Водне поло у Львові: клуб, кафедра, чемпіони

Варіанти розмовляють з головним тренером національної збірної України Ігорем Зінкевичем та капітаном львівського Динамо Олександром Дядюрою.

Водне поло у нашій країні, на жаль, залишається не надто популярним видом спорту, хоча наступного року українські ватерполісти відзначатимуть важливий ювілей – 30 років від дати проведення першого незалежного чемпіонату України, що дало можливість нашим ватерполістам виступати під національним прапором на міжнародних змаганнях.

Про історію цього виду спорту у нашій країні та видатних ватерполістів Варіанти розмовляють з головним тренером національної збірної України Ігорем Зінкевичем (І.З.) та капітаном львівського Динамо Олександром Дядюрою (О.Д).

Нашу розмову хотів би почати з питання про популярність вашого виду спорту, оскільки відомо, що він суттєво поступається, наприклад, футболу. Чи таки є країни, де водне поло може конкурувати з футболом?

О.Д. Цей факт доводиться сприймати як даність – футбол є спортом N1 в усьому світі, і з цим ми нічого не зробимо. Це популярний вид спорту, і конкурувати з ним можуть лише локально окремі види спорту, наприклад, баскетбол в США. Щодо водного поло, то такою є ситуація майже в усіх країнах світу – водне поло є в тіні футболу, як і інші ігрові види спорту.

Хоча у Хорватії чи Сербії, наприклад, ватерполісти користуються не меншою популярністю, ніж футболісти, і їхню збірну після змагань зустрічають на рівних з футболістами. Однак ця популярність не відбивається на їхніх гонорарах.

У США практично немає професійних ватерпольних клубів, і здебільшого це університетські команди. З цього факту випливає наступний – у нашій країні також немає професійних ватерпольних клубів, навіть поміж тих, хто виступає у національній суперлізі, тобто в елітному дивізіоні. Так, нам допомагають з виїздами на змагання, зокрема, і обласна адміністрація, і президент нашого клубу Олександр Свіщов, однак контрактів на виступи за клуб не має жоден гравець. Саме тому найвищим успіхом для будь-якого ватерполіста, як гравця, так і тренера, є участь, а тим більше перемога на Олімпійських іграх.

І.З. У Європі існує практика багатопрофільних спортивних клубів. Наприклад, всі знають футбольний клуб Барселона, і коли ви чуєте згадку про цей клуб, то першою асоціацією є футбол. Однак футбол дозволяє Барселоні заробляти гроші та таким чином утримувати доволі складну спортивну структуру, до якої входять інші спортивні команди, наприклад баскетбольний клуб Барселона. Також є й ватерпольний клуб Барселона. Все це функціонує під одним брендом. Подібна практика є і в нас – у Львові є Клуб ігрових видів спорту, який розвиває відразу п'ять видів спорту.

Перейдімо до історії водного поло. Є інформація, що перший матч з водного поло в Україні відбувся у Львові на Пелчинському ставі у 1914 році, однак нашому місту не пощастило, оскільки через два дні після цього матчу розпочалася Перша світова війна, а тому розвиток водного поло перервався на багато років. Чи справді Львів можна вважати батьківщиною українського водного поло?

І.З. Мушу розчарувати львів'ян, але оскільки наше місто, на жаль, не є батьківщиною водного поло. Я свого часу докладно вивчав це питання, оскільки готувалися до ювілею – 70-річчя львівського Динамо. Насправді батьківщиною українського водного поло є Харків, де воно виникло у 1908-1910 роках, харківські спортсмени брали участь у загальноросійських першостях.

Проблема у тому, що докладної інформації про перші харківські ватерпольні команди немає, однак факт їхнього існування достеменний. Щодо Львова, то історія цього першого матчу з водного поло докладно вивчена та добре відома, тож у цьому випадку можемо говорити про перший відомий нам матч, однак він не є початком історії українського водного поло.

Протягом кількох десятиліть українське водне поло було складовою частиною радянського водного поло. Однак, якщо переглянути статистику виступів українських водних клубів, то вони були на других ролях у тій першості, помітно поступаючись московським. Українські спортсмени справді були слабшими чи тоді існувала практика переманювання сильніших спортсменів у Москву?

І.З. У 1971 році збірна УРСР стала переможцем IV Спартакіади народів СРСР – це найбільше досягнення українського водного поло в радянські часи. Однак не тому, що у нас були слабкі спортсмени, а тому, що тоді справді існувала практика переманювання кращих спортсменів у Москву. З українських клубів не брали до збірної, тобто ти не мав шанси потрапити на Олімпіаду, а це, як ми вже казали, найбільший успіх для будь-якого ватерполіста. Тому майже всі сильні українські ватерполісти врешті переходили у московські клуби.

Відповідно українські клуби не могли претендувати на високі місця в першості Радянського Союзу. На жаль, наразі значними успіхами на міжнародній арені українські ватерполісти похвалитися не можуть. У 1996 році наша збірна грала на Олімпійських іграх. У 1998 році на чемпіонаті Європи серед юнаків у Братиславі ми зайняли 10 місце, а у 1999 році на Чемпіонаті світу у Кувейті – 11 місце. Якщо говорити про дорослу команду, то лише у 1995 році нам вдалося потрапити у групу "А".

