Громадський діяч Юрій Кужелюк про актуальні події тижня в Україні.
Минулого понеділка минуло 1300 днів повномасштабної війни, а сьогодні маємо ще одну круглу цифру. Число хороших росіян в Україні перевищило 1,1 млн, тобто у середньому 850 на добу убитих, поранених, пропалих безвісти.
Якщо користуватися військовою математикою, що з усіх втрат число вбитих до поранених складає 1 до 3, то кількість тих, хто знайшов свою смерть в українських степах і лісах складає приблизно 300 тисяч. А можливо й більше, оскільки сучасна війна, завдяки дронам стала значно смертоноснішою ніж попередні.
Пригадаймо як три роки існувало переконання, що коли число вбитих росіян сягне 30 тисяч, це перевищить больовий поріг суспільства і росія буде змушена війну завершити. Це число зросло в 10 разів, а больового порогу у наших сусідів не помітно, якщо він взагалі існує.
Як же реагує наше суспільство на ситуацію та її можливий розвиток та чи дійсно всі так втомилися від війни, що готові погодитися на її закінчення на будь-яких умовах, як це нав'язують нам російські джерела, а їм підспівують наші корисні ідіоти. Та й більшість медіа докладаються, безперервно повторюючи наратив про втому.
Безперечно, що всі ми б хотіли, щоб війна закінчилася, але скажемо правду – вона вже стала рутиною. Ми звикли до щоденних похоронів наших військових і до численних поранених на вулицях наших міст.
Звикли до мобілізації, обстрілів, зокрема і масованих, до руйнувань, до смертей цивільних, до одноманітних репортажів про події фронті та обстріли, до істеричних повідомлень одних і тих же блогерів про катастрофу на фронті, про спроби втечі через Тису, "жахів" про ТЦК і бусифікацію, до знецінення людського життя і ще багато до чого.
Ми вже навчилися жити у війні та дивуємося страхам іноземців. Звикли до нескінченних обіцянок миру від наших очільників, до затримок з постачанням зброї, до вибриків Орбана, до нескінченних теревенів Трампа, до волинських чувань польських політиків, до того що Україна всім щось винна і не так робить, до імпотентності НАТО, до безконечних європейських самітів, які нічого не вирішують та ще багато до чого.
Та які настрої панують у нашому суспільстві, чи дійсно ми наближаємося до того моменту, щоб покірно скласти лапки? Нещодавно опублікували соціологічні дослідження аналітичних центрів "Рейтинг" і КМІС, де власне досліджувалася громадська думка українців.
Отже, чи готові ми, українці, на мир за будь-яких умов? Однозначно – ні! Навіть наприкінці четвертого року війни три чверті українців вірить, що ми здатні перемогти при умові, що Захід надасть всю необхідну зброю і нарешті жорстко натисне на росію.
Проте розуміючи, що це навряд чи станеться, особливо за нинішньої американської адміністрації, більшість українців (60%) розуміють, що припинення вогню, тобто гаряча фаза війни може закінчитися лише шляхом переговорів. Українці у переважній більшості (75%) відкидають російський план капітуляції та з важким серцем готові погодитися на спільний з Європою підхід, який включає заморозку бойових дій по нинішній лінії фронту, невизнання окупованих територій, надання зброї для захисту і збереження санкцій проти росії.
І, звісно, що рух у ЄС безперечно, хоча навіть проти такого плану виступає кожен п'ятий-шостий українець. А щодо припинення вогню то три чверті опитаних "за" лише під гарантії безпеки від США і Європи, а 19% проти взагалі. Такий результат 75% наших краян вважали б, так би мовити, успішною нічиєю в цьому двобої, хоча в тому, що росія точно нападе ще раз переконані 56% наших краян і лише 10% у протилежному.
А що ж робити коли план не спрацює, а США відмовлять у підтримці? І знову три чверті виступає за продовження боротьби за підтримки Європи, а до здачі росії готовий лише кожен сьомий українець. При цьому терпіти війну стільки, скільки буде треба готові майже дві третини населення, а самому взяти зброю до рук готові 23%, а скоріше готові 31%.
Останні цифри, хоча можуть бути завищені, бо людям незручно відповідати негативно на питання. Проте вони свідчать про те, що проблемні питання щодо мобілізації створені не так нашими громадянами, як бездарними діями влади.
Вона постійно обіцяла швидкий мир, активно не протидіяла російським впливам і заявляла вустами президента ще у 2023 році що додатковий призов не потрібен, адже в армії є внутрішні резерви, турбуючись не так про війну, як про наступні вибори, проти яких до завершення війни, до речі, виступає 62% українців. І в цьому знову підігравали корисні ідіоти, безперервно розповідаючи про армійські жахи.
Отже, наш народ не так втомився від війни, як це стараються показати. Звичайно що настрої наприкінці четвертого року війни не такі оптимістичні, як наприкінці 2022 року. Пригадаймо, як витримували війни інші. Фіни воювали в 1939 році всього три місяці.
Під час Першої світової війни в росії через три з половиною роки виникла революція, цар зрікся престолу, а імперія капітулювала перед Німеччиною. Та ж Німеччина могла ще тримати західний фронт, проте в країні почались масові заворушення, які привели до зречення Вільгельма II від престолу і до комп'єнської капітуляції. Італійці, наївшись війни, відсторонили Муссоліні 25 липня 1943 року і повісили його в 1945 році.
Так що наш народ в таких умовах виглядає зовсім незле, зберігши готовність до подальшої боротьби стільки, скільки буде треба.
Фото: Фб GeneralStaff.ua