Уляна Пак: Потрібно чітко розуміти межу, де традиція не порушує норму закону

Варіанти розмовляють з головою Комісії законності, депутатської діяльності, свободи слова та безпеки Львівської міської ради Уляною Пак.

Як працює Львівська міська рада: згідно з традиціями чи згідно зі законом?

Специфіка Львівської міської ради у тому, що крім законів у нас є також традиції. Це наша особливість. Коли юристи приїжджають до Львова та питають, чому рішення міської ради називаються ухвалами, то ми насправді не можемо це пояснити, але знаємо, що традиційно наші рішення впродовж багатьох років називаються ухвалами.

Свого часу навіть Міністерство юстиції не хотіло реєструвати Статут громади Львова через те, що рішення міської ради називаються ухвалами, але нам, юристам, таки вдалося об'єднати норму закону та традиції. Ми написали, що рада приймає рішення, які називаються ухвалами. Тобто у роботі Львівської міської ради є чимало усталених традицій. Для нас є важливим цей зв'язок між поколіннями.

Водночас потрібно чітко розуміти межу, де традиція не порушує норму закону. Якщо вони можуть існувати разом, то депутати це підтримують, але коли традиція суперечить нормам закону, то такі традиції ми припиняємо чи змінюємо.

Нещодавно депутатки виявили дивну традицію, що до лічильної комісії, яку призначають на кожному пленарному засіданні ради, завжди вносять лише депутатів-чоловіків.   Тобто за якоюсь традицією жінок-депутаток у лічильну комісію не обирали. Завдяки уважним депутаткам це змінилось, адже очевидно, що ця традиція  суперечить здоровому глузду.

Також є традиція, яка особисто мені імпонує, це молитва перед початком пленарного засідання та промова капелана Львівської міської ради. Вони допомагають налаштуватись на правильні думки та приймати мудрі рішення, коли вагаєшся.

За останні роки у Львівській міській раді сформувалась нова традиція, яка не пускає до сесійної зали представників громади, а спілкується з ними лише онлайн. Чи не вважаєте ви, що ця традиція суперечить нормам закону?

Питання відновлення доступу громадян до участі у пленарних засіданнях ради депутати підіймали неодноразово, але наразі його так і не розв'язали. На позаминулому пленарному засіданні представниця громади чекала на виступ в залі. Депутати просили надати їй слово, але міський голова з незрозумілих для мене причин сказав, що зараз можливий виступ лише онлайн. Я не вважаю подібну відповідь обґрунтованою.

Якщо поглянути на те, які тренди нині задає Верховна Рада України, як вона закривається від журналістів та громадськості, а прямі трансляцій засідань просто відсутні, то, звісно, що на рівні громад складно протистояти подібним тенденціям. От саме так, посилаючись на приклад парламенту, й відповідають чиновники депутатам.

Але ми намагатимемося подолати подібне ставлення, щоб забезпечити доступ мешканців до сесійної зали, оскільки це надзвичайно важливо. Громада є нашим керівництвом, ми працюємо задля того, щоб задовольнити її інтереси. І якщо  представники громади хочуть персонально до нас донести питання, то нам потрібно з ними спілкуватися. Людина, яка зібрала 500 голосів у підтримку електронної петиції, має повно право прийти до сесійної зали та розповісти депутатам й представника влади міста про проблему, що турбує людей.

Чому ухвали Львівської міськради, які відповідають нормам закону, часто є лобістськими, а от вимоги громади можуть не враховуватися депутатами, хоча вони є справедливими за своєю суттю та відповідають духу закону?

Звісно, є певний лобізм бізнес-кіл є, які намагаються у різний спосіб донести депутатам свою позицію. Кожен депутат вже приймає рішення на підставі власних внутрішніх переконань, рішень фракції, обговорень у депутатських комісіях, а також на підставі інформації, яку він чи вона отримує від профільних структурних підрозділів виконавчих органів ради. Якщо депутат, який не є фаховим юристом, отримує інформацію від юридичного департаменту, що все добре, зауважень до проєкту ухвали немає, то у нього нема підстав не голосувати за те чи інше питання.

