Роман Голубовський: UaReview жартує не над людиною, а над її медіаобразом

Роман Голубовський: UaReview жартує не над людиною, а над її медіаобразом

олександр ковальчук,  11 березня 2013

Розмова з засновником і редактором сайту сатиричних "фейкових" новин UaReview Романом Голубовським.

Коли про UaReview запитувати у журналістському середовищі, то там крутять носом, що це не журналістика. Чому і як з'явився Твій сайт?

Я не є журналістом за освітою. У мене технічна освіта. Сайт почався із захоплення і навіть не для того, щоб висвітлювати якісь актуальні події, а більше для того, щоб, по-перше, – посміятись, по-друге, – щось висміяти.

І висміяти більше теми вічні, якщо так можна сказати. Тому, якщо кажуть, що це не журналістика, то я також не можу чогось стверджувати, хоча там насправді багато журналістської роботи.

Наші новини не взяті просто з неба. Це новини, які вплетені у теперішній контекст. Коли пишеться новина про якогось політика, то перевіряються усі його дані, якщо новина про законопроект – вичитується законопроект. Ми маємо чітко розбиратись у тому, що пишемо.

От нещодавно Верховна Рада не працювала через заблоковану трибуну і тому, коли нам надсилають новини (а нам багато надсилають новин зовнішні автори) про те, що ВР прийняла якийсь закон, то логічно, що ми не будемо їх публікувати до того часу, поки вона не розблокується. Потрібно бути у контексті того, що відбувається у країні.

Якщо ми розповідаємо якусь регіональну новину, то потрібно принаймні приблизно знати, яка там ситуація. Можливо для серйозних журналістів зі стажем це смішно, бо це й так зрозуміло. Але оскільки новини UaReview сприймаються як жарти, тому й думають, що там не відбувається жодної серйозної роботи.

Хто пише новини на UaReview?

Часто ми робимо новини аби просто посміятись. Хтось придумав якийсь жарт і тому потрібно його перетворити на новину. Деколи це не просто жарт, а сатира, висміювання чогось. Наприклад, поганих доріг чи поганих законів. Є чимало поганих речей у нашій державі. І тут висміювання – це метод привернення уваги. Люди побачать це і, можливо, захочуть щось змінити. Ми принаймні вказуємо на проблему.

Я не сам пишу новини і чим далі, то все менше пишу тексти. Коли тільки запускався проект, то писав фактично сам. Потім залучав вже друзів. А згодом вже наші читачі почали надсилати новини. Дехто з тих авторів періодично продовжує нам писати і тут вже можна говорити про формування команди UaReview.

На Твою думку у чому причина популярності фейкових новин? Зрозуміло, що навколишня ситуація (політична та економічна) уже передозована абсурдом і інакше на неї реагувати просто неможливо. Плюс, ще стан самої журналістики, яка переважно убога та нецікава. Плюс джинса, плюс утопічне дотримання так званих стандартів об'єктивної журналістики.

Одна справа, що й справді усіх задовбала політика, а саме така ситуація і сприяє популярності нашого сайту. Та, з іншого боку, якщо взяти 95 квартал, то вони вже тривалий час сміються з політиків. Зрештою, можна згадати Перець. Там також було багато гуморесок у форматі новин. Просто вони подавались у стилістиці того часу.

Журналістика 90-х не була такою витонченою, як зараз. Вона була більше пострадянською. Тому й жарти були пострадянськими. Далі були якісь телевізійні речі. Я навіть розкопав, що була газета (і сайт) Параска-інфо. Три роки проіснував проект, що також писав політичну сатиру у вигляді новин.

Вони виглядали зовсім не так, як зараз UaReview. І мені навіть не подобається їх формат, але це справа смаку. Тому не можна сказати, що чогось не було, а зараз з'явилось. Просто так сталось, що UaReview став популярним і про нього багато говорять. Можливо, ми краще вказали на якісь проблеми і тому наші новини почали перепубліковувати. І коли разом все це наклалось (гумор та проблеми у журналістиці), то воно й вистрелило.

