о. міністра Уляна Супрун визнала, що українців недостатньо інформували про завдання та хід медичної реформи. Тому й був (і є) такий сильний спротив змінам. З іншого боку, ще зарано давати оцінку змінам, які вже відбулися. В суспільстві ще не сформувалося сприйняття того, що нині в медицині триватиме велика боротьба за доброго спеціаліста. Зміни, які відбулися, також ще поки зарано  назвати ринком медичних послуг, оскільки маємо низькі тарифи на медичні послуги.  Але час мине і стане вигідно, щоб пацієнт лікувався саме у Львові. Маємо всі передумови для того, щоб наші лікарі досягали чудових результатів. Кілька потужних лікарень у Львові перетворять місто на один з центрів медичного туризму в Україні.

Якими, на Вашу думку, мали б бути критерії для формування стратегії розвитку медицини?

Стратегія розвитку медицини має орієнтуватися на пацієнта, а її важливим показником має стати висока тривалість життя. Варто передусім звертати увагу на показники, що впливають на тривалість життя, а саме: серцево-судинні захворювання, інсульти, онкологія тощо. Увесь світ йде за цим принципом: спочатку виправити ці показники, разом з цим паралельно – профілактична медицина. Якщо ми створили добру сімейну медицину у Львові, то мусимо облаштовувати профілактику та раннє виявлення захворювань. У Литві, наприклад, впровадили додаткове фінансування за виявлений рак на першій стадії. Це стимулює сімейних лікарів, і надалі хвороби, які виявили на першій стадії, легше і дешевше лікувати.

Також нині варто думати про розвиток обласної медицини. Нещодавно оновили склад Львівської госпітальної ради, як дорадчого органу, і саме вона мала б розробляти стратегію розвитку державної медицини на території,  яка охоплює всі громади області, зокрема, й Львівської. Госпітальна рада також би мала розробити стратегії розвитку центральних районних лікарень, які сьогодні в профіциті  навіть на пакетах НСЗУ, але ніхто не розуміє те, як керівництво ОТГ позиціюватиме ту чи іншу лікарню, що з нею буде за рік-два? Чи зможе, наприклад, Пустомитівська чи Жовківська ОТГ (15 тисяч населення) адмініструвати роботу лікарні? Чи отримуватиме ця лікарня прибуток чи принесе лише додатковий збиток своїй громаді?

Чому третя хвиля ковіду знову застала медиків зненацька?

Під час цієї третьої, потужної хвилі коронавірусу ми орієнтуємося на надання допомоги, відкриваємо велику кількість ліжок та кисневих точок, але водночас самі й допускаємо таку кількість хворих. Результати введення локдауну ми побачимо лише за два тижні, а зараз маємо поглянути на Францію і зрозуміти, що карантинна кампанія, протиепідеміологічні заходи є дешевшими, ніж згодом тривале лікування пацієнтів. Проте вже сьогодні треба говорити не лише про причини високого рівня епідемії. Світова проблема постковідної ери в тому, що більшість спеціалістів, які вже майже рік надають лише допомогу пацієнтам з ковідом, поволі втрачають фаховість. Це неприпустимо, оскільки знижує конкурентоспроможність наших лікарень в майбутньому.

Тому варто звернути увагу на посилення системи медичної післядипломної освіти. Маємо доброго рівня обласне медичне училище, яке нещодавно залишилося без приміщення. У ньому медсестри проходили курси підвищення кваліфікації, а в лікарні швидкої медичної допомоги – підвищували свої практичні навички. Медична сестра в районній лікарні не бачить таких складних операцій, які роблять у Львові. Тому надалі такі навчальні заклади післядипломної освіти мають бути у всіх лікарнях, оскільки вони розвивають синергію та готують кадри. Такі заклади можуть заробляти також і на навчанні кадрів з інших областей. Наприклад, в онкологічну лікарню їдуть лікарі з інших областей, щоб побути на операціях та згодом перенести здобутий досвід до себе.

Чи правда, що Лікарня швидкої допомоги після придбання лінійного прискорювача стане конкурентом обласного онкоцентру?

Це міф, що ми конкуруємо з Лікарнею швидкої допомоги чи з обласною клінічною лікарнею. Наш онкоцентр конкурує лише з іншими онколікарнями в Україні (з Тернополем та Франківськом), оскільки ми надаємо саме комплексні послуги. Онкологічна допомога – це не лише хірургія. Так, у ній присутній хірургічний компонент, точніше складний за онкохірургічними принципами радикальності, який можуть проводити до чи після хімієтерапії, існує ще безліч модифікацій та частина високоякісної променевої терапії. У нас є досвід роботи з лінійним прискорювачем, але однієї такої установки замало для Львівщини, має бути мінімум сім таких апаратів, тому що один лінійний прискорювач розрахований за стандартами Євросоюзу на 250 тисяч населення. У Польщі в місті Замостя (наш близький сусід) є три таких апарати.

Загальносвітові дані зазначають, що у спеціалізованих онкоцентрах виживаність на 10% краще, ніж в інших стаціонарах, саме через комплексний підхід до лікування. Не може лікарня, яка не спеціалізується на онкології, якісно впливати на результати лікування.  Ось зараз, у цю ковідну еру, ми наче і не зупинялися, але до нас вже звертається менша кількість пацієнтів, оскільки є чимало онкологічних патологій, де люди не відчувають дискомфорту. Вони не звернулися до сімейного лікаря та не прийшли до нас. Загалом, це десь мінус 25% пацієнтів за рік. Ми повернулися десь на 20 років тому, хоча кількість хворих не зменшилася, а навпаки щороку ми фіксували зростання загальної їхньої кількості.

Але ці 25% пацієнтів все одно прийдуть до нас, але вже за пів року, на пізніх стадіях. Зараз ми бачимо, що почали робити більше складних операцій, оскільки пацієнти потрапляють до нас вже у важких станах. А просто вирвати з контексту якусь патологію, взяти лінійний прискорювач чи замовити хімію препарати – це розбалансування системи. Потрібно розвивати кращих та сильніших, які еволюційно досягли своїх результатів, тому що вони все це використають набагато ефективніше.


фото: Фб Олега Дуди

Автор: Марія Палагнюк

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.