Спомин про Тараса Березюка

Тарас Березюк зростав націоналістом. Змалку захоплювався історичними книжками та краще за всіх знав дати та перебіг війн. Був відданий Батьківщині та ніколи не вагався щодо своїх рішень.

Тарас Березюк (позивні "Коцюба", "Сихівський", "Береза"). Уродженець міста Львова, був людиною неймовірно товариською та щирою. Збирав навколо себе людей, влучно жартував та був відчайдушним воїном.

24 серпня, у День Незалежності України, Тарас героїчно загинув. Лейтенант-артилерист, командир взводу 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила, друг, брат, футбольний фанат, викладач історії назавжди залишився в серцях близьких та всієї України.

Тарас Зеновійович Березюк посмертно нагороджений орденом III ступеня Богдана Хмельницького за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України. 

Тарас Березюк народився 3 січня 1988 року у місті Львів. Він з дитинства захоплювався історією, любив гортати історичні атласи та намагався почерпнути якомога більше знань з книжок.

"Пам'ятаю, як нам подарували історичну ілюстровану енциклопедію. Там були малюнки на яких показували як виглядали війни, самураї в Японії та війська в Китаї. Але найбільше Тараса цікавила тематика боїв, їхні дати та те, як вони відбувались. Він міг прийти в школу, навіть не готуючись, на урок історії, бо знав, що добре відповість" – згадує Олег Березюк.

З розповідей Олега Березюка вони з братом любили грати у війни, умовною зброєю слугували звичайні палки. Іграшкові солдатики також стали частинкою спогадів. За гроші, які наколядували хлопці під час зимових свят, брати вирішили купити солдатиків. Але, щоб батьки не сварились через такі дрібниці Тарас заховав їх на горищі, куди потім брати ходили бавитися.

"Брат мав великий вплив на мою свідомість в цьому житті. Зростаючи біля старшого брата, переймаєш його захоплення" – додає Олег.

Початок 2014 року. Війна на Донбасі. У той час армія України була не у найкращому стані, а всі хлопці та дівчата, що боронили землю від окупантів, йшли у невідомість та не мали впевненості. Для них це було щось нове, незвідане, тобто досвід, якого вони ніколи не мали у житті. Той період, який вони пережили та побачили – змінив усіх, і Тараса, зокрема.

Але він прекрасно знав з якою метою йде воювати. У своїх інтерв'ю та в приватних розмовах Тарас Березюк казав, що його мобілізував військкомат, хоча це лише слова скромності. Тому що не Територіальний центр комплектування його покликав на війну, а Батьківщина покликала. Адже він хотів захищати її не на словах, а на ділі.

Після демобілізації Тарас повернувся додому іншою людиною, стриманий, зрілий та дорослий.

"Зміни важко окреслити словами, але ти їх бачиш. Бачиш, що це інша людина. Той, хто залишився з печаткою війни на обличчі" – уточнює Юрій.

Проте завжди в ньому була особлива внутрішня енергія, харизма, магнетизм, відмінне почуття гумору. Він вмів бути душею компанії. Тарас був жартівником та веселуном – це найбільше приваблювало в ньому. Продуцент мемів, які потім друзі повторювали, згадуючи про Тараса, підбадьорюючи один одного.

Повернувшись додому у 2015 році Тарас вирішив для себе, що захищати Україну – це його поклик. Завжди їздив на навчальні військові збори. У 2017 році навчався у Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського на офіцера, оскільки ніколи не покидав думки, що буде повномасштабна війна. І вже 26 лютого 2022 року, після вторгнення Росії на територію України, Тарас повернувся до складу 24-ї окремої механізованої бригади.

"Ранок, 26 лютого. Біля військкомату з'явилась могутня постать Тараса. З величезним рюкзаком, який випирав від нього на півметра. Він розповідав про те, як його проводжала сім'я, як прощався з дівчиною. Розказував про те, що було в його рюкзаку, і які страви приготувала мама" – згадує Юрій Мельник.

24 серпня зранку друзі та рідні привітали Тараса з Днем Незалежності. У той час він завантажувався на станції Чаплине, щоб їхати на Херсонщину.

"Біля 18:00 мені подзвонив товариш Тараса та повідомив, що 24 бригаду дуже сильно обстріляли. Я не міг в це повірити. Дзвонив декілька разів Тарасу, він був поза зоною. Тоді почав дзвонити його товаришам. Так я дізнався, що брат загинув…" – розповідає молодший брат Тараса, Олег.

У той день балістична ракета забрала життя Тараса Березюка та його 20 побратимів.

25 серпня друг та побратим Тараса Юрій Герун опублікував на своїй сторінці у Фейсбуці пост, де згадав Тараса як хлопця, який марив революцією та війною: "День Незалежності. Вони таки не дістали тебе контрбатарейною! Для таких потрібна крилата ракета! А крилатим ґрунту не треба! Ти спалахнув за обрій! Ти відстояв Незалежність! Бог таких не забуває! Сихівська Революційна Армія, "Прайд", сектор, стадіон, Львів та нація салютують тобі!"

В останню путь його проводжали друзі, побратими, сім'я та просто знайомі. Поховали військового 30 серпня на Личаківському кладовищі.