Що Ти думаєш про українську журналістику і львівську зокрема?

По-перше, я ніколи не хочу нічого поганого сказати про журналістів. Я розумію усі умови праці, розумію з чим їм доводиться працювати. Важко зробити так, щоб газета чи сайт себе окупали, щоб журналісти отримували добру зарплату і тільки тоді вони зможуть не писати замовних статей. Тільки тоді вони зможуть довше перевіряти якісь факти. Якщо якийсь журналіст має не написати, а перепостити 30 новин за день і за це йому платять, то хіба варто його за це звинувачувати?

Є певні видання, що показують приклад доброї журналістики. Та ж Українська правда, яку я приводжу як приклад видання, що жодного разу не передрукувало нас. Це також багато про що говорить.

Якщо говорити про львівську журналістику, то я бачу відчутну різницю між газетами та онлайн-виданнями. В онлайні менше суб'єктивності, а в газетних статтях – дуже сильно відчувається, що журналіст пише від себе.

Загалом я не можу казати про журналістику, як про щось погане. Умови спричинюють таку ситуацію. Однак журналістам варто боротись з тими умовами і створювати якісний контент.

Якщо брати контекст умов та рейтинг 10 топових новин UaReview, то всі вони більш-менш пов'язані з тим, що це може стати реальністю, що це не просто стьоб заради стьобу. Наприклад, Табачник відмінить літеру Ї чи В Україні заборонять місіонерську позицію.

Це одна з мої найулюбленіших новин саме через усю її абсурдність. Вона показала, за які закони можуть голосувати депутати, в якому ми живемо світі і що люди готові вірити навіть у таке. Наскільки вони допускають абсурд як реальність.

Але найтоповіша новина про працівницю їдальні у Верховній Раді, яка плювала у суп депутатам. Про це ж мріє більшість країни.

Ця новина є супер-вдалою, бо народ мріє про такого народного героя, народного месника, який би мстився за усі біди. Мстився тій владі. І тут ми маємо жіночку, яка може мститись за погані закони щодня плюючи поганим депутатам у суп.

Мені ще подобається ця новина тим, що ця вигадана героїня стала людиною-брендом. Була новина на якомусь закордонному сайті, де журналістка писала про те, що от у нас такі погані депутати, на яких ми не можемо вплинути, але можливо десь і у нас знайдеться така свідома людина, як українська Юлія Борщенко. І тому Юлія Борщенко вже стала малесеньким, але символом.

Вона популярна тому, що більшість країни про це мріє, але ніяк не зробить. Можливо, така людина існує і Ти тут вгадав, що хтось плює у депутатські борщі. Можливо не жіночка, а штріх, який надивився Бійцівського клубу. Ця новина є втіленням людських бажань, і тут ми зустрічаємось зі страхом людей. Зустрічаємось з тим, що неможливість реальних кроків і призводить до створення таких міфічних героїв, які це зроблять за когось. І це знову життя в ілюзії.

Це ілюзії не тільки українців. Це риса людей. Вони створюють собі героїв. Читають книжки і дивляться фільми для того, щоб уявити собі героя, який зробить вчинок, до якого їм ніколи не вистачить сміливості.

Ця ситуація нагадує один з епізодів Помаранчевої революції коли сурдоперекладачка Наталія Дмитрук відмовилась перекладати текст про перемогу Януковича і потім їй за це Ющенко дав орден "За мужність". І тому саме вона є справжньою героїнею Помаранчевої революції. Вона це робила сама, а не в оточенні багатотисячного натовпу і вона зробила щось справді реальне на відміну від інших, які про таке тільки мріяли.

Людям потрібні символи.

Символи це добре, але ж вони бояться це зробити. І як довго цей страх триватиме? Потрібно щось змінювати, а, якщо зміни не підуть? І чи не втратить тоді гумор свій сенс, оскільки він є дуже мінливою штукою?

