Дана Винницька: У Львові бракує джазових шкіл

Дана Винницька: У Львові бракує джазових шкіл

Оля Вишня,  22 січня 2013

Дана Винницька – колишня вокаліста джазового гурту ShockolaD, одна із засновників та учасниць українсько-польського гурту DagaDana та гурту Babooshki.

Дана розповідає Варіантам чому гурт DagaDana більше знаний в Польщі та стає більш впізнаваним в Європі, а в Україні відомий небагатьом, про важливу роль радіо, де можна у Львові навчитися співати джаз, що потрібно для розвитку джазової музики у Львові, як сприймають слов'янську музику в Азії, про проект Babooshkі, новий альбом DagaDana та чому Львів – одне з найкращих міст у світі.

Про визнання гурту DagaDana у Польщі та світі

DagaDana – це нішова музика, вона не масова, але водночас її помічають. І це було вже з першим альбомом, ми за нього отримали Fryderyk, польський аналог Grammy. Другий альбом був також номінований на Fryderyk в категорії world music.

Відтак до нас надійшла дуже приємна звістка від одного з найповажніших британських оглядачів world musiс, що ми попали в 20 найкращих альбомів світу і зайняли там 8 місце.

Фактично два наші дітища були відзначені на польському і світовому рівні.

Від Польщі до Китаю, від Марокко до Куала-Лумпур: Музична місія DagaDana

Наше життя зараз виглядає так, що більшу частину часу ми проводимо в подорожах, в поїздах, літаках, автобусах, в бусах, в терміналах. Хочемо якнайбільшій кількості людей у цілому світі показати, як зараз виглядає сучасний слов'янський музичний світ. 

Останнього року ми побували в Азії, грали в Сінгапурі, Джакарті, в Куала-Лумпур, наші виступи були там дуже вдалими і нас також запросили до Китаю. Якщо все вдасться добре, то весною ми знову повертаємось в Азію. Ми полюбили ці місця і вони відповідають нам взаємністю.

Але і про Європу не забуваємо. В лютому матимемо невеличкий тур – гратимемо у Будапешті, Братиславі та Відні, нещодавно у Веймері грали. Звісно у своїх країнах граємо більш розлогі тури.

В Україні навесні минулого року був більший тур і плануємо восени заграти великий тур, а у Польщі постійно виступаємо.

Слов'янська музика в Азії

У Китаї нам сказали, що їм подобається наша музика і ми можемо там зробити добру кар'єру, заробляти грубі мільйони, але ми якісь недолугі у цьому сенсі, нам важливо звучати українською і польською мовою.

Зовсім по-інакшому зазвучали б ці пісні на інших мовах. Хоча, щиро кажучи, мені б хотілося заспівати на китайській мові, якщо трапиться така нагода, можливо, я заспіваю. Китайська публіка дуже активна, живо реагує на нову музику і любить бавитися.

У різних країнах ми грали у різних місцях. У Сінгапурі ми грали в суперклубі, це була майже закрита вечірка. Дуже вибрана публіка могла туди потрапити, а другий концерт ми грали у ботанічному саді і він був відкритий для всіх бажаючих.

Мені страшенно сподобався цей виступ. Сцена була у формі мушлі на воді і під час нашого концерту розквітли лотоси у ставку. Була гроза, дощ лився як з відра і наш звукорежисер сказав, що ритмічно появлялись блискавки під час концерту.

Це була містерія, природа грала в унісон з нами, директорка ботанічного саду сказала, що наша музика є дуже особливою і доброю для природи.

Про вплив подорожей на музику

Кожна подорож, чи це подорож до Стрия чи до Куала-Лумпур – завжди якийсь досвід. Все на тебе впливає, ти вже ніколи не будеш такий, як раніше.

Все що ти побачив і пережив, лишає на тобі відбиток. Часами це є дуже буквально. Наприклад, у другому нашому альбомі звучить марокканський співак. Ми познайомились з ним на фестивалі в Марокко, він був нашим водієм.

Перше, що він спитав нас, якою мовою будемо спілкуватися і перерахував 7 мов, якими він розмовляє. Коли ми їхали по пустелі, він нам в дорозі співав на різні манери – по-африканськи, по-іспанськи, по-арабськи.

Тут він шофер, гід, перекладач, а тут ще й прекрасно співає і ми вирішили його запросити з нами заспівати. Це був буквальний вплив наших подорожей.

Коли ми були в Китаї, нас запросили до такої музичної передачі, яка знімається під відритим небом в районі Хутонги, кожному гостеві давали традиційний китаюський інструмент, нашим завданням було заімпровізувати на новому для себе інструменті. Це був чудовий експеримент і вперше я заграла на хулуси.

