thekomakoma "Майбутній альбом" (2023)

Космічна опера у жмені в кишені нового Адама, який блаженно раює своєю музичкою для ліліпутів та сніжинок.

thekomakoma дещо стишує після покаянного диска акустичних версій "Альбом під піаніно" (2023) провінційний глум галицької старомодности заради відкритого простору космогонічних універсалій. Його шлях назад у майбутнє вже більш вправний в естетиці безшовного змішування цитат без жодної шкоди для ментального здоровля.

У своїй масці пророка простих істин він підноситься догори новим Адамом, пророком ескапічної ідилії у новому Раю ("Галактика Діви"), де він засіватиме любов у геометричній прогресії аж ген-ген за небокрай. Та попри всю цю заквітчану футурологію уважний слухач таки зауважить у його ейфорійному техно-попі нотки утопічного смутку ("Зоряні дороги").

Де б він не витав у новій конфігурації, куди б він не полетів на новому зорельоті, скрізь за собою він сунутиме сліди старозавітного дітвацва, наївного буквалізму. Куди б він не йшов, він завжди носитиме у собі тісний галицький світок Дзідзя та Зеновія Гучка. Той дідівський кожух-закуток, де постелив, там і ліг.

Його зміни – косметичні. Його бажання – утопічні. Це молоде вино у старі міхи. А ніхто не наливає молоде вино в старі міхи, бо вони розірвуться, а вино розіллється. Для нового вина потрібні нові міхи. Він двічі згадує на новому альбомі слово "війна", але цього замало для переходу.

Він може багато співати про нових людей, людей-літаків, зміксувавши маленького Вакарчука з маленьким Скрябіним у приватному наїві Роса Геллера десь у затишному кафе для друзів ("Діти-Літаки"). Може. Та у ньому щось важко розгледіти великого фаната Сінья Цукамото та його фільму Тецуо – залізна людина (1989) для потенціалу майбутніх трансформацій. Все це й досі музичка для дитячих мультфільмів. Але не варто десь поблизу згадувати екологічне месіанство Навсікаї з Долини Вітрів (1984) Хаяо Міязакі.

В альбомному хіті "Простотак" він так щиро виводить маленьким Скрябіним заповітні слова: "Хрестик на твоїх груднях нагадає в чому суть. Нагадає, хто ми є. І щоб прийняли одне одного такими як ми є. Земля із блек. Кров із ред. Минуле іде назад, майбутнє тече вперед", щоб лише передати привіт Іво Бобулу. А його, як відомо, після інтерв'ю буковиночці Еммі вже ніхто не хоче бачити у прекрасному новому світі.

thekomakoma навряд чи побачить світле майбутнє. Хіба що здаля він оглядатиме ті милі його оку терени. Тому що покликання його застановляється місією у старому світі. Він – галицький Голден Колфілд. Ловець у житі, який своїм живим свідчення та олдовим саспенсом застерігає малих цих від підступних стежин змізерніння навколишнього світу. Він пророк дріботіння перед Катастрофою, але, борони Боже, комусь тут згадати Веса Андерсона ("Ліхтарик").

В ідеальному світі на його місці мав би бути Yellow Magic Orchestra, але який край, такий і самурай. Для соборування його маленької спільноти можна було б порадити щойно свіженький альбом британця Clark "Sus Dog" (2023) з Томом Йорком на одному треці. Але не у цьому Всесвіті.

У цьому Всесвіті до підволочищанина thekomakoma линутиме ВІА Світязь, який ще задовго до Ілона в масці та гумових рукавицях біля Говарда Воловиця вийшов далеко за обрій з піснею "Розквітай, моя Волинь".

Це космічна одіссея волинської душі. Прекрасний та довершений приклад фантастичної любові до малої Батьківщини, де прекрасне усе: і сей урочий вступ, і ці футуристичні костюми артистів (такою має бути уніформа вкраїнських астронавтів), і їхнє гармонійне розташування на варті рідної землі. І червоні чобітки, і дві флейти. І хіба не з цієї мелодії флейти (на 2:50) виникла відома музика Марка Сноу до серіалу The X-Files?

Якщо на планету Земля знову нападатимуть арахніди зі зоряної системи Клендату, то першими їх замочать саме волиняки. Якщо над Землею знову загуркоче всесвітній потоп, то першими відновлюватимуть сили людства саме волиняки. Якщо Батьківщина скаже летіти до далеких зірок, то піонерами нових космічних відкриттів будуть саме волиняни. Інопланетний розум під час першої зустрічі з людством слухатиме саме цей трек.

Волинь – це Рай, місце народження людства та всього живого у Всесвіті, а не якась там Галичина з-під Підволочиська.