Ми постійно сміємося з різних точок, і Юлію Борщенко також не кожен день придумаєш. Та я не маю відповіді на таке запитання. Що робити з людьми? Це від них залежить, наскільки вони сміливі і наскільки вони не бояться. Я сумніваюсь, що однією статтею можна з людини відразу зробити супергероя. Тут потрібна систематична дія і потрібно, щоб людина вже дійшла до межі, щоб хотіла щось змінити. Як це зазвичай і буває.

Щоденно збільшується кількість інформації. І чим більше інформації, тим швидше вона нівелюється. Газета Блискавка продовжує друкувати на останній сторінці голі дупи, але народ вже стільки надивився на ті сраки, що в нього вже й імунітет до того з'явився. Так і з гумором. Що Ти робиш, коли відчуваєш, що гумор починає втрачати свою гостроту?

Так є на телебаченні, коли запускають серіал і після 7 серій його закривають, зважаючи на низькі рейтинги. А щодо поп, то таке ми бачимо на естраді. За останнє десятиріччя який кліп не візьми, то там тільки голі дівчата і танцюють. А люди далі слухають, дивляться і підтанцьовують. І головне, нарікають, що: "Це капець. Куди далі?" Та все одно, якщо вийде якась група і заспіває щось розумне, то її слухатиме лише двоє людей, а вийде зі складу ВІА Гри вісімнадцята солістка, покрутить попою і усі знову побіжать купувати її альбоми.

Була така ситуація, що Ти написав новину, а потім бачиш, що вона невдала, не смішна?

Такого багато було, але тут не йдеться про те, що вона невдала. Коли ти пишеш новину і вкладаєш у неї душу, то тут одне з двох, або люди розносять її соцмережами, і це значить, що твоя думка збігається з тим, що люди хочуть від тебе чути, або ж на неї просто не звертають уваги. І тоді неприємно від того, що ти написав таку статтю, а її не прийняли чи не зрозуміли.

Я постійно намагаюсь слідкувати за тим, що цікавить людей. В тому сенсі я намагаюсь орієнтуватись на широкі маси. Якщо є спортивна новина, то я намагаюсь її зробити так, щоб її зрозуміли і люди далекі від спорту. Якщо новина про Білу Церкву, то я стараюсь, щоб її зрозуміли у всіх куточках України.

У гуморі вистрілюють ті ж речі, що і у пресі: секс, скандали, політика, смерть. Хоча тему смерті ми намагаємось не практикувати. Дивлячись за тим, що цікавить народ, ми на ті теми жартуємо.

Якщо сьогодні популярна Королевська, то, напевне, народу сподобаються жарти про Королевську. Але жартувати про Королевську десь у 2009 було б недоречно. Жарти про Ющенка взагалі не актуальні.

Але ж у Вас є такі допотопні персонажі, як Василь Васильців, Поплавський і Зібров. Хоча от Степан Гіга з дабстеповим альбомом добре пішов.

Тому що тут дабстеп залучений. Найкращі новини ті, де сполучені декілька трендів. Та ж новина про заборону місіонерської позиції. Там є Королевська, яка тоді сильно піарилась. Там є секс. Є Верховна рада. Є дебільні закони, які приймаються. Є Ляшко. Є частинка гомосексуального.

Сам Степан Гіга вже нікому не цікавий, але Степан Гіга і дабстеп – це вже круто. Бо всі слухають дабстеп.

Мені подобаються такі персонажі, як Зібров чи Васильців. Ці давно призабуті метри нагадують нам про нашу естраду і про те, що є естрада не тільки попсова, але і естрада для старших людей. А у молоді вони, звичайно, викликають тільки сміх. В твіттері часто можуть писати, що от буде концерт Гіги і що може піти посміятись. Вони вже також своєрідні інтернет-меми.

