Тартаківська перлина: стежками минулого та сьогодення

Відкриття туристичного маршруту "Туристична Сокальщина: Галицька перлина: історія, легенди та сакральність" стало однією з центральних подій в житті громади Сокальщини цього року.

Маршрут охоплює 15 туристичних локацій, серед яких й Тартаківський палац. Експерти вважають, що в майбутньому саме цей палац може стати головним магнітом всього туристичного маршруту. Архітектори, які долучилися до відродження палацу, наполегливо збирають документи, які можуть допомогти їм під час праці.

Серед документів, на які вони опираються у відродженні палацового ансамблю, є Генеральний план села Тартаків, яке виготовило ДП ДІПМ "Містопроект" у 2014 році. Він зберігається в архіві Сокальської міської ради. Для нас Генплан села виявився цікавим ще тим, що саме в ньому є історична довідка про Тартаків та палац. Саме вона лежить в основі нашої розвідки про цей туристичний об'єкт Сокальщини.

Лише за 10 кілометрах від Сокаля та 90 км від Львова знаходиться село Тартаків. Саме в ньому звели будівлю, що слугувала замком, потім палацом, школою та зрештою – туристичним осередком. Але про це дещо пізніше.Перша згадка про село датуються 1415 роком, коли Тартаків передали плоцькому воєводі Прандоті та його брату Анджею. З того часу впродовж понад двох століть Тартаків та навколишні землі знаходилися у власності родини Тшцінських.

У 1748 році Тартаків навіть отримав Магдебурзьке право (права містечка). Це означало, що місто має право на самоврядування та ярмарки. Після цього замок став центром світського життя. У той час в місті збудували ратушу у бароковому стилі та ринкову площу з торговими рядами. До ратуші вело п'ять в'їзних брам. Будівля існувала до 50-х років минулого століття, доки за наказом місцевого голови колгоспу її не розібрали, а каміння використали для мощення дороги.

Згодом Тартаків та навколишні землі успадкував польський шляхтич Фелікс Казимир Потоцький. Замок спорудили (саме замок, а не палац) приблизно в XVII столітті. З того часу збереглося небагато даних про його зовнішній вигляд. Віднаходимо згадку у Географічному словнику 1892 року: "замок був досить великим, міцним та оборонним. Про це свідчать сліди давніх мурів і глибоких ровів. А його фасади були оздоблені фресками" (Słownikgeograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich T.XI).

За часів Потоцьких у замку збиралася родова шляхта та вельможі на бали та відпочинок. Туди навідувалася навіть італійська опера. У ньому знаходилися рідкісні книги, була велика дзеркальна зала та працювали визначні художники. Згідно з архівними даними біля замку у місті працювали текстильна, ювелірна, миловарна, лимарна та суконна фабрики. Виготовляли пиво, а пізніше запрацювали ґуральня та цегельня. Можна лише уявити масштаби величності та розкоші, які були там у той час.

Після смерті Потоцького всі володіння перейшли в спадок його синові Станіславу. Той підписав документи про передачу маєтку князеві Адаму Понінському. Але князь швидко набрав боргів, власники замку стрімко почали змінюватися, а містечко занепадати. Розквіт відбувся лише з новими власниками – Лянцкоронськими та їхніми родичами Урбанськими. Вони фактично розібрали замок та звели на його місці палац. Водночас зберегли бічне крило старого замку.

Новий двоповерховий палац збудували у стилі французького необароко за взірцем Casino de Paris у Монако. Окрім палацу у маєток був ще й парк (площею 5 га) з різними видами рідкісних чагарників та дерев.

Новий палац був не менш пишним ніж замок. У збереженому крилі старого замку облаштували гостьові покої, а новозбудована частина передбачалася лише для презентації та житла власників. Для оздоблення палацу використали чимало металевих та кованих елементів. Підлогу вимостили плиткою празького виготовлення та Львівської фабрики кахлевих печей Івана Левинського (частина її збереглася до нашого часу).

Збереглися свідчення польського дослідника Романа Афтаназі, який навідував палац у 1938 році: "В одній з віталень майже всі стіни вкривали дерев'яні панелі з місцевого явора з вправленими старовинними олійними картинами на полотні, що походили ще з замку Потоцьких. Інші вітальні були покриті коштовним дамастом (колір стін та квітковий візерунок тканини невідомий), а житлові кімнати – паперовими шпалерами. В усіх центральних приміщеннях стелі спиралися на падуги, прикрашені (здебільшого) тиньком з рослинними мотивами. З усіх боків верхня частина вестибюлю була оточена балюстрадою, складеною з різьблених балясин тонкої роботи. А учотирьох кутах стояли латунні канделябри висотою більше метра".

