Олег Дуда: Ми продовжуємо боротися за життя наших пацієнтів

Розмова зі заступником генерального директора Львівського державного онкологічного регіонального лікувально-діагностичного центру Олегом Дудою.

Варіанти розмовляють з ексголовою Українського лікарського товариства у Львові, заступником генерального директора з хірургічної роботи Львівського державного онкологічного регіонального лікувально-діагностичного центру (ЛДОРЛДЦ), керівником фракції Європейська Солідарність у Львівської обласної ради Олегом Дудою.

Олег Дуда розповідає Варіантами про адаптацію львівських медиків до праці в умовах воєнного стану, відтік лікарів та пацієнтів до Європи, звітність перед НСЗУ та процес створення госпітального округу в Львівській області.

Чи адаптувалися львівські медики до праці в умовах воєнного часу?

Ми працюємо в умовах воєнного часу вже понад рік. Це було й залишається великим викликом для нас. На жаль, через ковід та війну чимало людей знехтували своїм здоров'ям і зверталися до нас, онкологів, занадто пізно.За останні два роки кількість хворих на рак у Львівській області зменшилась, але збільшилась кількість хворих на пізніх стадіях. У 2021 році ми виявили 8866 випадків онкозахворювань, з них 15,5% були на 4-й стадії, у 2022 році – 7573 випадків, з них 20% – на 4-й стадії. Це означає, що люди несвоєчасно проходили профілактичні обстеження та не помічали перші симптоми хвороби.

Але ми не здаємося й продовжуємо боротися за життя наших пацієнтів. Наш досвід показує, що такі чинники, як ковід та війна, є насправді достатньо тимчасовими. Їхні наслідки можна швидко здолати та вирівняти негативні тенденції. Цього року ми відновили активну просвітницьку та профілактичну роботу серед населення, організовуємо акції раннього виявлення раку.

Нещодавно, наприклад, ми брали участь у місячнику виявлення меланоми та провели вже 20 операцій з її видалення проти 58 за весь минулий рок. Ми сподіваємося, що завдяки відновленню профілактичної роботи зможемо покращити статистику онкологічних захворювань у нашому регіоні та повернутися до позитивних показників ранньої діагностики й лікування, які мали напередодні коронавірусу та війни.  

Зростання кількості пацієнтів онкоцентру відбулось, напевно, також завдяки переселенцям та військовим, які тепер лікуються у Львові?

Так, зростання кількості наших пацієнтів відбувається також завдяки цим категорій хворих. Я цікавився цим питанням та можу казати, що у потоці наших пацієнтів внутрішні переселенці складають 5-10%. Однак ця цифра не враховує тих з них, які вже залишився у нашій області для постійного проживання. Також серед пацієнтів є чимало військових. Зазвичай, це молоді люди у яких хворобу виявили вже під час військової служби. Це героїчні люди, які не розповіли про свою хворобу, коли йшли на фронт, а тому вже повернулися на пізніх стадіях.

Чи вплинув на вашу працю відтік лікарів і пацієнтів до Європи?

Насправді лише невеликий відсоток львівських лікарів поїхав працювати за кордон. Це одиничні випадки. У нашому колективі практично ніхто не поїхав, всі добре налаштовані. Натомість ми маємо іншу тенденцію, також незначну, коли лікарі зі сходу переїхали працювати до Львова. Також незначний відсоток наших пацієнтів з початку війни ми скерували на лікування за кордон. Це лише ті з них, кому ми не могли на місці надати потрібну допомогу, наприклад, дорогу медикаментозну чи хімієтерапевтичну, якої ми не маємо.

Я щиро вдячний колегам з Польщі та інших країн Європи, які взяли наших пацієнтів на лікування. Виїзд на лікування за кордон є складною процедурою, починаючи з підготовки та перекладу документів для цього.

Мені особисто доводилося перекладати лікарські виписки хворим. Був випадок, коли ми скеровували за кордон пацієнта з Харкова, у якого знищили всі документи. Ми розуміли, яку операцію йому зробили, а от гістологію видаленої пухлини – не мали, відповідно польські колеги не розуміли, як вести лікування. В іншому випадку довелося просити військових відшукати у практично знищеній лабораторії документи, щоб зрозуміти, яка ж хвороба була в пацієнтки.