Васильців був піонером просування власної творчості в інтернетові маси. Це вже потім була "Белая стрекоза любви" та інші народні хіти. На нього реально йшли не слухати, а сміятись. Всі думали, що він співає на повному серйозі, але одного разу коли він був у нас на чаті, то я у нього запитав про пісню "Кальмар сушений". Він на нас так серйозно подивися і каже: "Це була іронія, а ви що, цього не зрозуміли?".

Ми з друзями також сперечаємось, чи то він так жартує, чи він все серйозно сприймає. І до цього часу немає одностайної думки про Василя Васильціва.

Про місіонерську позицію та гомосексуальність. Питання політкоректності у нас ще не настільки є актуальним, як на Заході. Це ніби обмежує гумор, бо про голубих не можна, про Церкву не можна (хоча на Заході можна) і так далі. Але сама ситуація такої заборони ще більше спонукає до гумору.

У нас інколи були такі новини, що жартували про такі заборони. Коли у нас був закон, що забороняв розповсюдження гомосексуальних ідей, то я взяв новину, що розповідала про це і просто замінив у ній слово "гомосексуалізм" на "європейські цінності". І це була, як на мене, дуже смішна новина. Більше не смішна, а сатирична. Деколи варто з такого жартувати.

Це як у школі. Сміються зі всіх, але, якщо хтось ображається, то з того сміються найбільше. Хто не ображається – з того не сміються. Так і з політиками чи зірками. Якщо з них хтось починає ображатись, то люди ще більше сміються. Так і з тими заборонами.

З мемами також не завжди зрозуміло, від чого люди пруться. З йолкою Януковича усе чудесно, але чому розкрутився, наприклад, Язь?

Багато хто не може зрозуміти успіху Gangnam Style.

Я розумію.

Я також розумію.

І чому?

Це по-дебільному і всім подобається. У тому свій своєрідний жарт.

Для мене Gangnam Style – це розумно, а от по-дебільному – це Harlem Shake. Під Gangnam ще треба вміти танцювати.

Ні, це не про те. Те, як вони танцюють з серйозним обличчям. Танець ніби дурнуватий, але вони так серйозно до цього ставляться. І це власне найсмішніше. Якраз серйозний вираз Псая та його смішні рухи і викликають сміх.

Я розумію Gangnam Style, бо є фанатом корейського кіно. Знаю, як працює корейська музична індустрія. Розумію, що це іронія, іронія над чим і у якому контексті. Бо тут один вуйко написав програмний текст про феномен Gangnam Style. Написав про якусь міфічну придуркуватість кліпу, але от про іронію він загадував лише зі слів своїх друзів. Тобто, він не зрозумів, не відчитав чи не міг сприйняти, що це іронія.

Я також зустрічаю багато людей, які не розуміють чому про нього так багато говорять. Чому взагалі це смішно.

Але Gangnam Style зроблена якісно, на відміну від Harlem Shake. Це дві протилежності. Gangnam Style зроблений зі смаком, артистично, а Harlem Shake – ніби з бодуна. Там і не піднімається питання про смак, якість там вміння танцювати. В Harlem Shake необов'язково вміти танцювати, а в Gangnam Style – треба вміти танцювати. Там є деякі рухи, що не станцюєш без підготовки. От у нас ті маси, які провтикали Gangnam Style і танцюють зараз Harlem Shake. Маси, які хочуть бути модними і які дізнались про Gangnam Style лише у жовтні-листопаді, істерично намагаються не проспати щось нове. Ось і весь Harlem Shake. І це вже не смішно, якщо вже говорити в контексті актуальності гумору. Gangnam Style – це було смішно, а Harlem Shake – вже ні.

Є така штука як фейсдаун чи фейсдаун гейм.

Планкінг?

Так. Я та мої друзі також у свій час захоплювались цим, але воно не набуло такого поширення, як Gangnam Style. Минув якийсь час і, коли хтось питає чому ми зараз цього не робимо, то я відповідаю, що все минає і це вже не актуально. Так і офіс раз протанцював Harlem Shake, та й забув. Все. Це такі більше разові речі. Вони не можуть бути постійними.