Один з останніх прикладів, з яким я особисто не погоджуюсь, це будівництво готелю на вулиці Вороного у центрі Львова, земельна ділянка під який безоплатно передали приватній компанії, а не продали з аукціону. Виконавчі органи обґрунтовували свою позицію тим, що ця велика ділянка була обтяжена майном. Однак вартість і розміри цього майна є значно меншими, ніж аналогічні параметри ділянки та й розділяє їх глуха стіна.

Також за інформацією сусідів на цій ділянці раніше був спортивний майданчик сусіднього коледжу індустрії моди, а тому логічніше було б віддати цю територію коледжу. Тому я вважаю, що якби цю вільну ділянку виставити на аукціон, то місто б отримало значну суму від її продажу. Саме тому я вважаю ухвалу щодо цього питання незаконною та не голосувала за неї. Однак інші депутати не отримали подібну інформацію від виконавчих органів для голосування, і тому ця ухвала й набрала більшість голосів депутатів.

Є й контроверсійні ухвали, де депутати мають різні думки. Наприклад, я вважаю, що будівля на куті вулиць Саксаганського-Чоловського, де розмістився суд, має знаходитися у власності громади Львова. Це питання голосували за попередньої каденції, і тоді депутати дали згоду на те, щоб передати цей будинок у державну власність. Згодом й Кабмін дав на це згоду. І тепер має бути фінальне рішення. Двічі розгляд цього питання на сесії переносили, але я вважаю, що ця будівля, пам'ятка національного значення, є надзвичайно цінним майном громади Львова.

Держава може відремонтувати цей будинок для суду навіть тоді, коли він буде у комунальній  власності. Це не проблема, адже маємо механізм субвенцій. З іншого боку, зважаючи на функції та завдання суду, виникають питання щодо того, чи він справді є тією установою, яка має можливість доглядати належним чином за пам'яткою архітектури національного значення?

Натомість ми маємо інший приклад, де депутати Львівської міської ради разом з громадою намагаються зупинити будівництво у рекреаційній зоні Брюховичів на земельній ділянці площею 3,4 га. І це все попри те, що формально закон на боці забудовника. Ситуація складна, оскільки рішення щодо цієї ділянки є спадщиною Брюховецької селищної ради. Як юрист, я вбачаю чимало порушень у цих рішеннях.

Наприклад, якщо Львівська міська рада з 2008 року продає землю на аукціонах, то Брюховецька селищна рада до моменту припинення своїх повноважень у 2020 році навіть не мала положення про аукціон. Цю ж земельну ділянку у Брюховичах передали громадській організації інвалідів-ветеранів, яка надалі самоусунулась, а замість неї з'явився забудовник.

Закон дозволяє передавати земельну ділянку ветеранській організації безоплатно виключно під соціальні потреби. А от забудовник задекларував будівництво апартаментів на 20 тис. кв. м, готелю на  10-15 тис. кв. м і ще третьої черги чогось, площі якої ми не знаємо, а також реабілітаційного центру, який займатиме 500 кв. м. Те, під що віддавали цю землю – соціальні потреби – фактично складатиме лише 500 кв.м. Вважаю, що це незаконно та несправедливо.

Зараз громада разом з владою повинні виробити правильну та чітку юридичну позицію. З одного боку є порушення, але з іншого – забудовник має на руках всі дозвільні документи. На цій підставі він й розпочав будівництво. Щоб скасувати їх, потрібно докласти чимало зусиль у судах.

Ми, депутати та влада міста, пропонуємо забудовнику купити іншу ділянку з аукціону, яка не буде обтяжена численними проблемами й скандалами. Забудовник стверджує, що він вже витратив кошти на будівництво. Також, ймовірно, таки вдасться переконати забудовника звести гідний реабілітаційний центр на значній території цієї ділянки та передати його у комунальну власність. Так, щоб кошти, які громада не отримала від продажу землі, повернули як майно для соціальних потреб.

