Disappeared Completely "Pretty Average" (2023)
Новий стиль рокерів Disappeared Completely зі саркастичним пінг-понгом між вокалістом та вокалісткою.
Другий альбом київських рокерів Disappeared Completely намагається вирватися з йорківських чорториїв та асоціацій з британським гуртом The xx.
На дебютнику "Sea of Fallen Nests" (2017), а також подальших мініальбомах "Dissolved" (2019) та "Contradictions" (2020), гурт Disappeared Completely блукав між меланхолійною йорківщиною та розрідженими паузами The xx. Ця йоркіана з іксами то сходилась, то розходилась, то міксувалась у свій спосіб з деякими слідами електроніки та построку.
За останні роки з цими героями сталося чимало змін. Том Йорк у складі колективу The Smile випустив альбом "A Light for Attracting Attention" (2022). Учасники The xx після третього альбому 2017 року також розбрелися сольними проєктами, хоча Джеймі свій дебютник випустив ще у 2015. Олівер торік випустив альбом "Hideous Bastard", де поміж хворобливої йоркіани несподівано можна натрапити на один епізод крунерства з алюзіями на карнавальний трек Dead Can Dance. Ромі цьогоріч десь трохи пішла електронними слідами Джеймі, щоб разом з хаузом і трансом добратися до аббівського євродиско.
Disappeared Completely з новим альбомом "Pretty Average" також змінюється стилями, хоча прорватися на цей бік крізь йорківський дурман, який затягує та не відпускає, не так вже й легко. З певного боку ці зміни у їхньому звучанні можна вважати бунтом, і таки бунтом вдалим. Характерне краутне йорківське переслідування тут ще є, але це не найголовніші треки альбому ("Illusions", "Tunnel Vision"). Мінімалістична присутність The xx також ще нікуди не щезає назовсім ("The Innocent One", "Night").
У найкращі моменти Disappeared Completely відносить кудись вбік наїжаченого електророку з гаражними та блюзовими фрагментами британців Primal Scream (поки Боббі Гіллеспі не дратує шановану публіку своїм джаггером) та Uncle (хоча з ними від йоркіани особливо не втечеш), а також бельгійців Soulwax.
У їхній ліриці багато болю, смерті та розгубленості на цьому етапі змін. З такими елементами в історії закономірно виникає певний момент підозрілого больового зациклення, який переплітаючись з йорківськими впливами, вже зовсім заводить ліричних героїв у глухий кут. Але саме з цього кутика й народжується саркастичне глузування альбому "Pretty Average" ("Shit is Crazy").
Той викличний пінг-понг між вокалістом та вокалісткою з піжонськими проявами зухвалого хуліганства та єзуїтськими шпильками ("Bass 11"). Ці наелектризовані гойдалки вже з треку "4 track" починають жити передчуттям остаточного звільнення. Вони качають та розхитують корабель Disappeared Completely, відчуваючи звільнену силу оновлення ("Personal 1 (Texas)", "Personal 2").
Цікаво, що попри всі ці гаражні чи блюзові вибрики гурт себе постійно стримує на цій саркастичній дистанції від остаточного вибуху. Цій тихій обопільній наїжаченості навіть краще наелектризовуватися у такій стриманій натяковості ("Speak to Me"). Є у ній щось граційне з тваринного світу, де не треба особливо лякати чимось грізним, а варто лише просто з'явитися на горизонті у всій красі ("The Innocent One").
Найкраще на альбомі "Pretty Average" (а це майже весь треклист) своїм викличним коником враз виявляє ще одну проблему місцевої музики, де всі такі чемні, прісні та літеплі, що роком вже навіть вважають якихось О.Torvald чи The Hardkiss.
Цілком, можливо, що у майбутньому оновлений гурт Disappeared Completely радісно зайде на територію денс-панку, а місцевий медчестер від них стане манною для дискотек. Якщо ж вони вже зовсім зречуться йорканіанського вертиго, то варто сподіватися, що заради чогось в дусі "Swastika Eyes" реміксованого Кунером чи треку The Music "Getaway". Щось на кшталт The Woodentops "Maybe It Won't Last" також знадобиться у ці непевні часи.