Найбільш катастрофічні наслідки для палацу мала Перша світова війна. Під час війни в палаці мешкали війська російського 12-го артилерійського дивізіону, які й знищили та розграбували палац. Постраждало усе: умеблювання, картини, раритетна порцеляна, кришталь та унікальні книги. З цього періоду збереглися світлини, за якими можна побачити як він виглядав до понівечення.

У міжвоєнний період палац реконструювали. Остання власниця, Марія Урбанська, була бездітною та заповіла палац дітям Сокальщини. Її спіткала важка доля, радянська влада вислала її до Сибіру, де вона й померла у 1942 році. Після Другої світової війни у палаці розташовувалася адміністрація колгоспу. Згодом приміщення віддали під потреби сільської семирічної, а потім й середньої школи. Завдяки цьому будівля й збереглася.

Зі спогадів колишніх учнів відомо, що класи знаходилися в самому палаці, а в одноповерхових приміщеннях були їдальня та майстерня. Також за радянських часів втратили величні сходи, що розташовувалися біля вежі. Після 1995 року, коли школу перевели у нове приміщення, маєток не використовувався. А в 1996 році пам'ятка архітектури зазнала великих втрат. Пожежа знищила дах, перекриття між поверхами, значну частину інтер'єру. Подекуди навіть обвалилися стіни. За роки бездіяльності в питанні відновлення палацу його стан значно погіршився. Залишилася лише коробка з подекуди збереженою частиною плитки чи ліпнини з того часу.

До 2019 року будівлею палацу ніхто не займався. Вона знаходилась в аварійному стані, в середині все заросло хащами, валялися старі дошки від перекриття та сміття. Проте, в межах волонтерського проєкту "Тартаків & Тартак", який реалізовували благодійні фонди "Софос" та "Спадщина.UA" за підтримки Українського культурного фонду Тартаківський палац і парк навколо нього став туристичним осередком та місцем відпочинку його мешканців та гостей. З того часу, вже другий рік поспіль, в теплу пору року відкривають сезон Тартаків FEST.

Під час фестивалю відбуваються різноманітні культурні заходи: виставки, покази автентичних вишиванок, майстер-класи з народних промислів, благодійні концерти, фотосесії в тематичному вбранні того часу та багато іншого.

У 2020 році реалізували проєкт з облаштування нічного освітлення фасаду палацу та відреставрували в'їзну браму ХІХ століття. У палаці постійно проводяться екскурсії, а отримані кошти йдуть на його підтримку та відновлення. Таким чином майстри з околиць мають шанс показати свої роботи та вміння, а гості насолодитися атмосферою свята та відпочити.

У 2010 році підписали угоду між Львівською ОДА та бізнесменом з Нововолинська Ігорем Новосадом про передачу в концесію палацу в Тартакові. Угоду уклали на 49 років, а інвестор зобов'язувався вивести палац з аварійного стану та відновити його як туристично-відпочинковий центр. Проте концесіонер палацу виявився недобросовісним, і за всі ці роки нічого з обіцяного так й не зробив. У Тартакові з'явився лише раз, коли розказував про грандіозні плани з відновлення.

"Концесіонер немає концепції, щоб його відремонтувати. Можливо, що він вже забув, що він концесіонер. Звичайно, що ми підготуємо листа в міністерство юстиції про передачу у власність. Зараз тут є громадська організація та місцеві мешканці, які хочуть відродили палац. Там вже є свої екскурсоводи та Тартаків FEST", – розповів міський голова Сокаля Сергій Касян.

Цьогоріч у Львівському обласному бюджеті на 2021 рік запланували кошти в розмірі 800 тисяч гривень на виготовлення проєктно-кошторисної документації з протиаварійних заходів та концепцію пристосування палацу у Тартакові. Але у листопаді ці кошти вирішили скерувати на значно нагальніші потреби.

"Проблема полягає у тому, що Міністерство культури дуже довго видає дозволи на проведення реставраційних робіт. Тому кошти скеровують на ті об'єкти, де всі дозволи вже отримали", – пояснила секретар постійної комісії з питань історико-культурної спадщини та туризму Львівської обласної ради Галина Чорна.

"Ті 800 тисяч, які передбачали на Тартаківський палац, це лише кошти на виготовлення проєктно-кошторисної документації. Якщо ці кошти зрізали, то проєктні роботи не відбудуться. Відповідно, реставрацію ще відкладуть у часі, а це призведе до погіршення стану пам'ятки", – наголосив керівник управління охорони об'єктів культурної спадщини департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської ОДА Василь Петрик.

Культурна спадщина України багата та різноманітна, але через байдужість й відсутність нормального фінансування є ризик втратити це надбання. Тартаківський палац є прикладом того, як силами громади та волонтерів можна надати друге життя культурній пам'ятці з великою історією.

Ми повинні докладати чимало зусиль для того, щоб в майбутньому ці пам'ятки архітектури були присутні не лише на старих поштових листівках та наших з вами спогадах, але й на місцях, звідки вони й розпочали свій початок ще багато століть тому.