На початку війни чимало наших пацієнтів самостійно виїхали за кордон, але з них багато вже хто вже й повернувся. Як з'ясувалося, з їхніми діагнозами на заході потрібно довго чекати на допомогу. Вони зрозуміли, що тут швидше отримають медичну допомогу та лікування, а тому й повернулись до нас.

Чи відчуваються у вашій праці наслідки заборони виїзду за кордон військовозобов'язаним?

Так. Але вважаю, що це тимчасове явище. Після перемоги ми швидко зможемо все надолужити. Наприклад, я відмовився від участі у цьогорічній медичній канадсько-українській місії, яка через війну, відбулась у Польщі. На мене, як на депутата Львівської обласної ради, поширюється дія заборони на виїзд за кордон депутатам місцевих рад. Я розумів, що буде важко пояснити людям те, як я виїхав в Польщу. Хоча перед тим я щороку долучався до цієї місії, яку організовує відомий хірург Антонишин. Знаю, що багато лікарів не відвідали конференції та стажування.

Водночас я переконаний, що досвід, який отримали українські медики під час війни, є унікальним, а тому є всі передумови для організації поважних міжнародних навчань та конференцій в Україні. Багато іноземців приїдуть вивчати наш досвід. Тут можна згадати українсько-польську конференцію торакальних хірургів, яка цього місяця відбулася в нашому онкоцентрі. Ми хвилювалися за те, чи не побояться польські поважні професори приїхати до Львова через війну.

Делегація на чолі з головним торакальним хірургом Польщі таки приїхала та привезла нову технологію ендобронхіального ультразвуку й біопсії лімфатичних вузлів власне через бронхи. Приємно було чути те, як польські колеги заявили, що вони не бояться ворога, і що жодна війна не може зупинити покращення надання медичної допомоги, і тому це є наш спільний обов'язок.

Чи  виникають проблеми з фінансовим забезпеченням лікарень з боку НСЗУ під час війни?

Більшість лікарень зрозуміла систему координат, у яких вони мають співпрацювати з НСЗУ. Якщо працівники лікарні добре подають звіти, то загалом затримок у фінансуванні немає. Нові підходи до менеджменту, увага до медійних комунікацій – ми відчули, що це все працює, оскільки пацієнт зараз має право вибору. Деякі лікарні зрозуміли це та почали активну рекламну політику. Не завжди етично, до цього ще дійде, але пацієнти таки дослуховуються. А від кількості пацієнтів залежить й заробіток всієї лікарні. Наприклад, є значна різниця під час оплати праці в обласному перинатальному центрі та Охматдиті, хоча лікарні подібні.

Ті лікарні, які наразі не можуть вийти на належний рівень фінансування, шукають різні варіанти покращення цієї ситуації. Наприклад, колективи Охматдиту та Західноукраїнського центру зараз ведуть переговори про об'єднання. Зараз, до речі, в області відбувається створення спроможної мережі. Лише одна дитяча лікарня  зможе в майбутньому підтвердити  статус надкластерної – відповідати певним вимогам. Вони всі повинні мати певний набір компетенцій, щоб надавати таку допомогу. Тому об'єднання Охматдиту та Західноукраїнського центру є логічним, залишилося тільки знайти правильну форму.

Звітність перед НСЗУ забирає у лікарів багато часу. Схоже, що нині вони більше хвилюються за це, аніж за якість послуги?

Це проблеми менеджменту лікарень та досвіду лікарів. Важкий період, ми всі вчимося працювати. Колись ми змогли правильно надавати допомогу, а тепер нам потрібно ще вміти правильно та вчасно це зобразити в електронній системі. За кордоном такі ж проблеми із заповненням звітів і  такі ж нарікання лікарів.  Колись був в одній з польських лікарень, де два працівники займаються лише документацією та перевіркою, оскільки ця звітність є достатньо відповідальною та дорогою. Помилки впливають на розмір оплати послуги.

В онкоцентрі чимало операцій – 40-50 на день. Всі хірурги залучені вдень, а після цього ми сідаємо та заповнюємо звіти. Система часто висне, тому що в всій Україні лікарі практично одночасно починають нею користуватися. Через це багато хто йде додому о 20:00, а дехто бере документацію додому, щоб правильно внести в систему дані.

Деякі лікарні у Львові також вже мають працівників, які займаються виключно звітами. У нашій лікарні натомість більшість лікарів має значний досвід ведення електронних історій хвороби, оскільки ще до початку реформи ми були залучені до пілотного проєкту електронних медичних записів. Тому нас більше турбують технічні проблеми сервера, який підвисає та забирає додатковий час на заповнення.