Чому комісія законності часто відправляє на доопрацювання проєкти ухвал Львівської міськради?

Найбільше ми повертаємо на доопрацювання проєкти ухвал, які роблять поспіхом. Подібні ухвали переважно мають декларативний характер, у них відсутній механізм їхньої реалізації, а також вони не мають жодних правових наслідків. Тому надалі ще потрібно прийняти додаткові документи, щоб вони запрацювали.

Більшість з них з'являються напередодні сесій Львівської міськради як наслідок вибуху креативних чи популістських ідей серед керівництва виконавчої влади та депутатів, а не на підставі аналізу чи комунікації з середовищами. Тобто не було довготривалого процесу обговорення, а тому учасники  не мали можливості ознайомитись з наслідками та не можуть внести зауваження. Наприклад, питання вдосконалення процедури оренди та роботи літніх майданчиків  опрацьовували понад рік. Коли проєкт ухвали подали у сесійну залу для голосування депутатами,  то вони розуміли, де є позитиви, де зміни, а де – залишились ризики.

Коли ти голова комісії, то мусиш готуватися до засідань уважніше та ретельніше, маєш аналізувати. Важливо, що всі члени нашої комісії мають досвід депутатської праці. Андрій Тягнибок навіть був народним депутатом, але зараз захищає нас на сході. З цим досвідом ми вже знаємо те, на які речі варто звертати увагу, де можуть ховатися кризові моменти та як їх долати.

За вашої ініціативи, як депутатки, у Львові діє декілька програм. Наприклад, програма "Безпека житлових кварталів" на 2022-2025. Як вона працює?

Це була моя передвиборча обіцянка. Містяни часто скаржились мені на те, що у нових житлових масивах відсутні камери спостереження, хоча в центрі їх багато. А вони хочуть відчувати себе безпечнішими насамперед там, де мешкають. Програма не є простою, оскільки передбачає встановлення камер спостереження на умовах співфінансування: половину коштів виділяє місто, а половину коштів – ОСББ. Не кожне ОСББ може собі наразі визначити саме безпеку як пріоритет, оскільки у них є чимало інших термінових проблем.

Попри це у 2022 році програмою скористались п'ять ОСББ, які встановили 79 камер. Цього року вже сім ОСББ встановили 90 камер та маємо ще одного охочого. Загальний бюджет програми щороку наразі сягає до 3 млн грн. Однак я очікую, що щороку кількість заявників на цю програму зростатиме. Важливо, що вона також передбачає можливість під'єднання до загальноміської мережі спостереження вже чинних камер, а отже доступ до інформації з них матиме й поліція.

Відеоспостереження є ефективним інструментом для профілактики злочинів. Наприклад, з громадського бюджету Львова у Рясне вже реалізували аналогічний проєкт. Поліція підтверджує те, що після того, як встановили відеокамери, рівень злочинності у мікрорайоні знизився.

Міську програму "Місто, дружнє до дітей і молоді", яку підтримує ЮНІСЕФ, також реалізували за вашого авторства?

Минулої каденції я та депутатка Юлія Гвоздович об'єднали свої зусилля над стратегією й планом дій, які мали на меті зробити наше місто комфортним і дружнім для сімей та дітей. За взірець ми взяли програму ЮНІСЕФ "Місто, дружнє для дітей", яка охоплювала всі сфери життєдіяльності дітей, сімей, міста та їхньої взаємодії. Але на той час ця програма ЮНІСЕФ не діяла в Україні, а тому ми почали рухатись самостійно.

Щодо кожного напрямку ми зустрічалися з представниками громадських організацій, щоб зрозуміти те, що можна змінити у праці закладів освіти, медицини, соціальних установ. Ми вже мали напрацювання, думали про те, як їх реалізувати, і саме у той момент до України повернувся ЮНІСЕФ. Вже у партнерстві з ЮНІСЕФ  ми й написали стратегію та план для Львова. За два роки ЮНІСЕФ визначило наше місто як одне з трьох міст, яке отримало звання "Місто, дружнє до дітей і молоді".

