Степан Микитюк,  13 січня 2023

Левковський, Львівщина та Алякін

Скандальний російський бізнесмен-утікач взявся рятувати галичан.

Наприкінці минулого року Львівщину облетіла блага звістка. У Жовкві підприємці з Борисполя почали виробляти укриття, які можна використовувати для шкіл, дитсадків та підприємств. Бориспільські підприємці – це Ілона та Олексій Левковські. Вона – власниця компанії, а він – її керівник.

Втішну новину про бориспільських бізнесменів розповсюдили і Львівська ОВА, і низка медіа. Олексій Левковський 24 листопада навіть став учасником наради виробників у Львівській ОВА. Медіа він повідомив, що не певен, чи залишиться підприємство на Жовківщині, оскільки є питання з орендою.

Начебто все зрозуміло. Солідні підприємці з любові до Галичини приїхали сюди робити вкрай важливий у нинішніх умовах бізнес. А Олексій Олександрович Левковський настільки поважний чоловік, що, крім заняття бізнесом, ще й очолює кафедру економіки в Університеті новітніх технологій. До речі, під орудою Левковського на кафедрі працює навіть один народний депутат. Щоправда, прізвище його Камельчук та й прославився він хіба скандалами, але чоловік як-не-як статусний.

Однак, попри захоплення, чомусь ніхто не звернув увагу, що бізнесмен Олексій Левковський так чомусь схожий на бізнесмена Алєксєя Алякіна, який опосередковано спричинив один з найбільших за останні роки скандалів в українській політиці. Але не будемо гратися в інтриги. Український бізнесмен і науковець Олексій Левковський у минулому житті був Алєксєєм Алякіним – одним з найвпливовіших свого часу діячів фінансової і тадевелоперської сфер Росії, за яким тягнеться багатокілометровий шлейф скандалів, афер і кримінальних справ.

Отож, хто такий Алєксєй Алякін, який нині хоче рятувати українців від бомбардувань своїх співвітчизників? Російські та українські інформаційні ресурси доволі щедро описують біографію Алєксєя Алєксандравіча.

Народився 1972 року в Ташкенті. Освіту здобував у Вищому військово-фінансовому училищі в Ярославлі, пізніше – в Інституті економіки і культури у Москві. На початку 1990-х працював вчителем економіки в московській школі, потім – у Національному інституті розвитку. У 1994 році заснував компанію "Реінвест", що займалася девелоперським бізнесом і інвестиціями в нерухомість. До неї також входили торговий дім КСЕ та турфірма "Інна-тур". З другої половини 90-х почав купувати частки в банках – Маст-банку, Юнікорбанку, Інтеркапіталбанкеу, банках "Окський", "АБфінанс", "Кедр" та "Пушкіно". Деякий час працював на високих посадах у Мінмайна РФ. З 2008 року був гендиректором Науково-дослідного фізико-хімічного інституту ім. Карпова.

У 2011 році Алєксєй Алякін вважався основним власником банку "Пушкіно", що входив в список 200 найбільших банків Росії. У 2013 році стався крах банку, який до того моменту вже залучив 24 мільярди рублів приватних вкладів. Потім Центральний банк Росії відкликав у "Пушкіно" ліцензію.Тоді ж Алякін і оголосив себе банкрутом. А його заборгованості перед кредиторами досягли 500 мільйонів рублів. Звинувачення в шахрайстві на адресу Алякіна надходили й з боку його бізнес-партнера Сергія Полонського. За словами Полонського, Алякін вивів з його компанії Potok кошти та нерухоме майно на загальну суму більше 2 мільярдів рублів.

У 2013 році Олексій Алякін переїхав в Україну, отримав громадянство та заснував будівельну компанію "Прогрес Буд", зареєстровану в Борисполі. На початку 2015 року московський суд санкціонував заочний арешт Алякіна. Його звинуватили в організації розкрадання коштів банку "Пушкіно". А 20 листопада його прізвище з'явилося у базі Інтерполу.30 липня 2018 року громадянство Алякіна анулювала Держміграційна служба. Там заявили, що банкір нібито підробив документи про українське походження своєї бабусі, а також не здав свій російський паспорт, а це є порушенням. Загалом міграційна служба двічі скасовуватиме громадянство Алякіна.

9 серпня 2018 року Служба безпеки України за запитом РФ затримала бізнесмена. Після затримання Алякіна прокуратура просила суд заарештувати підсудного. Суд задовольнив це клопотання. Банкіра помістили під так званий екстрадиційний арешт. Адвокат Алякіна тоді заявляв, що видавати РФ його не можна, оскільки Росія його нібито переслідує за участь у бойових діях на Донбасі у складі підрозділів “Аратта” та “Айдар”. Відразу зазначимо, що в жодних бойових діях на боці України Алякіна ніхто не помітив.