Про роль радіо в житті музикантів

Важливо музикантам знайти свого слухача, це можна робити за допомогою радіо. У Польщі є державне радіо, у нас також є, але воно трохи інше. Люди, які працюють в цій інституції не мають бажання крутити комерційні речі і відкриті до мистецьких явищ.

У Польщі є фантастичні студії на радіо, де можна влаштовувати концерти наживо, що ми періодично робимо. Відповідно, ці радіо можна спіймати на FM. В Польщі взагалі дуже модно слухати радіо, тому легко знайти свого слухача.

У нас, в Україні весь ринок заповнений різними FM-станціями, і хоча їх є дуже багато, але вони мало чим відрізняються одна від одної, тут немає спеціалізації радіо. В Україні ми є менш знані, намагаємось дістатися до слухача через концерти, але це не є швидкий процес.

Бувають концерти, на яких є кілька сотень людей, бувають концерти на яких є семеро людей, ми мали кілька таких історій.

Про новий альбом гурту DagaDana

Ми записали п'ять пісень на тексти Януша Ружевіча. Були три брати у Польщі, два дуже знані, а третьому не вдалося бути знатим – Тадеуш Ружевіч, знаний літератор, Станіслав, який режисером був і Януш, їхній молодший брат, який трагічно закінчив своє життя в Лодзі, його німці вбили у 40-х роках.

Він по собі залишив гарні тексти. Лодзька філармонія запропонувала написати пісню на його слова. Дага вислала нам тексти, я написала музику на три вірші, а вона на два і вийшло п'ять пісень, організатори були в шоці. Цей матеріал був дуже добре сприйнятий глядачами.

У жовтні ми зібрались на репетиції, вдосконалювали ці пісні і я відчула, що ми мусимо зайти в студію і записати їх.

Ми дзвонили у різні студії, і долею випадку, була вільна студія у Ченстохові. Два дні ми тяжко працювали і записали. А потім виявилось, що ці вірші Януш Ружевіч писав у цьому місті, за дві вулиці від студї, де ми записувались.

Зараз ми чекаємо думки видавництва. Для мене це дуже добрий досвід, я вперше співала соло по-польськи і це інша DagaDana, інша музика, ніж те, що чулося. Ми ще думаємо перекласти два тексти українською і щоб їх заспівала Дага.

Проект Babooshki: історія створення та діяльність

У 2008 році я познайомилась з Кароліною Беімчик, а через деякий час вона запросила мене виступити на її альбомі. Я заспівала дві колядки – "Спи, Ісусе, спи" і "Нова радість стала".

Коли вийшов цей альбом, то всім дуже сподобалось як ми це записали – полімовність, злиття голосів. І Кароліна запропонувала цю роботу на конкурс "Нова традиція" від радіо Двуйка.

Ідея фестивалю – відчитання традиційних речей наново. Ми взяли участь у цьому конкурсі і отримали 2 місце.

І вже тоді Кароліна в анкеті нас записала як гурт Babooshki. У Польщі це досить миле слово, яке окреслює як старших пань, так і національні ляльки, схожі на ляльки-мотанки. Це дуже солодке слово.

Після цього ми продовжили співпрацювати, до нас доєдналися знакові джазові музиканти з Польщі і так появився наш перший альбом під патронатом Двуйкі.

Його прем'єра відбулася наживо у величезній концетній студії ім. Вітольда Лютославського, де вміщається кілька сотень людей і ще цей концерт транслювався наживо. Це було минулого року, 6 січня, на Святвечір я була вперше не вдома.

Це була для мене дуже важливо подія, бо я розуміла, що буду на польському радіо співати українські колядки та щедрівки. В залі було багато українців і для мене було не тільки місією музичною, а й місією національного характеру.

Був теплий концерт, багато людей його слухало. І ще цей концерт вела українка Аня Шевчук, яка працює на цьому радіо. Вона сказала, що не думала, що 6 січня буде поза домом. Ми з нею переживали одну річ і це було дуже романтично.

Окрім колядок та щедрівок будуть інші альбоми?

Так, уже готовий матеріал для нового альбому і в близькому майбутньому плануємо робити свіжі записи. Є певні труднощі, бо музиканти, які з нами співпрацюють – артисти, які дуже запотребовані і багато концертують, проте, думаю, вдасться все погодити.

Для мене цей проект надзвичайно важливий, я бачу як я розвиваюсь з ним, це унікальний досвід.

З чого почалася твоя джазова історія і де взагалі у Львові можна навчатися співати джаз?

Я не мала вокальної освіти. Спочатку займалася приватно з викладачем і чудовою вокалісткою Ларисою Руденко, яка помогла мені поставити голос, навчитися ним володіти. Якщо говорити про джазову музику, багато завдячую Насті Литвинюк, Ігору Гнидину, ми разом співпрацювали і обмінювалися досвідом.