Львів долучився до світової мережі подібних міст і зараз отримує підтримку від ЮНІСЕФ під час реалізації своєї стратегії. ЮНІСЕФ допомагає нам під час аналізу ситуації, визначення цілей та напрямків роботи з дітьми, їхній психологічній підтримці, інклюзії, безпеки, розвитку молодіжного руху та центрів, Наприклад, кожна комунальна установа обов'язково має програму розвитку за напрямком програми "Місто, дружнє до дітей і молоді".

Ви також успішно реалізували ще одну свою передвиборчу обіцянку щодо прийняття з державної у власність громади Львова Палацу культури "ЛОРТА"?

Для мене це важлива персональна перемога та перемога команди людей, яких вдалось залучити, зокрема й народного депутата Миколи Княжицького, моїх колег-депутатів із Залізничного району, а саме Назарія Бербеки, а також громадських активістів та мешканців. Багато хто до нас намагався розв'язати це питання, але вони не отримали бажаного результату.

Коли я задаю собі питання щодо того, чому саме нашій команді вдалось врятувати ЛОРТА, то розумію, що це поєднання досвіду, наполегливості, а також вміння знаходити партнерів. Внаслідок цього на фінальній стадії й позиція керівництва міста стала більш проактивною. Краще хай буде багато успіху та багато людей буде до нього причетними, аніж ти сам хотітимеш це вирішити, а тобі не вдасться.

У попередній каденції інструменти моєї депутатської роботи були дещо іншими, ніж ті, що є зараз. Мудрість, яку я здобула, навчила мене шукати компроміси задля того, щоб отримати результат за умови, що мої цінності залишились незмінними. Коли кожен ступить півкроку назад, а не стоїть вперто до кінця на своїй позиції, то може бути результат, хоч і не такий максимальний, як очікувалось, але буде поступ. Це моя трансформація.

Палац культури ЛОРТА – це величезна будівля, що руйнувалась і занепадала, адже вже чимало років її не використовували за призначенням. Мешканці Залізничного району хотіли бачити його центром освітньо-культурного та громадського життя не лише мікрорайону, але й міста загалом, хотіли повернути сюди численні гуртки для дітей та дорослих, надати можливість знаходити тут і розвивати таланти, спілкуватись, творити.

Отож насправді чимало людей долучились до реалізації цього проєкту, який тривав не один рік. Складність була в тому, щоб передати будинок з державної власності у комунальну, бо інакше місто не могло б долучитися до його порятунку. У 2020 році ми організували великий концерт та зібрали підписи на підтримку ініціативи передання ЛОРТА у власність міста. Це насправді велика перемога, що ми отримали цей будинок культури у муніципальну власність. Це далося нелегко, адже була потрібна тверда позиція міської ради, а також активна комунікації з різними міністерствами.

Сьогодні будинок культури розвивається як проєкт Urban Camp, який отримав міжнародну підтримку. У ньому тривають ремонтні роботи, навколо виростає спортивно-розвиткова та громадська  інфраструктура, діти та їхні батьки починають приходити сюди, щоб займатися спортом та відпочивати.

Ще одним великим і важливим компромісом, який вам вдалось досягнути, стала ухвала про створення наглядових рад на комунальних підприємствах Львова?

Це складний випадок. Коли ще п'ять років тому депутати починали говорити про наглядові ради, то ніхто з керівників і працівників виконавчих органів Львівської міськради не сприймав це серйозно. Торік я навчалась на шведській програмі жіночого політичного лідерства, а в його межах потрібно було розробити свій проєкт трансформацій на місцевому рівні. Над ідеями проєкту ми працювали разом зі шведськими менторами, а також місцевими політиками.

Спочатку я обрала темою проєкту підвищення ефективності управління комунальними підприємствами Львова, зокрема через  впровадження наглядових рад у львівських комунальних підприємствах. Однак в певний момент мені здалося, що під час війни це не буде актуальним, і тому  змінила тему на роботу з ВПО. Поза тим виявилося, що напрацювання щодо наглядових рад не лише не втратили своєї актуальності, але й допомогли нам вийти на правильні рішення.

