Зміст статті

4 червня 2021олександр ковальчук

Макс Пташник "інколи люди собаки, але не завжди" (2021)

Львівський гітарист з акустичною маячнею мешканця більш східних областей.

Блаженна юродивість EP "інколи люди собаки, але не завжди" (2021) львів'янина Макса Пташника, якому так бракує сестринського плеча колективу Один в каное, щоб ще раз проплакати щось про головне.

Цей світ дізнався про львівського гітариста (і схоже, що навіть репера) Макса Пташника на його дебютнику "Обіцянка кінця самотності" (2017), де добру надію фолктронічного саунду відразу обламували бездарним примітивом у текстах.

У тій мішаниці ліричного баналу з пафосом якогось там Hozier, інтонаціями групи Звєрі та святою простотою Джеймса Бланта періодично ввижалась тінь львівського ентузіаста-графомана Панчишина, і тому якось важко було зрозуміти сенс такого неіронічного сеансу для пубертатної школоти з подушкою сліз. Пташнику, схоже, вже давно навіть не двадцять.

Від хіпстерської безпомічності субтильний колектив Один в каное у своїх інфантильних реакціях на жорстокий світ миттю хотів стати неживим предметом, овочем. А їхній ментальний побратим Макс Пташник на мініальбомі "інколи люди собаки, але не завжди" (2021) у подібних випадках намагається плавати у верховоді фолкових шаблонів маленькою рибкою. Не золотою, звісно ж, а прохідною, рибкою без душі, яка лише вдає спасенну терапію співаного слова та речитативу. Колись вже були "нові тихі", а от для цих персонажів вже варто прописувати свіженький тег "нові львівські нензи" в усіх плеєрах.

Новий диск Пташника вже дещо таки кращий, ніж дебютник, але це все ще підліткова маячня з примітивними текстами, де лише на малюсіньку мить вигулькує якась мізерна іскра розуму. А ще, як на мешканця благословенної Львівщини, у нього якісь дивні проблеми з українською мовою та вимовою.

У деяких достатньо відвертих клінічних випадках на території юродивості він стає загубленою ланкою між Один в каное та Василем Васильцівим, особливо там, де речитативом намагається надолужити свою реперську минувшину. Саме тому творчість Пташника має чітко окреслені межі поступу, наче в палаті для особливо обдарованих життям. В цій аптечній розчуленості щирого наїву немає жодної дещиці іронії (окрім, можливо, "24 години"), а тому так легко Пташнику давати розфокусований саншайн під Девендру. Хоча тут можна згадати й Cereus Bright з альбомом "Give Me Time" (2021).

Щось приблизно схоже на дулисте дуркування у хапливій каверності Пташника можна натрапити у треці "24 години", де алюзії на 5'nizza та Бумбокс навіщось зустрічаються з відсталим мисленням на рівні тропікального хориста Ivana Navi (десь у тій постмодерній дрібничці навіть ще ввижається хіт британки KT Tunstall "Suddenly I See").

Пташник, як психотипічний близнюк Ірини Швайдак, завше нагадує рибу-їжака, яка любить роздуватися під час небезпеки з боку колючого світу. На своїх альбомах він завжди лише тінь когось більшого, лише імітація чийогось масштабу, а тому повсякчас його лірика, то лиш фальшиве дурисвітство. Його духопідйомний фолк з бородою ("метелик") розпочинається так, наче буде сам Sean Rowe, але там лише пшик, дуля з маком, де сльози заважають плакати.

З його щуплим вокалом і тим, як старанно він хоче, щоб усі чули його хвилювання ("такі як ми"), йому варто відразу та самовіддано косити під Kings of Convenience, тим більше, що пісенна фраза "зливаєш в пустоту" наче відразу натякає на те, що цей пубертат саме про онанізм. Але й там, в адорації на коханих героїв, йому далеко, наприклад, до Haux на альбомі "Violence In A Quiet Mind" (2020), який у треці "Eight" дає такого Енріке, що сакральні спогади рук про Дженніфер Лав Г'юїтт (у сучасній версії її мала б замінити лише Ана де Армас) відразу брижаться назовні рясними потоками.

Все це на EP "інколи люди собаки, але не завжди" лише підліткові мрії про доросле життя, які за широкими горизонтами наразі приховують лише дрібну, покрокову жагу до цілком буденних речей. В претензійних інтонаціях треку "вогонь" стільки вульгарної пародії на премудре осяяння, ніби Пташник вже доріс співати френковий гімн умудреного довголіття "My Way". Але ж усі добре розуміють за тим інфантильним "коли ти зі мною тепло на душі", де, у яких заповітних місцях, зараз особливо гаряче ліричному героєві. І тут би почати шукати нові коники предвічного статусу у творчості Макса Пташника, але, о, Господи, яка ж у нього учнівська лірика. А тому хай краще слухає для науки альбом "Monovision" (2020) від Ray LaMontagne.

Автор: олександр ковальчук

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.