Зміст статті

30 травня 2022

Архітектура української ідентичності

Рецензія на відкриту лекцію Василя Петрика "Архітектура української ідентичності".

Рецензія на відкриту лекцію Василя Петрика "Архітектура української ідентичності", що відбулася 27 травня 2022 року у стінах Науково-технічної бібліотеки НУ "Львівська політехніка".


Не мазаною хатою єдиною!

У п'ятницю мала нагоду відвідати дуже цікаву лекцію Василя Петрика та подумати над особливостями української ідентичності в мистецтві архітектури.

Василь Петрик – уродженець Дрогобича, кандидат архітектури, доцент кафедри архітектури та реставрації Львівської політехніки. Працював науковим співробітником Регіонального науково-дослідного центру "Рятівна археологічна служба", а з 2003 року – головним архітектором державного історико-культурного заповідника у Белзі.

Василь Петрик (Фб В. Петрика)

Українській архітектурі притаманна унікальна колористика та естетика, які тривалий час намагалася знищити російська імперія. Задумалася над нинішніми паралелями винищення росією української культури та знищення могил наших предків протягом історії, які доводять давні корені українського народу. Вони, вочевидь, є загрозою для існування мильного міфу про Малоросію.

Лектор навів правдиві аргументи про те, що коріння нашої ідентичності сягає часів трипільських поселень, як перших репрезентантів міської культури на сучасній території України. Він проаналізував: перстень оборонних стін, радіальну систему міста, храм, двоповерхові житла та традицію містобудування, яку українська культура отримала у спадок від трипільців. Також лектор згадав й про археологічні знахідки трипільської культури в межах сучасного Львова, залишки цієї цивілізації, як крайньої західної точки трипільської культури.

фото: etnosvit.com

На лекції він розвіяв неоміфи путіна про хрещення Володимира в Херсонесі, як виправдання окупації Криму та повернення його в лоно росії, щоб хоч якось скріпити свою пропаганду та надати їй псевдонауковості. Характерне й втручання росіян в сакральну архітектуру нашої країни прослідковується у насадженні власного бачення на загальний вигляд храмів. Зокрема, "великоросійський стиль у формі цибульок та кокошників" на противагу українським "маківкам".

фото: wikipedia.org

Також на лекції розглянули історію племен готів на сучасній території України від яких пішла епоха варварських королівств. Вона мала великий  вплив і на княжу культуру, і на Середньовічну Європу. Звернули увагу на те, що Польща, територією якої кочували готи, створила музей пам'яті епохи та проводить тематичні фестивалі. А ми? Чому досі в Україні (на території якої заснували Боспорське царство) не шануємо своєї історії? Й донині з 2014 року росіяни вивозять з захоплених територій все, що могло б свідчити про нашу інакшість. Зараз, як і завжди, ми повинні дбати про скарби власної нації.

фото: wikipedia.org

Зокрема і про прусські мури в Галичі, які слід визнати княжими, адже втрачена історія дозволяє створювати факти та забувати про те, що забувати не слід. Про місто Володимир, як осередок європейської середньовічної культури, архітектура якого мало збережена, проте канон містобудування поширився на такі міста як Прага, Краків та Вільно, де вони досконало розвинулися (рука московитів туди не дотянулася).

Цікавим фактом для мене стало те, що у Любліні дотепер існує каплиця св. Трійці, яку розписали за традиціями українського православного канону 14-15 століття, аналогу якого в  Україні ми не маємо, а у католицькій Польщі зберегли нашу історію (якби це було на російських землях, то її без сумніву б знищили). У цих інтер'єрах молилися наші предки – це наша історія, наші маркери ідентичності.

фото: lublintravel.pl

Говорили й про резиденцію Романовичів в Холмі, традиція якої вплинула на архітектуру Литви. А ще про галицьку архітектурну школу з використанням алебастрового каменю (Успенські храми у Галичі та Львові), про традицію будування з тесаного  каменю, на відміну від цегляної архітектури Києва. Згадували про наріжний зелений камінь, як унікальну декоративну оздобу.

фото: baitsar.blogspot.com

Не обійшли осторонь й Низький замок у Львові (територія сучасного Вернісажу) та перешкоди у його науковому опрацюванні через меркантильні погляди влади на будування готелю та паркінгу. Про розбирання Високого Замку та небажання відбудовувати, оскільки рештки, які б знайшли археологи як свідчення багатовікової української ідентичності, є загрозою для значно пізнішої появи в історії старшого брата.

Дійшли до висновку, що в основі української ідентичності є "віра, історична пам'ять, єдність спільноти, свобода, відважність та творчість". У результаті актуалізували історію сучасним періодом Незалежності та підняли питання безідейної архітектури сучасного Львова. Про плани опісля нашої перемоги на перебудову, в основі якої буде ідея продовження тритисячолітньої історії в сучасній інтерпретації.

Лекція Василя Петрика була доступна для всіх львів'ян та гостей міста. Її організувало Українське Фотографічне Товариство (УФОТО) у партнерстві з Науково-Технічною бібліотекою Національного Університету "Львівська Політехніка". Слідкуйте за новинами бібліотеки у фейсбуці, організатори обіцяють проводити цікаві заходи кожного тижня. Запрошуємо!


авторка: аспірантка, асистентка кафедри теорії та історії культури Львівський національний університет імені Івана Франка Анастасія Павлишин

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.