Марічка Крижанівська: У нас на книжці заробляє тільки президент

Марічка Крижанівська: У нас на книжці заробляє тільки президент

Оля Вишня,  1 лютого 2013

Нещодавно вийшли окремими книжками дві казки відомої львівської журналістки Марічки Крижанівської – «Принц і намистинка. Країна піжамчиків» та «Таємниця львівського годинникаря».

Правда, дебютувала Марічка як письменниця ще кілька років тому. Її казка «Чарівна скрипка» про маленьку скрипальку навіть уже перекладена іншою мовою, а «Різдвяну історію» львівські діти впізнають з-поміж інших відомих казок.

Казку «Чарівна скрипка» Ти написала після зустрічі з маленькою дівчинкою-музиканткою, хто надихнув на написання нових Твоїх казок?

«Таємниця львівського годинникаря» написана після одного випадку. Я йшла Площею Ринок, це була темна пора доби, тільки ліхтарі світили і у двох віконечках було світло, у майстерні годинникаря. У нього на столі було багато деталей і під настільною лампою він їх розглядав.

І я, як мала дитина дивилася на нього, а він підняв очі, подивився на мене і усміхнувся. Тільки одна секунда і мені в голові відразу вибудувався сюжет.

А потім я вирішила, що мої герої будуть прив'язані до місця. Вони, наприклад, спускаються в підземелля Львова в кам'яниці під №18, бо там насправді є вхід у підвали.

Вони собі там мандрують. Використала і львівські легенди, наприклад про Бузинову Пані, про те, що на Замковій горі був Замок, але незвичайний.

Це така спроба показати найкраще, що є у Львові. Герої бігають під землею, над землею, виходять на вежу Бернардинів, дивляться вниз і бачать Львів 19 століття, де будують театр скарбика, де ще не винайшли футбол.

Сама читаєш багато казок?

Багато, страшенно люблю казки. Моя улюблена – «Лускунчик», при чому в оригінальній версії, без будь-яких правок. Люблю багато читати про самі казки. 

Казка взагалі дає сили рухатися, головне, щоб вона несла добро. Бо є багато казок, після яких залишається темний осадок на душі. Я таких казок не хочу.

Навіть в Оскара Уайльда такі є. Але може й вони потрібні, я ж намагаються писати про щось позитивне і добре. Люди перестали дивуватися.

Згадай покійного Бориса Возницького, йому більше 80-років було, а у нього очі горіли, коли він розказував про маленьку скульптурку, яку він врятував. Він вмів дивуватися. Думаю, що людина доти молода, поки вміє дивуватися.

Ми звикли, що чудо, це коли манна з неба має падати, а чудо – це багато речей, які є навколо нас щодень. Як співав Фреді Меркурі у пісні The miracle, якщо кожна дитина на кожній вулиці на землі буде мати одяг і достатньо їжі, це вже є диво.

В Україні вже є літературні премії, Ти пробувала подавати свої твори?

Я б хотіла, але так виходить, що я або запізно дізнаюсь про них, або в мене на той час ця казка є надрукована. Думаю, що варто спробувати.

Як вважаєш, хто повинен оцінювати такі конкурси?

Думаю, що обов'язково в журі мали б бути діти. Журі може оцінювати з погляду дорослого, а читати дитині. Я завжди випробовую на своїй племінниці нові казки. Даю читати і спостерігаю, де вона відволікається, значить це місце треба підтягнути.

Тепер діти не будуть цікавитись казками, де є описи природи, описи зовнішності. Який темп життя, такий темп має бути і в казці, бо ми звикли до комп'ютеризованого життя, як ми поспішаємо так і вони, і не треба думати, що діти щось не розуміють.

У процесі написання казок часто спілкуєшся з дітьми?

Я одного разу зайшла в глухий кут. Вигадала сюжет, колізія заплелась, а далі герої самі по собі почали жити і нічого не могли вирішити. Я пішла до діток, попросила їх допомогти героям вийти з тої ситуації. Вони почали стільки всього розказувати, що на основі цього у мене вибудувалася своя картина.

Напевно у дитячих книгах важливе значення мають ілюстрації. 

Це на рівні з текстом, можливо навіть більше. Якщо нецікаво оформлена книжка, то навіть дорослий не захоче читати. А дитина сприймає світ кольорами і образами. Для неї навіть не важливе слово, а образ. Треба з ними на одній мові говорити і в малюнках.

Бо можна занадто стилізувати, що вона не буде знати котик це чи людина, можна занадто реалістично намалювати і знову це буде нецікаво нікому. Повинна бути співпраця автора і художника.

Тобі з художниками пощастило?

Дуже. Першу книжку я створювала з сестрою моєї бабці, це заслужена художниця Казахстану Ірина Ярема. Вона намалювала більше класичні малюнки, але по-дитячому все це відчула. Це було класно.

Наступну книжку намалював Богдан Свінчук, він дуже вдало стилізував. І останні дві книжки Іра Мартинюк малювала. Вона закінчила кераміку у Львівській академії мистецтв і їй було цікаво малювати.

Вона дуже серйозно підійшла до справи, кожну рисочку вимальовувала. Я навіть не казала як бачу образ, вона все сама вгадала, після прочитання тексту. І ще дуже важливо натрапити на доброго редактора.

Останні дві книжки мені редагувала Анна-Марія Волосацька. Вона так у стиль мій ввійшла, що ті поради, які вона давала, звучали навіть краще, ніж мої слова. Бо були редактори, які повністю зміст міняли. 

Я навіть отримала задоволення від того як мені відредагували текст, він став кращим. Так що тут важлива команда. Ці книжки лежали років 4-5. Я їх написала і не мала можливості видати. По-перше малюнки дорогі, по друге видати важко.

