Страсті за Шемчуком

Страсті за Шемчуком

олександр ковальчук,  4 березня 2013

Кінець анкерової ери Костюка та презентація прокурорського Шемчука народу пролунали, як кіт серед березневого неба.

Весна прийшла і несподівано принесла оновлення усім втулкам та шпалам. Декого надурив своїми прогнозами бабак Мишко і тому вони дізнались про презентацію Віктора Шемчука за лічені хвилини до презентації.

Але більшість знала про падіння Костюка ще у суботу. Джерела різної кулуарної впливовості та коридорної інсайдерності чесно виконали свої обов'язки перед підконтрольними ЗМІ.

Несподіванка – надзвичайно дике слово для вух такого консервативного міста як Львів. Львів боїться несподіванок. Намагається їх ігнорувати. Замовчувати. Не помічати. Здавалось, що за стільки поколінь у Львові мав би набутись імунітет до зміни влади, еволюційно розвинутись особлива чуйка, з'явитись специфічна лабільність.

Але ж ні, трухлява душа Львова й досі трясеться від однієї тільки думки про власне розвіяння навколишнім світом під натиском такого ірраціонального чинника як столична влада. Від високого тиску глиняні ноги Львова заколосяться, лабільність перейде у біль, а вірування у лавірування в Єдиного Бога Отця, Вседержителя, Творця неба і землі.

Тому презентація Шемчука у стінах облради розлилась відчайдушним щемом присутніх підлеглих та кандидатів на звільнення. Це на презентації Горбаля ще якийсь панотець міг псувати усю навколишню карму негайним проханням про розмитнення катафалку. Сьогодні і без катафалку очі багатьох чиновників не знаходили крісла, стояли і намагались примиритись з прокурорським фатумом, що роз'ятрював їм душу своєю тілесною присутністю.

Страждання розлилось буратіновим сиропом у країні дурнів. В декого обличчя напилося тархуну та стало дюшесом. Страждання стояло. Страждання тиснуло на чиновницькі голови. Вони рибами хапали повітря. Очі робились великими і намагались таким збільшення площі втримати натиск прокурорських картинок.

Міліція хижо дивилась ліворуч на бідних жертв Шемчука, а також пасла задніх, найменш захищених.

Задні стояли у глибокій задумі та високо підтримували прапор свого кармічного страждання.

Страсті за Шемчуком мали б особливо цікавити працівників прокуратури, але їм хтось постійно закривав очі на таку несправедливість у цей вербовий понеділок.

Найбільше страждало телебачення. Воно ще не встигло апгрейднутись до останньої версії і тому ніяк не могло відшукати потрібного ракурсу для висвітлення такої радісної події у своєму житті.

Радістю світився тільки Груник і це був єдиний світлий промінчик у царстві темряви та скреготу зубів.

А страх стояв такий, що навіть тренажерні душі ставали романтиками і робили пальцями журавлів.

Більш інтелігентні душі намагались закрити рота власному розумові та перетворювались на овочі.

Вони культурно страждали невимовним мовчанням.

І закусювали зубами така зрадливу людську плоть.

Хтось занурювався у внутрішню еміграцію і вже там відпускав чехівське підборіддя.

Саме у такій болотяній атмосфері Грищенко ловив гав та мріяв про Дюймовочку.

Костюк, впертим ісусиком, підкорявся долі між двома пляшками мінералки.

І лише новопризначений Шемчук подумки іронізував сибаритними губами над невдалими порівняннями відпочинкових габаритів Криму та Львова.

Страх перед столичною владою ловив його лише зрідка і тоді він також піддавався загальній фічі вирячених очей відфільтрованих інстаграмом.

У моменти інших столичних жахів він вже звично ховався за двома пляшками мінералки.

Десь там у нижньому правому куточку тихенько сидів Костюк. Він уже відстраждався і тому міг спокійно підкоритись переляку без жодних статусних принижень. Страх перед столичною владою переміг остаточно і Костюк міг спокійно заявляти, що львівські дороги найкращі в Україні.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.