У контексті планкінгу можна знаходити цікаві і смішні паралелі у минулому. Я закачав малій одну з серій Боліка і Льоліка. Там Болік намагаючись зловити Льоліка, який падає з дерева, сам врізається у дерево і так стирчить у горизонтальному положенні. Це 1964 рік і такий собі прото-планкінг.

Зараз всі асоціюють схрещені руки вершника лише з Gangnam Style.

Це все до того, що гумор дуже чутлива субстанція. З ним потрібно бути дуже обережним.

Він важко піддається будь-яким прогнозам.

То чому один мем іде, а інший – ні?

Це найважче. Скільки я не намагаюсь це дослідити, але ніяк не можу спрогнозувати, що цей жарт піде, а цей не піде.

Але Ти може тоді пояснити собі ,чому один вдалий, а інший ні?

Дещо можу. Я аналізую свої новини. Ми вже говорили про Королевську та місіонерську позицію. І говорили про те, чому пішла Юлія Борщенко. Ще була новина про те, що на час Євро 2012 дозволять марихуану. Я з марихуаною вже давно не стикався і тому для мене це не актуальна тема. Але, як виявилось, у нашій країні для багатьох людей це справді проблема. Є багато людей, які вважають, що вона дійсно має бути легалізована. Там ще були закладені такі смішні речі, що міліціонери самі будуть розповсюджувати марихуану. Міліція, яка і має ловити тих розповсюджувачів.

Новина розійшлась форумами. А в нас є купа форумів, на яких тема легалайзу постійно крутиться. Я опублікував цю новину ,і коли вона ще не розійшлась сайтами, то на UaReview вже був рекорд відвідуваності – десь 30000 народу за один день. Для нас це багато, бо ми поки ще не Українська правда.

Є і інші новини. Деякі з них як тільки придумаються, то мені вже кортить їх найшвидше опублікувати, бо я не розумію, чому до цього раніше ніхто не додумався. Бо вони здаються дуже логічними. Коли в грудні була проблема з поїздами Хюндай, а в січні з Аеросвітом, то мені прийшла ідея об'єднати ці дві проблеми, тобто, Аеросвіт збанкрутувала через те, що вони купили літаки Хюндай.

Можливо їх популярність у тому, що це вже на межі з реальністю. Бо в нас, коли мєнти ловлять пушера, то в них покращуються показники розкриття і відповідно вони можуть розраховувати на якусь премію. Плюс вони беруть пушерів під кришу і з того мають ще якісь відсотки. Тому в новині про те, що міліція буде розповсюджувати марихуану можуть бути усі 100 відсотків правди в нашій країні.

Така собі абсурдна правда.

І тут найбільше залежить від якості гумору та у вміння жартувати так, щоб було смішно.

Коли наприклад я зустрічаюсь з друзями, то ми можемо придумати новину, що буде смішною тільки у нашому колі. Я розумію, що для усіх решта вона не буде смішною, оскільки все залежить від інформаційного поля, у якому ми зосереджені. І тому смішний жарт мусить бути зрозумілим усім.

Написати фейкову новину, хоча я їх називаю сатиричними чи гумористичними, це також не дуже просто. Написати можна, але дуже часто нам надсилають неправду. Має бути баланс між актуальністю теми і гумором.

За весь час, що я працюю, можна тільки уявити скільки мені доводиться відбирати. Тому до гумору я вже ставлюсь більш технічно. Я розумію чому це смішно, а чому це не смішно і що потрібно додати, щоб було смішно усім.

Гумор дуже мінлива штука. У якійсь ситуації він доречний. Змінюється контекст, трохи інший час – це вже не те. Потрібно постійно змінюватись, постійно змінювати усі ці конфігурації, відчувати, вловлювати переважно міліметрову різницю.

Це те, що йде від журналістики. Постійно потрібно відслідковувати, що у трендах. Що сьогодні саме та ситуація, коли краще пожартувати саме над цим і це буде актуально, оскільки завтра це вже буде вчорашній день.