Нашою проблемою також є складні модифіковані втручання, поєднані операції, і вони не завжди правильно зображаються в системі. НСЗУ може заплатити нам за один сегмент операції, тобто за одним кодом, тоді як в реальності  ми зробили втричі більше. Такою є онкологія. Ти маєш одним блоком вибирати все, не лише шлунок, а всі лімфатичні вузли, а це вдвічі важче. Тому ми постійно звертаємося в НСЗУ, щоб це враховували, оскільки такий підхід може стимулювати до роз'єднання етапів операції на декілька операцій.

Значно гірше, коли допомогу не надають, а запис про це є. На жаль, такі випадки також фіксують в Україні, а це зі свого боку може призвести до розірвання контракту з НСЗУ.

Чи відчуває наразі онкоцентр потребу у новому обладнанні?

Ми завершуємо введення в експлуатацію нового лінійного прискорювача. Його придбали за кошти від співпраці з НСЗУ, а також  міського та обласного бюджету. Це другий апарат для сучасної променевої терапії у нас. Перший подібний апарат вже вичерпав свій ресурс. Багато обладнання та апаратури за час війни приїхало до нас як гуманітарна допомога. Сьогодні лікарня повністю забезпечена функціональними ліжками, які передали австрійці, практично у кожному відділі є  тепер УЗД-апарат та інше обладнання. За цю суттєву допомогу ми щиро дякуємо європейській спільноті.

Ви згадали про те, що закінчується процес створення госпітального округу у Львівській області. Які зміни він передбачає під час організації праці лікувальних закладів?

Ця організаційна реформа безпосередньо не впливає на працю лікарів. У її межах утворили Госпітальний округ і провели його кластерування згідно з новим поділом області на райони. Мета цієї реформи – зробити медичні послуги якісними та доступними для мешканців всіх територій нашої області. Також вона має на меті ефективне використання коштів державного та місцевих бюджетів.

Лікарня вважається доступною, якщо до неї є 60 км доброї дороги чи пацієнту потрібно до неї добиратись не більше 60 хвилин. На території за такими параметрами має бути кластерна лікарня. Вона, наприклад, може знаходитися у районному центрі, це залежить від її компетенцій та кількості сервісів, які вона надає. На Львівщині визначили сім кластерних лікарень згідно з кількістю районів. Майже у всіх них дотрималися вимоги доїзду. Складніша ситуація у Стрийському та Самбірському районах, але й там більш-менш дотримуються цих параметрів.

Далі йдуть лікарні, які отримають статус загальних. Це практично всі колишні лікарні ліквідованих районів. Ці лікарні знаходяться на відстані ближче ніж 60 кілометрів до пацієнтів. Для них також є перелік необхідних сервісів, зокрема: хірургія, терапія, неврологія та реанімація. Багато було дискусій саме про ці лікарні загального лікування, таким вимогам відповідають колишні центральні районні лікарні, а також деякі міські. Наприклад, лікарня у Новому Роздолі отримала статус лікарні загального лікування, оскільки обслуговує велику кількість населення та має всі необхідні компетенції.

І третій рівень лікарень – це надкластерні лікарні: обласна лікарня, госпіталь у Винниках, дитяча лікарня, а також спеціалізовані лікарні: онкоцентр, кардіоцентр, центр легеневого здоров'я, інфекційна лікарня та перинатальний центр. Всі ці лікарні є в підпорядкуванні області. ТМО 1 рекомендували також визнати надкластерною лікарнею, оскільки воно має всі відповідні сервіси попри те, що лікарня є у власності міста. Зараз у міністерстві обговорюють та затверджують ці пропозиції.

З доступністю зрозуміло, а як ця реформа сприятиме зростанню якості послуг?

У питанні якості послуг акцент переноситься на якість сервісу. За якісної допомоги, яку нині можуть забезпечити практично всі лікарні, саме сервіс стає вирішальним моментом у боротьбі за пацієнта. У цьому моменті основним конкурентом комунальних лікарень стають приватні лікарні, які нині пропонують високий та якісний сервіс для своїх пацієнтів. Нам нині варто вчитися надавати пацієнтам сервіс, який надають приватники. Це важливо. Виграють ті лікарні, які зможуть поєднати високу якість медичних послуг з високою якістю сервісу.