Коли у грудні минулого року депутати вчергове порушили це питання перед виконавчими органами, то ніхто з них знову серйозно не відреагував на цю ініціативу. Перший проєкт ухвали, який вони напрацювали, передбачав створення зовсім не наглядових рад. Це був дивний декларативний формат, який нівелював саму ідею корпоративного управління та не дав би ніякого позитивного результату.

Коли депутати побачили, що ні від міського голови, ні від профільних підрозділів немає підтримки, то зробили ставку на використання інструментів адвокації. Нам з колегами-депутатами, зокрема Юрієм Мартинюком, вдалося провести правильну кампанію у підтримку нашої позиції, організувавши громадське обговорення зі залученням авторитетних експертів з діяльності наглядових рад.

До обговорення долучилися: Наталка Бойко, яка є членом Наглядової ради від держави у НАК "Нафтогаз України", Максим Нефьодов, який ініціював зміни до законодавства щодо наглядових рад, Володимир Ігонін – член правління Професійної асоціації корпоративного управління, керівники та члени наглядових рад Softserve, Галнафтогазу, Молокія, Промприладу – Олег Денис, Назар Купибіда, Володимир Глащенков, Володимир Воробей.

І за результатами цього заходу чиновники Львівської міської ради по-новому зрозуміли концепцію корпоративного управління та роботи наглядових рад. Це було круто, що ми змогли запалити їх цією ідеєю не через конфлікт, а через співпрацю. Чиновники стали драйверами цих змін, і ми вже по-іншому працювали у робочій групі, тому що всі були націлені на те, щоб наглядові ради стали реальними та незалежними органами управління компідприємств. Цю бізнес-модель ми й впроваджуємо у нашому місті. Звісно, що ми ще не маємо результатів. Комісія з відбору членів наглядових рад лише розпочала роботу, але я надзвичайно хочу, щоб ця модель запрацювала.

У вашому депутатському активі також є успішні локальні ініціативи, які скеровані на розв'язання проблем мешканців Залізничного району Львова, наприклад, це боротьба за сквер на вул. Кульчицького?

Це довга історія. У 2017 році стало відомо, що у цьому місці, на території близько гектара, збудують готель, ресторан та спорткомплекс. Мешканці були категорично проти цього і ми розпочали боротьбу. Разом зареєстрували місцеву ініціативу. До слова, місцева ініціатива – це інструмент безпосередньої демократії, який вкрай рідко використовують. Я ж вважаю, що він є особливо важливим саме тому, що реалізує право громади на законотворчу діяльність. Це не електронна петиція, де ви описуєте проблему, а ініціатива, де ви готуєте рішення, яке рада зобов’язана винести на голосування, якщо ви також назбираєте 500 голосів, які потрібні для розгляду петиції.

Ми підготували такий проєкт рішення, рада його підтримала і далі розпочалася наша судова боротьба, оскільки забудовник оскаржив рішення міськради. З 2017 року і до нині паралельно тривали п'ять судових процесів, які ми таки виграли. Ми відстояли сквер, це наша спільна перемога та надбання. Також разом з мешканцями ми виграли три проєкти по 500 тис грн з громадського бюджету Львова на облаштування скверу. Важливо, що ми зберегли зелену зону, яка справді стала спільним простором громади за який кожен охочий тепер дбає з особливою увагою.

Зараз для Залізничного району є актуальним питання  ремонту та облаштування дитячого садочку на вулиці Виговського, 1. Чомусь виконавчі органи не вважають за потрібне виділити кошти та завершити ремонт цього об'єкта якнайшвидше. Хоча перед тим нам вдалося спільними зусиллями добитись повного відновлення дитячого садочка №168 на вулиці Кульпарківській, 182. Сьогодні там займаються 14 груп дітей. Мої діти також ходили в цей садочок. Незабаром завершимо капітальний ремонт вулиці Яворницького. Його мешканці чекали ще, певно, з того часу, як я ходила до 75 школу. Також ремонтуємо каналізаційний колектор у Скнилівському парку.