Трохи розгублена екстатичність ембієнту та дрону київської артистки після попередніх альбомів сюрних вибриків.
Новий альбом київської артистки Adaa Zagorodnya, яка полюбляє чергувати на своїх релізах глючну абсурдність з екстатичними метаморфозами.
Пильнування змінених станів є особливим коником анонімної артистки Adaa Zagorodnya. Схоже, що найбільше в ейфорійній статиці чи заглюченій нарізці старих платівок секундами її цікавлять перехідні періоди перед невідомим.
Пильний дрон на травневому релізі "Польові Записи з Лютого" (2022) опритомнює своєю статикою на тлі війни. Налаштовує на уважне вслуховування польових записів з минулого, вже потойбічного стану, який назавжди застиг ("Vroky Muzyky", "Sonya Telefone"). Відфільтровує щось вже зовсім несуттєве та дріб'язкове на тлі вибухів та сирен. Якщо тут й розливається хвилями ейфорійний ембієнт ("Leleka na Zahodi (Mama)"), то це лише якась мить у вже монохромному, приглушеному світі ("Pishov").
Її вересневий реліз "45s!" (2022) можна, певне, вважати буквальною реакцією на цей розшматований стан. Це сюрний колаж з порізаних старих платівок українською, російською і, можливо, польською та чеською мовами може стати реальним альбомом для катування, особливо у своїх російськомовних фрагментах.
Її механічність сигналізує як про певну лялькову безпорадність, так і про гіпнотичну повторюваність пропаганди, яка й призводить до того стану. Цей сюрний хаос естрадних та казкових секунд подекуди починає нагадувати веселу ярмаркову карусельку, але лише тоді, коли це триває 2 чи 3 хвилини. Якщо якийсь з треків тут триває 13 хвилин – то це вже справжнє випробування для непідготовлених слухачів ("Десятий").
Торішній альбом "Bolero" можна вважати таким собі вивільненням зі стану мінімалістичної застиглості задля економії заряду. За ембієнтною екстатикою та сюрними глюками тут несподівано з'являється драм-н-бейс, давнтемпо, хіп-хопний біт і навіть якесь польове техно чи регі. Все це лише примарний відгомін з минулого життя, що присипаний, чи то пилом, чи то попелом.
Десь звідти на альбомі "Charlatan" (2024), який наче хоче зробити крок вперед з тих втрачених територій, те тихе відчуття подальшої непевності, деякої розгубленості та певної недовіри до всього цього процесу.
У цьому ембієнті та дроні хвилями надзвичайно легко провалитися в ейфорію найтоншого марева глосолалії ("Beznazva Persha"). Загубитися в осяйному мерехтінні ("Beznazva P'yata"). Пережити обов'язкову віднову задля довіри до тутешнього часу ("Beznazva Shosta") чи насолодитися ностальгією за тінями втрачених предків на весні ("Beznazva Chetverta"). На альбомі є навіть цілий ембієнтний сюжет преображеного очікування прийдешнього ("Beznazva Tretya"), щоб вже зовсім впевнитися в остаточному виборі.
Та питання недовіри до цього забуття під час війни виходить далеко за межі неможливості висловити невимовне.