Крім того, я їздила щороку на Варштати до Польщі, потім була стипендія Gaude Polonia, де я навчалася у Януша Шрома, одного з знаних польських джазових вокалістів.

Відвідувала інші майстер-класи. Але зараз у Львові є джаз-клуб і є середовище, яке біля нього крутиться, це щочетвергові джем-сейшени, концерти. Люди, які до нього причетні, можуть багато чого порадити.

Ще є можливість поїздити на різні майстеркласи до Польщі або й відвідати Літню Джазову школу, координатор цих навчань є відомий український барабанщик Ігор Гнидин.

Ну і я багато вчилася у джазових зірок, багато музики слухала, аналізувала, манеру співу вивчала, шукала ноти. Але коли ти вчишся від великих, ти можеш багато чого усвідомити. У Польщі з цим краще, є окремі вузи джазові, у нас є естрадно-джазовий відділ в училищі, є кілька подібних відділів при музичних Академіях.

Джазової освіти у нас бракує. У нас є мало музикантів, які грають добре джазову музику, немає такої швидкості, реакції, вміння бути універсальним, заграти все тут і зараз. Є над чим попрацювати. Все ж таки, важко порівнювати джаз в Україні і Америці , це зовсім різні умови і передумови існування джазової музики.

Улюблені виконавці

Це Касандра Вілсон, Бобі МакФерін, Курт Елінг, Еббі Лінкольн, Беді Белл. Нещодавно появилась нова цікава вокалістка Гретчен Парлато, не можу сказати, що я є фанаткою її творчості, але від неї можна багато чого повчитися.

Мені подобаються креативні вокалісти, які не є тільки вокалістами, а які володіють інструментами. Варто відмітити Есперансу Сполдінг, яка грає на контрабасі і співає, є наймолодшою викладачкою у Berklee College of Music, має фантастичний голос виглядає так, що у неї неможливо не закохатись.

Елла Фіцджеральд – форевер. Вокалістка над вокалістками, мені здається, що пройшло стільки часу і жодна з великих дів не дійшла до її рівня. Це велика артистка, від неї можна вчитися і вчитися. Але навчатися співати не варто тільки від вокалістів.

Спосіб розвитку української джазової музики

Бракує шкіл, де б можна було повчитися. Якби там не було, школи, я маю на увазі, вищі навчальні заклади, є тим місцем, де твориться середовище.

Наприклад, група ShockolaD запізналась в консерваторії, якби не було консерваторії, то ми б не знайшлись.

У нас немає розуміння того, що джазова музика – це мистецтво високого класу і джазові музиканти мають мати ідеальне консонансне звучання інтелекту і душі. Від джазового музиканта вимагається володіти багатьма речами.

Тому якщо б змінилась ситуація з едукацією, появились школи, було б більше музикантів, з якими можна було б грати. Львів майже мільйонне місто, як на таке місто, тут є дуже мало музикантів відповідного рівня.

На пальцях можу порахувати з ким можна працювати у Львові. А можливість співпрацювати з різними музикантами дуже розвиває і надихає водночас.

Більшість часу ти проводиш за кордоном, за чим сумуєш найбільше?

За атмосферою Львова. Коли повертаєшся до Львова, то просто розумієш, як тут є добре. Я мушу це сказати всім або нагадати – у Львові є так прекрасно!

І те, що ми маємо мистецьке об'єднання "Дзиґа", весь світ нам може заздрити і це я говорю з повною відповідальністю. Маркіян Іващишин і ціла група людей, які там працюють, роблять великі речі світового значення. Завдяки їхнім ініціативам, Львів є одним з кращих міст у цілому світі.

Це не пафос, я так справді думаю, всі їхні проекти є дуже важливі, для всіх, хто живе у місті. Тут відчувається свобода, творчість, порив. Коли я сюди приїжджаю, то відчуваю, що сумую за цією атмосферою. Навіть, коли я подорожую, я слідкую, що тут відбувається.

Які місця відвідуєш у Львові, коли приїжджаєш сюди?

Завжди відвідую Дзиґу, стараюся ходити до театру Леся Курбаса, який страшенно люблю, не завжди мені це вдається. По можливості відвідую всіх друзів.

Головна ціль

Жартома я говорю, що хочу мати 15 Греммі і виступити в Карнеґі-Хол. Найважливіша ціль – розвиватися музично, залишити щось по собі дітям. Друга ціль – щоб українська музика звучала у світі і це мені вже вдається реалізовувати.

У нас, напевно, комплекс меншовартості, тому українська музика менше звучить на українському радіо. Моя мрія – зробити альтернативний варіант, щоб в Нью-Йорку, наприклад, слухали чисто українську пісню, щоб їм душа раділа. Це моя патріотично-музична мрія.

 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.