Однак ця ситуація перервалася у 1992 році, після проголошення  Незалежності України. Як відбувся перехід до національного чемпіонату України?

І.З. Ватерпольні чемпіонати відбуваються за системою осінь-весна, і, відповідно, восени 1991 року ми відіграли у першому турі першості СРСР, який до речі, відбувався у Києві, коли 1 грудня відбувся референдум, який і утвердив Незалежність України. Відповідно українські клуби знялися з участі у радянському чемпіонаті, і почали готуватися до першого національного чемпіонату. Зрозуміло, що відразу зробити повноцінний чемпіонат було неможливо, а тому проводили його у скороченому варіанті – весна-літо. У ньому брало участь 7 команд: Динамо (Київ), Динамо (Львів), Локомотив (Харків), команда Чорноморського воєнного флоту із Севастополя, команда з Маріуполя та Поліграфіст (Львів).

І вже восени 1992 року розпочався другий чемпіонат України, який відбувався за звичною схемою осінь-весна. Зараз ми розпочинаємо 31 чемпіонат України. Кількість команд, які брали участь у чемпіонаті України, постійно змінювалася. Одні команди знімалися з участі у першості, а інші навпаки, долучалися до першості. До того ж чемпіонат України має статус відкритого, тож в окремі роки до нашої першості долучалися ватерпольні команди з країн, де з різних причин немає власного чемпіонату – Казахстану, Молдови, Грузії та Білорусі. До речі, поділ національної першості на дві ліги був відразу, просто спочатку вони називалися Вища та Перша ліги, а відтак їх перейменували на Суперлігу та Вищу лігу.

О.Д. Фактично 1992 рік є початком усіх національних першостей з водного поло, адже водночас із чоловічою першістю започаткували змагання й серед жінок, а також молодіжні та юнацькі змагання. А у 1993 році додалися ще змагання за Кубок України.

Однак в Інтернеті є згадка про те, що ФВПУ заснували лише у 2005 році. А хто тоді до того проводив всі національні першості?

І.З. Мін'юст зареєстрував ФВПУ у 2005 році, а на практиці вона існувала вже до того, була організатором всіх національних першостей. Просто її юридична реєстрація з різних причин затягнулася на багато років. А її засновниками стали нині уже покійний Валерій Дорофєєв – суддя національної категорії, на його честь нині проводиться дитячий ватерпольний турнір. Другим засновником Федерації був Вадим Чернов, на той момент проректор Львівського державного інституту фізкультури. У минулому відомий ватерполіст, грав за Динамо Львів. Як тренер показав себе у Динамо (Алмати), тож має звання заслуженого тренера Казахстану. Також займався науковим забезпеченням збірної СРСР.

Ви сказали, що у США водне поло здебільшого розвивається в університетах. Але й у нас є команди, які створили на базі спортивних навчальних закладів. У Львівському університеті фізичної культури, до речі, є окрема кафедра водного поло.

О.Д. Окремої кафедри при університеті фізичної культури немає, є кафедра плавання, яка опікується нашим видом спорту. Зараз її завідувачем є Мар'ян Островський, колишній ватерполіст. Так, справді, деякі ватерпольні команди заснували навчальні заклади спортивного профілю, хоча деякі з ним зараз реорганізуються. Наприклад, львівську ДЮСШN3 зараз перейменували у ДЮСШ імені Дідуха – вони розвивають у себе водне поло, греблю та мініфутбол. Також Львівське училище фізкультури, яке займається підготовкою ватерполістів, зараз перейменували на КЗ ЛОР "Львівський фаховий коледж".

І все ж є спортсмени, які творили славу українського ватерполо, як в радянські часи, так і в роки Незалежності.

І.З. Безумовно, такі спортсмени були, однак найперше хочу згадати українських тренерів. Передусім тих, які мали звання заслуженого тренера СРСР, тому що їх зараз залишилось зовсім небагато. Це Михайло Михайлович Авдеєв, Олександр Юрійович Бойко та Геннадій Наумович Пінський.

Особливо хотів би виділити київського тренера Давида Смагоринського, який виховав найвидатнішого українського ватерполіста всіх часів Олексія Баркалова, який увійшов у зал ватерпольної слави у США.Також заслужені тренери України Юрій Миколайович Дрозін із Севастополя, який також відзначився і як гравець, оскільки був чемпіоном Європи. Також Вадим Мартинчик, Юрій Михайлович Гайдаєнко, Войтович, Олександр Обідінський, Смеркус тощо.

Якщо говорити про спортсменів, то безумовно два найвидатніших українських ватерполісти – це Вадим Жмудський та Олексій Баркалов. Окрім них видатними українськими ватерполістами є Микола Смірнов та Віктор Берендюга – бронзові призери Олімпіади у Сеулі. Поміж київських динамівців варто згадати бронзових призерів Олімпіади у Барселоні Андрія Белофастова та Андрія Коваленка. А також учасника трьох Олімпіад Дмитра Стратана. А ще Олександра Захарова, Павла Прокопчука, володаря Кубку світу Сергія Нікіфорова, чемпіонів світу серед юніорів Юрія Сидоровича та Сергія Харіна.