Левик та збереження історико-культурної спадщини Львова

Головний редактор журналу "Наша спадщина", колишній начальник управління охорони історичного середовища Львівської міськради та колишній начальник відділу охорони культурної спадщини Львівської ОДА Андрій Левик про збереження історико-культурної спадщини у Львові на засіданні круглого столу клубу "Великий Львів".

Історичний ареал Львова, який розробив інститут Укрзахідпроектреставрація, затвердили 9 грудня 2005 року. На карті межі ареалу визначили вулицями, а також вказали межі регульованої забудови та межі території ЮНЕСКО.

Цей документ напрацьовували чимало років. Спочатку, відповідно до рішення сесії Львівської міськради, яке ухвалили ще в 90-х роках, зробили історико-архітектурний опорний план, де дослідили території значно більшої площі –3060 га.

У ньому визначали історичну частину Львова, що є цікавою для збереження з містобудівної точки зору та з огляду на інші пам'ятки. Під час цієї праці виникали різні цифри, але зупинилися на 2441 га. Це історичний ареал Львова, і саме ця цифра є в Генплані Львова. У 2021 році виконком Львівської міської ради визначив площу Історичного ареалу у 2311,95 га. Це несуттєва зміна, можливо, що все переміряли електронною лінійкою.

Історичним ареалом Львова потрібно опікуватися. До 90-го року у Львові діяв Державний історико-архітектурний заповідник, який створили 12 червня 1975 року постановою Ради Міністра СРСР. Тоді ж, у грудні 1975 року, виконавчий комітет Львівської обласної ради прийняв рішення № 572 про створення дирекції заповідника.

Дирекція запрацювала у січні 1976 року. Утримання штату дирекції здійснювалося коштом обласного бюджету. Управління у справах будівництва і архітектури облвиконкому передало на баланс державного заповідника пам'ятки архітектури та, що цікаво, цінні споруди. Ми часто забуваємо, що у перелік спадщини ЮНЕСКО, якщо йдеться про історичну частину Львова, внесли все, тобто цілий комплекс: ландшафт, територія, а не лише самі пам'ятки. Цінність цієї території є саме у такому вигляді, у якому її вносили до переліку ЮНЕСКО.

У Положенні про заповідник йшлося про те, що заповідник знаходився у віданні Львівської обласної ради. Фактично заповідник діяв у Львові, але був підпорядкований облвиконкому та фінансувався обласною радою.  Також наголошувалося на тому, що заповідник є  культурно-освітньою та науково-дослідною установою. До заповідника входила давньоруська  та середньовічна забудова Львова. Давньоруська – це Високий Замок і територія Старого Ринку. Межі також визначались вулицями.

Основними завданнями заповідника визначили: вивчення та збереження пам'яток архітектури, мистецтва, археології, а також їхня популяризація; державний облік і охорона історико-реставраційних, мистецьких та інших робіт, а організація цих робіт. Ще заповідник мав популяризаторську та виховну функції.

Структура заповідника складалася з: дирекції, науково-дослідного відділу, відділу експлуатації та реставрації, відділу комплектування фондів, що згодом десь зникли. Кошти заповідника складалися з асигнувань з бюджету, спецкошти, що надходили від орендної плати приміщень архітектурних пам'яток, від вхідної плати в архітектурно-історичний музей Львова (певно, що цей музей мав бути в Кармелітах Босих), від орендної плати використання споруд госпрозрахункових організацій, а також коштів обласної організації Українського товариства охорони пам'яток історії та культури.

У 1990 році Львівська обласна рада заявила, що в неї немає коштів на утримання заповідника, і тоді Львівська міська рада взяла на баланс і утримання цей заповідник. Тоді ж дирекцію заповідника реформували та створили управління охорони історичного середовища, яке очолив Володимир Швець.

Міській раді також передали об'єкти, що були на балансі заповідника та якими він розпоряджався. Управління також формально успадкувало повноваження заповідника. Але насправді згідно з законом управління міськради мають переважно адміністративні функції. І от такими речами, як науково-дослідна або культурно-освітня робота, наприклад, вони не займаються. Через це ми й почали підіймати питання щодо відновлення діяльності дирекція заповідника у Львові, оскільки територія заповідника залишились, а він фактично існує.

Дирекції треба надати повноваження та функції опіки за пам'ятками, що входять до спадщини ЮНЕСКО. Це було б цілком логічно та є її прямими функціями: збереження, дослідження, популяризація та виховання. Заповідник мав би фіксувати всі об'єкти та зміни у них, оскільки управління цим всім не займається.

Якби відновили діяльність дирекції заповідника, то ситуація у Львові, зокрема з незаконними забудовами в зоні історичного ареалу (висота до 15 м) та у зоні регулювання забудови (висота до 18 м), змінилася б на краще. Адже дирекція заповідника мала б погоджувати будівельні роботи на території заповідника, і це був би ще один запобіжник.

Для відновлення праці дирекції заповідника потрібне розпорядження голови Львівської ОДА про призначення директора дирекції заповідника. Воно вже лежало готове зі штатом на столі у Михайла Костюка (голова Львівської ОДА з листопада 2011 до березня 2013), але так нічого й не сталося. Фінансування дирекції брала б на себе область чи місто, або ж мало б бути спільне фінансування.

Для дирекції заповідника є великий фронт робіт, оскільки у Львові є чимало пам'яток, які потрібно досліджувати, фіксувати та зберігати. Не варто боятися, що її праця стримає чи унеможливить сучасний розвиток Львова. Не втомлююсь повторювати про те, що Закон про охорону культурної спадщини насправді нічого не забороняє. Лише треба зробити проєкт, який відповідатиме реставраційним та іншим вимогам, що передбачені зонуванням території. І якщо ти все це зробив, то можна все.