Ви самі вже формуєте на сайті деякі тренди. Та ж Юлія Борщенко. Ви задали вектор руху і на Вас тепер орієнтуються. Це вже інше питання, чому люди продовжують ставити Ваші фейкові новини у своїх "серйозних" виданнях.

Журналісти знають про це і навіть дають це як новину, але внизу обов'язково дописують: "Ага, повірили! А це неправда". І це на серйозному новинному ресурсі.

Це тупо. Це якраз і є пострадянський гумор.

Напевне.

Чи є у Тебе на сайті теми, які ніколи не будеш піднімати? Над якими Ви не жартуєте.

Щодо формату, то точно не буде матюків. Є деякі проекти, які дозволяють собі матюкатись. У нас матюків не буде.

Чому?

А чому ми зараз говоримо і не матюкаємось? Бо в культурному суспільстві прийнято, що напевне не варто матюкатись. І мені просто не подобається написаний мат. Тому цього я не можу допустити на сайті.

На Заході є фейкові новини на сайті The Onion, і вони інколи пишуть про смерть політиків і деколи у них це буває зовсім не смішно. Мені так здається, що до смертей конкретних людей ми не опустимось.

Найголовніше те, що у нас немає прямих образ. Дуже часто запитують, чи ми не боїмося, як на нас хтось образиться. Справа у тому, що ми жартуємо не над людиною, а над її медіаобразом. Суспільство не знає, яка він людина, суспільство знає лише те, що йому показують. Наприклад, політик ходить показово до церкви. І тому жартується тільки з того.

Відповідно і ображатись немає з чого. Але деколи в текстах авторів, які нам пишуть, бувають прямі образи якогось певного політика чи людини. Ми такого не публікуємо, бо це не смішно образити людину. Жарти мають бути добрими. І це ще велике питання як саме жартувати.

Це найбільша проблема.

Так. Є ще проблема у різному сприйнятті жартів. У нас була новина про те, що у мера Тернополя Сергія Надала у маршрутці вкрали гаманець з грошима. Жарт тієї новини у тому, що жодна людина не застрахована від крадіжки у маршрутці, навіть мер міста. Це сатира на погані умови, в яких ми живемо. Ми не хотіли жодним чином образити мера Тернополя.

Коли я писав цю новину, то думав про те, що могло бути в гаманці мера? Оскільки це людина зі "Свободи", то значить у нього має бути партквиток. Оскільки людина мер, то у неї мають бути гроші.

І там ще був такий елемент, як образок, бо я подумав, що він, напевне, людина побожна. І от сам Надал, не знаю, як йому переоповідали новину, він образився і сказав: "Як можна жартувати з Церкви?" А який ж це жарт з Церкви? Ми вклали у його гаманець, як віруючої людини, образок і який тут жарт з Церкви?

У "Свободі" з жартами трохи проблемно. Там є лише декілька людей, які це розуміють, але більшість там далеко недалека.

Тобто, тут як хто розуміє. У нас ще був випадок з новиною, яка викликала певне обговорення і деякі мої друзі були дуже здивовані з того, що ми її написали. Новина про те, що у львівській маршрутці від тисняви загинули люди. Ми ж усі знаємо, що таке львівські маршрутки.

Це була чорна сатира на наші умови. Бо часто сатира береться з реальних речей. А тут люди почали говорити, про те, що вони ніяк не можуть зрозуміти, як ми могли таке написати. Ці люди не розуміли, що це не новина, а що це ніби як повчальна історія. В притчах люди помирають. В Титаніку ДіКапріо помирає і це надає фільму особливого драматизму.

Так і тут. Ми власне тим і показали, що у львівських маршрутках настільки жахливі умови, що людина потенційно може і не вийти з неї. Це не через те, що ми вирішили роздратувати людей. Це проблема сприйняття гумору. Не завжди можна спрогнозувати, як усі люди зрозуміють гумор. Деколи мається на увазі щось одне, а люди прочитують щось зовсім інше.