У багатьох справедливо може виникнути питання, як зовсім юному хлопцеві вдалося почати таку стрімку кар'єру. Тут варто придивитися до родини. Мати Алєксєя – Лідія з 1960 року працювала в Держбанку СРСР, у 1997-2005 роках була заступницею голови Центробанку Росії у Москві. Старший брат Андрєй до 2010 року теж працював у структурах Центробанку, а згодом три роки був заступником голови потужного державного Россельхозбанка, який очолював Дмітрій Патрушев, син нинішнього директора ФСБ.

Сам Алєксєй, можна припустити, також був пов'язаний з ФСБ. Як йшлося вище, він очолював Науково-дослідний фізико-хімічний інститут ім. Карпова. У російській вікіпедії зазначено, що на сучасному етапі ця структура, зокрема, займається синтезом новітніх лікарських засобів із застосуванням хімічного та ядерно-хімічного синтезу. А головне – інститут є підприємством російського ВПК. Тож зрозуміло, що люди з вулиці такі структури не очолюють.

Є в біографії Алякіна й факт співпраці з не менш скандальним російсько-українським олігархом Павлом Фуксом, з яким вони, зокрема, були співвласниками збанкрутілого банку "Пушкіно". Власне зв'язки з путінським олігархом Фуксом, взаємини родичів із людьми ФСБ, довгий шлейф скандалів, а також той факт, що громадянство України Алякіну давали ще у 2013 році, коли Росія ще контролювала українських силовиків, наштовхує опонентів російського бізнесмена на різні конспірологічні теорії.

Так, голова фракції "Слуга народу" у Верховній Раді України Давид Арахамія свого часу припустив, що, можливо, Росія взяла в заручники Алякіна, проти якого там відкрито справу, і змусила його дружину грати на руку Москві.

Власне цивільна дружина Алякіна Анна Скороход, яка є народною депутаткою, і стала причиною скандалу, через який прізвище Алякіна стало широко відоме в Україні і, очевидно, заважало нормально жити його носію. Відразу згадується сльозлива істерика пані Скороход на трибуні Верховної Ради після чергового арешту її вже колишнього чоловіка. Як твердила Скороход, Алєксєя Алякіна хотіли депортувати в Росію через її принципову позицію у Верховній Раді. Насправді депутатка трохи перебільшувала свою вагу, адже є птахою значно нижчого польоту, ніж сам Алякін. Власне її можна вважати продуктом його креативу, через яку чоловік намагався зайти в коридори української політики. Сама ж Анна до обрання депутаткою була підлеглою Алякіна у бориспільській компанії "Прогрес Буд".

Навіщо йому це? Тут існують різні версії. Хтось вважає Алякіна харошим русскім, який вирвався з-під крила ФСБ, і хоче щиро та чесно працювати в Україні. Хтось, навпаки, вважає російського бізнесмена засланим козачком, який через свою дружину, яку він зробив нардепкою, намагався деструктивно впливати на процеси в Україні. У цьому контексті наводять приклади часом нелогічних дій Анни Скороход, які можна трактувати, як такі, що йшли на користь Газпрому.

Як би там не було, але сьогодні Скороход і Алякін, який став Левковським, уже не разом. Остаточно розійшлися вони після загадкової смерті бойфренда Анни, народного депутата Полякова. Тоді дехто з українських політиків кидав легку тінь провини у його загибелі на Алякіна. Далі – Скороход і Алякін загрузли у безконечних судових суперечках за розподіл майна. Але це вже їхні сімейні справи.

Інша річ, чому Алякіна так і не видали свого часу росіянам. У російських медіа припускають, що цього не хочуть певні сили в Росії, адже Алякін надто багато знає та за певних умов може розповісти. Тут є ще один цікавий момент. Розробку Алякіна та його банківських діянь вів колишній начальник Головного управління економічної безпеки та протидії корупції МВС Росії Денис Сугробов. Однак закінчити справу йому не вдалося. Управління "К" ФСБ взяло в розробку самого Сугробова, і нині він відбуває термін за, наче, організацію злочинного угрупування.

Зрештою, з ким і як працював Алякін на своїй батьківщині, це його особиста справа. В Україні він не проштрафився, якщо не враховувати звинувачень провладних депутатів у тиску, який, начебто, чинив Алякін на їхніх колег. Тут питання, радше, в іншому. Чи не надто ризиковано допускати до стратегічного питання захисту українців під час війни людину з такою дивною репутацією? Але відповісти на це мають чиновники різних рівнів, які для себе визначать довіряти чи не довіряти скандальному російському бізнесмену. 

фото: 24 канал та inforesist.org

Приєднуйтесь до нашого нового каналу в Telegram

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.