То якраз був момент кризи, а це ще й казка, а за такі речі ризиковано братися. Видавництва більше беруться видавати книжки про Львів, які куплять туристи. Але можна зрозуміти і самі видавництва, їх ніхто не підтримує і вони не можуть підтримувати письменників.

Що думаєш з приводу популярності таких книг як Гаррі Поттер, чи потрібні вони діткам?

Гаррі Потер має право для існування, я прочитала всі 7 частин, бо мені було цікаво. Ця література є страшенно популярна і масова, але, по-моєму, трохи іншу функцію виконує. Вона не повинна викликати емоцію, казка має викликати емоцію.

Але у нас інша проблема існує, на ринку є багато російських казок, або перекладений Дісней російською мовою чи з поганим українським перекладом. А українська книжка не підтримується і ті, хто пишуть, залишаються осторонь цього процесу, бо немає за що видати.

А як можна, на твою думку, зацікавити дітей до книги?

Напевно якимось інтерактивом. Щоб ця книжка була у віртуальному просторі, бо діти всі в комп'ютерах. Зараз мені запропонували написати казку для екскурсійного туру.

Дорослі будуть слухати свою екскурсію, а діти – казку, герої якої будуть з'являтися на вулицях. Казка для них стане пригодою, можливо після такого вони захочуть ту саму річ прочитати.

Казка не обов'язково має бути у друкованому варіанті, аудіо-казка, наприклад. Але мені хочеться, щоб і дорослі читали казки.

Ти часто зустрічаєшся з читачами, чи з багатьма вдалося подружитись?

Дуже часто так є. Я з острахом йду на такі зустрічі, переживаю чи сподобаються дітям. А діти завжди такі цікаві, ставлять питання. Під час останньої такої зустрічі у Центральній бібліотеці дівчинка мене перебила на другому абзаці. Встала і каже: «Я знаю цю казку, це про те, чому на землі пропав сніг, я її читала».

Я питаю, де? Вона розказала, що заходить до шкільної бібліотеки і там була ця книжка. Ми погодились тоді читати цю казку разом, по одному абзацу.

Я також думаю, якщо батьки з дітьми працюють, то вони читають книги, і в театри ходять, і в музеї, їх щось цікавить. Хоча навіть якщо одна дитина і один дорослий прочитають мою книжку і візьмуть щось в душу добре, то це вже успіх.

Окрім доброї книжки, чи багато є сьогодні добрих культурних речей у Львові, які можуть дивувати, це вже як культурного журналіста Тебе питаю?

Я прийшла на радіо 10 років тому і ми могли про культуру писати раз на два-три днів, подій взагалі не було. А тепер фестивалів маса, кожен день щось відбувається. До Львова приїжджала Наталка Сумська і спитала чи у нас справді є вуличний театральний фестиваль?

Тоді «Золотий Лев» тривав. Я якраз дізналась в той час статистику культурних подій і кажу їй, що у нас за рік 200 фестивалів відбулося. Вона не могла у це повірити.

Думаю, у Львові є на що подивитися, багато є подій на різний смак. Хтось любить класику – є концерти, хтось любить андеграунд – маєте Дзиґу. Вдень можна відзняти до 5 подій.

Львівська міська рада спільно з Форумом видавців працюють зараз над необхідними документами для конкурсу на звання міста літератури ЮНЕСКО, як вважаєш, заслуговує Львів на таке звання?

Щоб Львів був літературним містом, треба все робити на рівні. Книжковий Форум це добре, але цього має бути більше. Добре було б, якби вся країна з'їжджалась до нас по книжку або зустрітися з відомим письменником. От приїджав до нас Юстейн Гордер. Я би переїхала цілу Україну, щоб його почути.

Цікаво було б зробити літературний туризм. Якщо є в тебе якийсь текст, ти шукаєш різні можливості його видати, коли їх не знаходиш, то опускаються трохи руки.

У той момент ти нічого не пишеш. Пишеш, коли з'являються можливості, у тебе виростають крила і бачиш, що це комусь потрібне.

Якби була нагода, Ти б хотіла тільки писати казки?

Я до такого не готова. Це треба бути літератором, а я є журналістом. Бо література така річ – треба не схибити в ній, а тим більше, якщо ти пишеш для дитини, будь-яке слово може зламати цю дитину.

А вірші для дітей не пробувала писати?

До віршів не маю дару. Але знаю, що для дітей це дуже корисно, пам'ять розвивається. Дуже поважаю людей, які дитячі вірші пишуть.

Недавно прочитала, що Шарль Перро соромився своїх творів.Він хотів писати дорослу прозу і коли приходив до королівського двору, то казав, що це написав його 18-річний син.

Просив вибачення за нього. І так до кінця життя прикривався своїм сином. Напевно сьогодні багато людей, які мають дар, бояться писати для дітей, бо вважають, що це непрестижно.

Престижно написати роман про еротику, про шоу-бізнес і тебе піднімуть на вершину слави. Ті, хто пишуть для дітей, їм не будуть пам'ятники ставити, їм не будуть Нобелівську премію давати, визнавати. Але вони повинні бути до цього готовими.

Я ніколи не писала для грошей чи визнання, гроші я зароблю журналістикою і слава Богу, що у мене є спосіб не комерціалізувати цю справу. У нас на книжці заробляє тільки президент України.

А мрієш про екранізацію своїх казок?

Це ще одна можливість відтягнути дітей від комп'ютерів. Хай це буде у формі театру, аудіо-казок, але хай це буде. Це напевно мрія кожного автора, щоб його книжку екранізували, але я свідома того, що це треба заслужити. Мені ще вчитися і вчитися і я готова до цього.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.