Зміст статті

22 листопада 2021

Back in the USSR

Громадський діяч Юрій Кужелюк про актуальні події тижня в Україні.

Так називався знаменитий хіт The Beatles у 60-тих роках минулого століття. І сучасні події нагадують якийсь ремейк з минулого.

Пригадую старий анекдот з тих часів. Їде поїзд. За вікнами ніч, але попереду світле майбутнє – комунізм. У паротяга скінчилося паливо. І тоді Ленін, який був за кермом, скомандував: "Пасажирів останнього вагона розсадити в інші вагони, вагон на дрова та поїхали далі".

Але знову закінчилися дрова. Тоді Сталін, який був уже за кермом скомандував: "Пасажирів останнього вагона розстріляти, вагон на дрова, їдемо далі". Проте знову немає дров. І тоді Брежнєв, який уже за кермом, наказує: "Вікна задраїти, команді розхитувати поїзд, нехай думають, що їдемо".

Ось слухаю виступи посадовців щодо ситуації в державі, і точно, наче в епосі застою.

У суспільстві напруга. Вагнергейт, ціни, опалювальний сезон, брак вугілля на електростанціях, скандал з блокуванням виплат з зеленої енергетики, МО провалює оборонне замовлення тощо. А що чуємо від влади? "Все добре, прекрасна маркізо, все добре". Вагнерівці, так нічого ж не було, нас намагалися втягнути іноземці, тобто ето проіскі імперіалізма, як колись казали.

Ціни на тепло – так уклали меморандум, тобто нагнули мерів та обдерли місцеві бюджети, але ціни зате не підвищаться. Львівському бюджету, для прикладу, це коштуватиме понад 0,5 мільярда. гривень. Колись казали: "Нє согласен – партбілєт на стол", а тепер: "Нашлемо тобі мер силовиків, благо їх настворювали, от тоді й побачиш". Дефіцит вугілля, так уже пливуть кораблі, ось-ось пришвартуються. Щоправда, кораблі ахметівські, але какая разніца. Але чому в Ахметова працює 25 енергоблоків з 28, а в державному Центренерго, яким завжди цікавився Коломойський, лише 3 з 24-х?

Внаслідок бурхливої боротьби з олігархами стали критично залежними від олігархічної енергетики. Не кажу вже, що з експортера електроенергії чомусь перетворилися в імпортера. А що ж робили з вугіллям влітку? Так уклали договір з Казахстаном. Це ж яким мудрим треба бути. Росія заблокувала постачання свого вугілля, а з Казахстану пропустить? Враження таке, наче в уряді якісь марсіани.

І ось останній урядовий хіт: "З Казахстану вугілля доставлять кораблем". Подивився ще раз на карту, так немає моря біля Казахстану, а потім зрозумів, що це напевне мали на увазі корабля пустелі, тобто верблюда. Уявляєте собі таку валку верблюдів з вугіллям? І так довкола. Одним словом: "Це ж у нас, це ж у нас, ми тривожим стратосферу, атомне ядро і сферу, о прекрасний час, неповторний час" писав колись Павло Тичина.

Ще одна радянська мудрість. Як жилося за різної влади? За Леніна, як в поїзді – стукіт рейками та нічого невідомо. За Сталіна – половина пасажирів трясеться, а половина – сидять. За Хрущова, як в літаку. Один керує, а всіх нудить. Чи не здається вам, що останній варіант чимось схожий на нинішню ситуацію? Колись казали: "Рєшєния партії, правітєльства і указанія лічно Лєоніда Ільіча Брєжнєва", а тепер кожен урядовець має сказати: "За дорученням президента" та обов'язково подякувати. Колись було немислимо, щоб член політбюро, а тим більше генеральний секретар, десь спілкувався з народом чи з пресою. І тепер, зверніть увагу, весь офіціоз, також одноосібно, а з пресою – тільки лояльною.

