Юрій Візняк: Чим більше виставок відбувається в Палаці мистецтв, тим ближчою є наша перемога

Варіанти розмовляють з генеральним директором Львівського палацу мистецтв Юрієм Візняком.

У якому форматі нині працює Львівський палац мистецтв? 

З 1 квітня Львівський палац мистецтв повернувся до основного формату своєї роботи. Наша команда організовує та проводить мистецькі виставки, а також інші культурні й соціально важливі заходи для мешканців Львова та області. План виставок та заходів ми склали вже до кінця року. Для цього ми залучили всі площі трьох поверхів, окрім тих, де зараз розташувались офіси громадської та урядової підтримки військовослужбовців і ВПО.  

Зараз в Палаці мистецтв активно ведуться ремонтні роботи, щоб оновити зали та інші приміщення, підготувати їх для проведення виставкових заходів. Також запланували модернізувати актову залу, яку облаштують великими цифровими екранами, підсвіткою рампи, кабінами сурдоперекладу. На це Львівська ОВА з обласного бюджету виділила понад 7 мільйонів гривень. 

Це розширить наші можливості з організації різноманітних заходів, а також дозволить здійснити ініціативу, яку ми планували ще перед початком широкомасштабної війни. Йдеться про роботу Клубу кіномитців на постійній основі. Він організовуватиме перегляди документальних і художніх фільмів з кінофондів Львівської обласної ради, а також прем'єри вітчизняних та закордонних авторів. 

На яких принципах формується виставкова діяльність Палацу під час війни? 

Під час формування плану виставок ми насамперед віддали перевагу тим митцям, які у своїй творчості зробили акцент на темі війни та її наслідках, а також тим проєктам, які підтримують українців. Саме такими є наші нинішні виставки. Наприклад, "Вишиті болем". Це проєкт Центру допомоги врятованим, який реалізували у Тернополі. Жінки, які зазнали насильства під час воєнних дій, під час реабілітації вишили свій біль рушником. Або ж мультикультурний мистецький проєкт "До та під час" під кураторством Світлани Ткаченко, який приїхав до нас з Кривого Рогу.

Днями відкриється виставка плаката українського дизайнера Миколи Коваленка, який нині мешкає у Словаччині. Вдруге у травні до нас завітає київський проєкт "Малюємо українською". Важливим для нас пріоритетом є збереження та розвиток виставкових проєктів, які дають можливість ознайомитись з творчістю та досягненнями митців Львівщини. Насамперед це Весняний салон-2023. Його експозиція зібрала роботи 100 львівських митців. Осінній  салон-2023 року над яким ми зараз працюємо.

Молоді таланти ми презентуємо на виставці досягнень училища Труша у серпні, а корифеїв – великою ретроспективою робіт художника Василя Патика, яку плануємо відкрити також у серпні-вересні. Війна посилала тенденцію до співпраці з провідними українськими мистецькими школами та з установами поза межами Львівщини. Ми очікуємо та готуємося до виставки робіт молодих художників – членів Національної академії мистецтв, а також відомого скульптора, автора меморіалу на Майдані незалежності у Києві Анатолія Куща. 

Ви продовжуєте свою працю щодо згуртування українських митців на допомогу армії та постраждалим під час війни? 

Так, це важлива для нас місія і ми не припинили її  після закриття Гуманітарного штабу. Ми є партнерами у багатьох культурно-мистецьких заходах за участю українських виконавців та митців зі всієї України для військових. Надаємо підтримку переселенцям з Маріуполя, які щотижня збираються в Палаці мистецтв і проводять свої культурні заходи. Також ми допомагаємо в організації та проведенні аукціонів картин українських художників в Польщі. Кошти від їхнього продажу йдуть на закупівлю необхідних для наших військових речей. Готуємося до проведення аналогічних мистецьких аукціонів у підтримку військових у Львові. 

Чи важко повертатись до звичної роботи після того, як понад рік часу ви та колектив Палацу мистецтв були максимально залучені до роботи Гуманітарного штабу? 

