Микола Іщук: Війна відразу скоригувала життя і депутатську працю

Варіанти розмовляють з депутатом Львівської обласної ради Миколою Іщуком (НРУ).

Так сталося, що в останній мирний день перед початком війни ми зустрілися з Миколою Іщуком, розмовляли про різні справи, будували плани на майбутнє. Іщук цікавий співрозмовник, оскільки є фахівцем з багатьох питань та завжди має власну позицію.

В останній час, як голова постійної комісії Львівської обласної ради, він займався соціальною політикою в області, тобто тими проблемами, які багато хто оминав, адже йдеться про допомогу людям, які найбільше потребують захисту з боку держави та суспільства.

Як війна змінила ваше життя?

Війна відразу скоригувала все життя та депутатську працю. Зрештою введення воєнного стану в країні це й передбачає. Обласна державна адміністрація стала військовою адміністрацією, а тому всі управлінські повноваження тепер там.

На перший план вийшла моя робота з територіальною обороною. З перших днів долучився до формування блокпостів у Львові, об'їжджав дві ночі абсолютно всі, допомагав в налагодженні їхньої роботи, оцінював, як запускається ця робота.

Як і кожен депутат долучаюся до участі у волонтерській роботі чи гуманітарних штабів, яких стало безліч у Львові в перший же день війни.

Соціальні питання відійшли на другий план?

Ні, як депутат і голова комісії, я продовжую займатися соціальними питаннями області. Насправді в цій сфері виникає чимало логістичних та інформаційних проблем, що стосуються допомоги переміщеним особам. Вони потребують не лише медичної, психологічної, але й інших видів допомоги.

Так, гострою є проблема опіки та допомоги літнім людям. Їхні сім'ї шукають можливість догляду, медичного забезпечення. Інформації про це поки що бракує, а тому я намагаюся розібратись в кожному конкретному випадку та виробити поради, які дозволяють мінімізувати різні бюрократичні процедури.

Чимало звернень про допомогу надходить від переселенців, які прибули до Львова власним автотранспортом. Частина з них, після того, як вдається знайти тимчасовий прихисток, долучаються до волонтерської роботи. У цих питаннях я працюю спільно з обласним Гуманітарним штабом, адже саме він володіє актуальною інформацією.

Особливої уваги потребує питання допомоги в евакуації хворих діток. До мене, як до голови депутатської комісії, звернувся благодійний фонд "Запорука". Разом з його членами ми організували виїзд закордон 16 дітей з різними онкозахворюваннями, колишніх пацієнтів Національного інституту раку у Києві.

Будівлю лікарні інституту знищили, а діти залишилися без необхідної медичної допомоги. Польські партнеру фонду знайшли можливості для дітей продовжити лікування в Європі. Ми зустріли їх у Львові, організували проїзд у супроводі рідних та лікарів через кордон в Угринові, а після того допомагали лікарям повернутися в Україну.

Польські колеги повідомили нас, що частина з наших підопічних діток вже лікується в клініках Італії, а інші наразі тимчасово перебувають в польських лікарнях, але отримують всю необхідну допомогу.

Які ще проблеми вдається розв'язати?

Ми активно контактуємо з приватними медичними закладами. Попросили їхніх керівників провести інвентаризацію медичного матеріалу, який зараз необхідний у військових госпіталях: бинти, вата, памперси тощо. Попросили всіх, в кого виявляться надлишки, передати їх на потреби госпіталів. Тобто тут ми стали ініціаторами та організаторами. Це все треба позбирати у приватників, посортувати та передати тим, хто має потребу.

До війни ви активно займалися питанням реформування системи інтернатів на Львівщині. Які проблеми війна поставила перед цими закладами?

Сьогодні уряд взяв правильний курс на спрощення всіх процедур і податків для бізнесу, щоб підтримати економіку у період воєнного стану. Так потрібно працювати й з соціальним захистом, спрощувати будь-які зайві бюрократичні процедури. Хоча тут багато можна зробити й на місцевому рівні.

На рівні області нам вдалося досягнути погодження щодо спрощення таких процедур, наприклад, щодо забезпечення інтернатів та будинків автотранспортом. Кожний будинок-інтернат, кожна прийомна сім'я існують нині в автономному режимі та переважно самі мусять подбати про розв'язання своїх побутових та інших проблем. Матеріально-технічну базу цих установ варто було б покращити ще в мирний час.

Отож у період воєнного стану керівникам інтернатів та будинків в області не потрібно проходити всі процедури, зокрема, отримувати дозвіл нашої депутатської комісії, щоб орендувати автомобіль чи мікроавтобус за 1 гривню. Кожен інтернат чи будинок може знайти благодійника та миттєво взяти в оренду автотранспорт, яким можна завозити продукти, підвозити дітей, лікарів, вчителів в разі потреби.

Важливо, щоб і в інших ситуаціях ми більше довіряли ініціативі та покладалися на відповідальність наших людей. Я бачу, що всі депутати Львівської обласної ради активно працюють, і кожен долучається до перемоги, як і належить кожному українцю.

Вірю в нашу перемогу! Вірю в нашу Україну!