Не вміли генеральні секретарі дискутувати, не вміють і тепер. Читали промови, тоді з папірця, тепер – з телесуфлера. Тоді, щоправда, обов'язково мусив згадуватися у всьому винний клятий імперіалізм, а тепер – Порошенко. От й вся різниця.

А система влади. Колись ЦК КПРС, а нині – офіс президента. Колись Рішення приймалися вузьким колом Політбюро, і аналогічно тепер – Єрмак, Шефір, Баканов та хтось там ще. А на вершині влади вершитель доль – генеральний секретар колись та найвеличніший зараз. Були ще пленуми ЦК КПРС, аналоги сьогоднішньому Трускавцю. І, звичайно, Верховна Рада, щоб проштампувати прийняті рішення політбюро чи Офісу президента.

А збори конгресу регіональних та місцевих влад чим відрізняються від радянського госппартактиву? Це ж однакові по суті та формі речі. Навіть фрази: слуга народу, команда однодумців – все звідти, з совдепії. Щоправда, є одна різниця. Тоді всі бонзи ходили у краватках та голилися, а не так, як нинішні. Віяння часу це вам не хухри-мухри.

Є ще одна різниця. До комуністів все ж дійшло, що людей до посад треба готувати, а от так, щоб з вулиці та в міністри – такого не було. І кротів у своєму середовищі виловлювали та карали нещадно За зраду було лише одне покарання – розстріл. А так, щоб хтось щось злив ворогу, побійтесь Бога, перепрошую Леніна-Сталіна. І, звісно, комуніст повинен був бути ввічливим, і такого суцільного арахамства, як нині, не було.

Найголовнішим тоді та зараз є одне – вперте небажання визнавати помилки. Учєніє Леніна всєсільноє, потому что оно вєрноє, і крапка.

І ще одне, за совка кожен перший секретар союзної республіки мусив доповідати про досягнення Генеральному секретарю в Москві. І тепер маємо незбагненне бажання особистої зустрічі з Путіним. Можливо в радянській душі дотепер борються президент та перший секретар республіканського ЦК, і перемагає почергово, то один, то інший? Бо для чого ж тоді?

От гадаю собі, звідки у людей сорокарічного віку, які тієї влади й толком не пам'ятають, такі совдепівські звички, такий потяг до соціалізму. Як можуть нові обличчя пахнути таким нафталіном? Чому, яка причина? Як може людина створювати національного авіаперевізника, коли у всьому світі авіація є приватною та має збитки за значно більшого трафіку, ніж в Україні? І ніхто навіть не скаже, що це нісенітниця. Ось нещодавно збанкрутувала Alitalia, маємо приклад перед носом.

Як можна не розуміти, що розвиток ситуації з Вагнергейтом надзвичайно нагадує події, які пов'язані з убивством Гонгадзе. І тоді, і зараз – параліч та мовчанка влади. Згодом якесь незрозуміле бурмотіння, і вже далі можна спрогнозувати паралелі. Адже є два найбільших гріхи, яких не прощає суспільство. Це вбивство та зрада. Тоді спочатку Кучму не звинувачували у тому, що він віддав наказ про вбивство, не звинувачують прямо у зраді першу особу держави й зараз.

Ймовірно, що тоді та зараз перестарався хтось з близьких до тіла осіб. А подальші наслідки – Кучмі не хотіли тиснути руку, і зараз іноземні політики вже починають відверто говорити про витік інформації від найближчих осіб та навіть прізвища називають. І тут не допоможе велике будівництво, так, як Кучмі не допомогла загалом непогана економічна ситуація на той час.

Щоправда, тоді на кордоні не стояла ворожа армія, яка так і чекає чергового Майдану, який схоже насувається, особливо якщо почнуться махінації з перенесенням виборів чи електронним голосуванням. І Вагнергейт стане потужним каталізатором, якщо не вжити чесних і рішучих кроків до порозуміння з суспільством. А коли внаслідок тупої помсти зі зняттям охорони щось станеться з генералом Бурбою чи іншими звільненими розвідниками, то суспільного вибуху не минути.

Думай – те!

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.