Львівський онкоцентр відчуває нині конкуренцію збоку Краматорського онкоцентру, який релокувався до Львова та Стрия?

Це інша історія. Краматорський онкоцентр – це комунальна установа, яка є та буде базовою у Краматорську. Але вони  також нині працюють у Львові та частково дублюють допомогу, яку надає наш центр насамперед у хімієтерапії та хірургії. Пацієнти Львівщини можуть зараз скористатись цією унікальною ситуацією, оскільки Краматорський центр у Львові проводить хімієтерапію, як і ми, користуючись препаратами, що купує держава. Тобто зараз в області є можливість ще більше надавати допомогу онкохворим. Це важливо, адже ми помітили, що чим більшим у пацієнтів є доступ до препаратів хімієтерапії, то охочіше вони лікуються. Раніше 25% хворих відмовлялись від лікування, оскільки не було доступних препаратів.

Натомість ТМО 1 у Львові закрило онкологічне відділення, але продовжує робити онкологічні операції, тому що якісну онкологічну допомогу можна надавати лише в онкоцентрі. Це неправильно, коли її розтягують на різні лікарні. Лише ми маємо повний цикл: медикаментозна терапія, променева терапія та онкохірургія. В онкології важливо, щоб був увесь цей комплекс.

Мистецтво хірурга в онкології – це вчасно зробити операцію. Інколи потрібно почекати, стабілізувати ситуацію променевою терапією, а після операції вдарити хімієтерапією чи навпаки. Тобто є багато комбінацій і від них чимало що залежить під час лікування. Саме завдяки тому, що у нас є можливість поєднати досвід та сучасні технології, залучити всі можливості для лікування, в онкоцентрах виживання пацієнтів є на 10 відсотків вищим, аніж в інших лікарнях.

Щодо приватної онкології, то у нас наразі ще не настільки розвинута страхова медицина, яка дає пацієнту можливість вибору, тобто вивчити запропоновані пропозиції на ринку та обрати найкращу. У межах пакетів НСЗУ медицина натомість обмежує можливість приватного лікування тим, що приватники, якщо отримали пакет послуг НСЗУ, вже не можуть брати додаткову оплату у межах пакета. Послуги надають виключно у межах того, що оплатила держава. Це точно не покриває їхні видатки, адже у них дорожчий сервіс.

Як під час війни впливає на рішення у медицині Львівська обласна рада?

Два представники Львівської обласної ради перебувають у складі госпітальної ради. Насправді в її складі депутатів обласної ради значно більше, але інші депутати увійшли до її складу за квотою медичних установ чи громадських організацій. Ми були активними учасниками дискусій щодо створення госпітального округу. Практично всі комунальні медичні заклади Львівської обласної ради отримають статус надкластерних. Це добрий пул. Вже незабаром депутати заслухають звіти директорів комунальних лікарень, а також стратегії розвитку цих закладів.

Програму розвитку медицини на 2023 рік затверджувала Львівська ОВА, однак чи є у депутатів побажання, які б варто було до неї внести?

Комплексна програма підтримки галузі охорони здоров'я Львівської області на 2021-2025 роки розробляли та ухвалювали ще перед війною за активної участі депутатів. Вона має глибокі причинно-наслідкові зв'язки, а тому складно в ній щось змінити. Програму потрібно виконувати. Вперше серед всіх областей України у програмі є розділ допомоги хворим з орфанними захворюваннями. На це виділили понад 30 мільйонів гривень.

Значні кошти підуть на забезпечення медичних закладів області та громад медичним сучасним обладнанням. І це також потрібно виконувати. Однак за результатами першого кварталу наразі складно про це говорити, ще відбуваються фінансові звіти у комісіях. Нині під час війни ми, депутати, розуміємо та хочемо надати більшу підтримку нашим військовим. Питання про це вже розглянули на комісії охорони здоров'я.

Ми запропонували виділити з обласного бюджету кошти на реконструкцію військової поліклініки у Львові на вул. Ярослава Пстрака, 6. Там багато військових пацієнтів – поранених, скалічених, на милицях. Будівля поліклініки вже давно потребує відновлення, але є проблема, адже поліклініка підпорядкована Міністерству оборони. І це надзвичайно складний процес передати кошти з обласного бюджету на її реконструкцію. Потрібна співпраця між Львівською обласною радою та державою, щоб реалізувати цю допомогу.

фото: Фб Олега Дуди