Громадський діяч Юрій Кужелюк про актуальні події тижня, що минув, в Україні та світі.
Саме таку цифру становлять втрати російських військ убитими та пораненими за 1660 днів повномасштабної війни, тобто понад 900 осіб за кожен день, а останнім часом ці втрати зросли до 1500 осіб денно. Це лише тепер ми можемо зрозуміти зміст фрази «За ценой нє постоім» і яким способом досягалась побєда в Вєлікой отєчествєнной. Тільки зараз видно ту нашу дитячу, в тому числі і головкома Залужного, наївність влітку 2022-го про те, що коли втрати досягнуть 30 000, росія не зможе продовжувати війну через обурення населення. Втрати перевершили прогноз у 50 (!) разів, занепад економіки і що? А нічого, лише виникає бажання розв’язати ще одну війну вже з країною НАТО. А населення хоч і тихо скаржиться на безпілотники і черги за бензином, проте ніяк не може зрозуміти почєму і за что та загалом політику путіна одобряєт. І тут найбільша проблема. Адже колишній кагебіст царює вже двадцять сьомий рік, при ньому виросло ціле покоління, яке нічого іншого не бачило та інакшого життя не знає. Гітлеру знадобилося лише сім років, щоб довести культурних і цивілізованих німців до воєнного психозу, а тут аж цілих 26 років у вуха і очі росіян вливають телевізійну отруту місцеві геббельси і треба визнати, що дуже кваліфіковано і прицільно на всі випадки і всі шари суспільства. Від біснуватого Соловйова до ніби культурних та інтелігентних Собчак та Латиніної. Російське суспільство за рівнем розвитку далеко не німецьке до сходження фюрера.
І в цьому буде основна проблема для нас у повоєнний час. Адже коли Адольфу за 16 років вдалось виховати фанатичне покоління через свій Гітлерюгенд, то що говорити про 26 років діяльності всіляких юнармій, «Наших», «Двіженіє пєрвих», «Молодая гвардія Єдіной Россіі», які щедро фінансується з держбюджету і формують свідомість у стилі «Одна нація, один рейх, один фюрер». Додаймо до цього пропагування культу смерті та готовності померти за будь що, на що вкаже фюрер. На відміну від колишнього СРСР, де попри все його лицемірство, все таки офіційно пропагували «мір во всьом мірє» і відверто вбивати не закликали. А тепер цей сусід з отруєною таким способом свідомістю, що буде лише з часом збільшуватися, вихований на підручниках Мединського, сповнений реваншизму, буде жити поруч з нами. Пригадаймо опитування 1946 року в Західній Німеччині, яке показало, що переважна більшість німців знову проголосували б за партію фюрера і, відповідно, перші вибори у бундестаг відбулися аж у 1949 році після тривалої і жорсткої денацифікації, яку проводили у повоєнній Німеччині американці з британцями. Розуміємо, що цього всього в повоєнній росії не буде, населення і надалі буде виховуватися на культі православія, самодєржавія і вєлічія, заради чого кожен росіянин повинен без вагань скласти голову, адже попаде в рай, як сказали путін і гундяєв. Що з цим робити не знає ніхто. Позицію західного світу добре описав ще Горький: «Глупий пінгвін робко прячєт тєло жирноє в утьосах» плюс традиційна жадібність підзаробити на всьому і завжди. Ну і американці традиційно заведуть свою пісню про перезавантаження відносин з рашкою. Єдиним гарантом стримування для нас може виявитися, як не дивно, Китай, який вирішить, що він уже перший в цьому світі і воєнні ігри пора завершувати, бо це для нього шкідливо. А ттакож максимально озброєна армія та виховання у громадян патріотизму в доброму розумінні цього слова.
І тут питання: як в цій ситуації почуваються українці зараз вдома і за кордоном? Згідно з недавно опублікованими результатами опитування КМІС за червень, на запитання «Чи почуваєте ви себе щасливими?» відповідь «так», або «швидше так» дали 71% наших громадян в Україні. Нещасливими себе вважають лише 16% українців. Найголовніше, що таке значення було в грудні 2021 і трималось до середини 2023-го, почало падати до мінімуму в грудні 2024 (58%), а далі знову зросло до 71% у травні 2026-го. Безперечно, що кожен по своєму розуміє поняття щастя, але очевидний зв’язок з ситуацією на фронті, як і те, що українці пристосувалися до війни і сподівання на моральний розвал тилу є далеко передчасними тим більше, що минула важка зима на настрій народу практично не вплинула. Так само як і безперервне базікання в медіа про вигорання, важку зиму тощо.
Щодо біженців за кордоном, то згідно з опитуваннями агенції «Рейтинг», в Польщі працює 73% наших краян, непрацюючих без поважних причин лише 8%. Тим не менше 51% планує повернутися в Україну після війни, а чітко не планує – 26% і вирішальним фактором повернення є безпека (71%). З дискримінацією на грунті мови або національної приналежності стикався, відповідно, майже кожен четвертий і третій українець, хоча більшість (76%) стверджує, що ставлення місцевого населення тепле або нейтральне. Майже кожен другий біженець стурбований негативним впливом польських медіа.
Така ситуація з моральним станом українців на Батьківщині, за західним кордоном і свідомістю людей за східним кордоном, якщо їх можна називати людьми.
А у нас продовження війни, не зважаючи на чергові шоу з переговорами імені Трампа, повторними заходами Кушнера щодо відводу військ з Донбасу і незрозумілим нікому маніакальним бажанням Зеленського зустрітися з путіним.