Я кажу своїм колегам і гостям Палацу мистецтв про те, що чим більше виставок відбувається у Палаці мистецтв, тим ближчою є наша перемога. Ми зараз працюємо так само відповідально та згуртовано, як це було в Гуманітарному штабі, попри всі незручності, адже розуміємо, що на цьому етапі результат нашої праці є це свідченням непереможності українців, їхньої незламності та сили духу. Для всіх нас праця у Гуманітарному штабі була поважним викликом, з яким ми гідно справилися. Ми довели, що мистецтво під час війни виконує важливу функцію: надихає, творить і допомагає здобувати перемогу. За це дуже дякую всім моїм колегам і волонтерам нашого штабу.

Чим особисто для вас було керівництво Гуманітарним штабом? 

У перший день російського нападу я о 9:30 вже провів першу нараду. Тоді насправді я усвідомлював лише частину завдань, які постали перед нами. Однак мій попередній дозвіл дозволив чітко визначити коло проблем, правильно на них відреагувати та швидко налагодити роботу понад трьох тисяч людей щодо прийому, роздачі та відправлення гуманітарних вантажів. Створити їм безпечні умови, а також подбати за чіткий механізм контролю та відповідальності. Але я не був готовий до того великого обсягу комунікації та зв'язків, які передбачала ця праця. 

Це сьогодні я розумію, що минулий рік подарував мені та нашому колективу тисячі нових контактів, партнерів й друзів в Україні та Європі. З багатьма з них ми продовжуємо співпрацю вже у нових проєктах. У перші ж дні війни ми, як перший в Україні штаб міжнародної гуманітарної допомоги, не лише складували та вантажили гуманітарку, але й виконували об'ємну інформаційно-комунікаційну роботу за посередництвом журналістів, закордонних організацій та політиків. Ми розповідали всьому світу про війну в Україні та про наш супротив. Цим ми буквально надихали світ на потужну допомогу. 

Я також ніколи не уявляв, що в невеличке подвір'я Палацу мистецтв одночасно можуть заїхати декілька великих фур, які волонтери вночі вантажили та розвантажували за пів години бригадами у 300 осіб, і які відразу відправлялись у небезпечні маршрути на схід, у район бойових дій. Мало хто знає, але нам у Палаці мистецтв довелось також відкрити цех для приготування їжі для переселенців. У добу 60 дівчат готували тисячі порцій, які роздавались на вокзалі та в інших центрах. Всього вони зробили 300 тисяч канапок та 150 тисяч порцій гарячої їжі. А ще ми налагодили роботу хостела у Винниках, де могли зупинитися рідні поранених воїнів.

За рік часу ми зробили майже 40 тисяч відправлень по всій Україні, майже 70 тисяч ВПО отримали допомогу, зокрема півмільйона памперсів. Майже 170 закладів, інтернати, школи, лікарні, були нашими партнерами та користались гуманітарною допомогою, яка до нас надходила. Військовим ми відправляли машини, медикаменти, аптечки натівського взірця. Важливим моментом для мене став період, коли обсяги гуманітарної допомоги почали скорочуватись.

Але з'ясувалося, що на той час ми вже мали надійних партнерів. Це Почесне консульство Литви та литовська громадська організація "Сильні разом". Вони стали основними донорами, які й нині передають з нашою допомогою в Україну генератори, автомобілі та іншу гуманітарну допомогу для військових та переселенців.

Саме ця сторінка з історії роботи нашого штабу надихнула нас на створення поштової марки "Мистецтво надихати, мистецтво творити, мистецтво перемагати" на честь Львівського палацу мистецтв та внеску всіх наших партнерів в перемогу. З Почесним консулом Литви та ГО "Сильні разом" ми продовжуємо співпрацювати вже над новини проєктами. Так, вже є домовленості щодо їхнього залучення до праці Клубу кіномитців. Сподіваємось, що ми зможемо презентувати найкращі роботи литовських кінорежисерів у Львові. 

Ваші заслуги як керівника штабу відзначили на офіційному рівні? 

З цим трапився невеличкий казус. Насправді Уряд відзначив мене почесною грамотою ще торік. Але відзнака прибула до Львова за день перед початком широкомасштабної війни. Вручили її мені лише нещодавно. Натомість як і багато інших українців, хто допомагав нашим воїнам, я отримав відзнаку від Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного. Це все приємно, звісно. Але озираючись назад, я розумію, що найбільш цінним для мене є те, що наш колектив показав себе з найкращого боку, як патріоти та справжні громадяни України, у найскладніший період історії нашої держави. Те, що нам вдалося зробити, є лише маленьким внеском у нашу велику перемогу, його неможливо порівняти з подвигом наших воїнів.