Наскільки Ти бачиш тривалим цей проект? Зрозуміло, що у нас невичерпне поле для гумору. Це десь там у Словенії історія про те, як втопився рибалка на озері може стати новиною державного масштабу. У нас на таке навіть ніхто уваги не звертає. Якщо ж повернутись до України, то я не знаю, про що люди можуть писати в Луцьку, Франківську чи Рівному. З фейковими новинами там є що робити, а що робити журналістиці – невідомо. Там нецікаво.

Я знайомий зі співзасновником тернопільського онлайн-видання Доба. Розповідаючи про історію створення сайту він зазначив, що коли вони зрозуміли, що й справді немає про що писати, бо всі й так передруковують новини один в одного, то вони вирішили писати новини про те, що робиться у сусідньому подвір'ї. І у них часто бувають новини, за якими дуже цікаво стежити, бо там бувають справжні перли.

Наприклад про те, що у сусіда згоріла хата, а в хаті згорів холодильник, а в холодильнику – холодець. І була у них новина під заголовком У Бережанах горіли холодці.

Вони пишуть районні новини. Що саме у такому районі, в такому селищі. А людям цікаво почитати про сусіда, чи написати про себе. Такі новин не схожі на жодні інші.

В журналістику повертається історія конкретної людини, бо ЗМІ за маніпуляціями майже про неї забули. А тут маєш, збільшення активності в соціальних мережах і на це потрібно якось реагувати.

А щодо тривалості проекту, то я розумію, що потрібно щось додавати, експериментувати, що постійно і робиться. Ми плануємо певні формати. Що в мене вселяє оптимізм, так це вже згаданий сайт Оніон. Він починався з газети у 1988 році, а згодом з інтернетом з'явився і сайт.

І зараз це сайт з дуже потужним штатом журналістів-коміків, які пишуть жартівливі новини. У них є купа своїх фішок, за які їх і люблять. Вони знімали фільм, що базувався на вигаданому сюжеті новин. Вони випускають книжки. І у них в твіттері більше підписників, ніж, наприклад, у The Times. Тобто, скільки років минуло, а людям і далі цікаво. Плюс у них ще й платна підписка.

Гумор завжди буде цікавим. Жартувати завжди є з чого. Приходять нові політики – з'являються нові жарти. Якщо UaReview буде ще існувати років за 20, навіть у тому ж форматі, то будуть зовсім інші жарти і зовсім інші герої. Добрий гумор завжди буде затребуваний. Інша справа, що змінюються люди. Петросяна вистачило на 10 років слави. Прийшов Галкін – ще 10 років. Прийшов Ургант – також 10 років.

Якщо все робити правильно, якщо збережеться запал та бажання, то я думаю, що все буде добре і це не набридне ні людям, ні нам.

Ти говориш про зміну форматів, можна про це більш детальніше?

Наприклад, зробити друковану версію, відео-версію. У нас вже були експерименти на радіо. Подобається експериментувати з картинками, що дуже гарно розходяться у соцмережах. Твіттер-трансляції, наприклад.

Візуалка вже зараз переважає над текстами і буде переважати ще більше.

Тому ми зі всім цим і експериментуємо. Це все у планах. Ми відкриті до всього.

У серіалі Чорне дзеркало в 3 серії другого сезону розповідають про блакитного ведмедика Волдо, анімаційного персонажа, який брав участь у виборах і зайняв друге місце. Все закінчується тим, що за таких електоральних розкладів він у майбутньому стане володарем світу. І це вже такий прозорий натяк на стан загальної віртуальності. Все перейде у віртуал і тільки лузери будуть бомжувати. В Італії на парламентських виборах третє місце зайняла партія Рух П'яти Зірок під керівництвом відомого коміка Беппе Грілло. Ти не хочеш піти у політику?

Ні. Мені цікавіше поки посміятись. В мене своя роль. Хтось повинен творити закони, а хтось їх критикувати.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.