Розмова з міжнародним гросмейстером Адріаном Михальчишиним.
Розмова з міжнародним гросмейстером Адріаном Михальчишиним про трагічну загибель Ірини Фаріон, шахи та штучний інтелект.
Про Ірину Фаріон
Для початку мушу пояснити, чому для розмови про Ірину Фаріон я запросив Адріана Михальчишина. Річ у тому, що всі ми троє – Ірина Фаріон, Андріан Михальчишин та я – вчилися й закінчили одну школу у Львові – № 75 імені Лесі Українки.
Нещодавно ви сказали, що у радянські часи 75-та школа мала репутацію бандерівської. Тоді ж, у 70-х роках, у нашому мікрорайоні (вулиця Любінська) ходила легенда про синьо-жовтий прапор, який хтось підняв над школою. Чи знаєте ви, хто були ці люди, і як склалась їхня подальша біографія?
Школа була імені Лесі Українки, а Леся Українка та Тарас Шевченко тоді були маркерами українськості. У школі працювали прекрасні вчительки, зокрема української мови, як Ганна Іванівна Довбуш та Анастасія Іванівна Гуменецька, яка потім вчила моїх дітей у приватній гімназії.
День народження Лесі Українки у школи вважався поважною подією, були вистави, готували чимало заходів. Тоді директором був Іван Васильович Леськів, вчитель історії, чудовий вчитель. Звісно, він не був націоналістом, а членом КПРС, однак дуже любив розповідати про минулі події. Він був ще польським кавалеристом, тож любив згадувати як відбувалась так звана вереснева кампанія 1939 року (17 вересня 1939 року – вступ радянських військ у Львів). Тобто він розповідав багато реальних історій. І його розповіді були не у комуністичній дусі, він розповідав правду.
Я закінчив школу в 1971 році, а ця історія сталась за кілька років. Ірина Фаріон вже тоді була в першому класі. Вона була сестрою Ігоря Фаріона, який вчився зі мною в паралельному класі. Також в цій школі навчалась її двоюрідна сестра Іра Сліпець. Ігор Фаріон був талановитим футболістом, він грав за юнацький склад Карпат. Маленька Ірина Фаріон тоді носила хлопцям м'ячі, які залітали до штреки біля залізниці – місце для футболу було поруч. На жаль, Ігор рано помер від важкої хвороби.
Я цю подію знаю в трохи іншій варіації. Розповідали, що хлопці намалювали на даху школи велетенський тризуб, щоб його було видно з літаків, адже поруч є аеропорт. Одним з тих, хто малював тризуб, був брат волейболіста Матківського, який вчився з Ігорем Фаріоном. Матківський після 10 класу пішов у київський спортінтернат і був одним з гравців київського Локомотива, тренером, потім наші шляхи розійшлися.
Звісно, що розігнали колектив школи, учителів української мови, звільнили директора Івана Леськіва, адже це вважалось криміналом. Школа опинилась в чорному списку і про неї ніде не згадували та не писали. Це був 1973-1974 рік. Було б добре знайти вже дорослих людей, які це робили та можуть це згадати.
Якщо зважати на цю історію, то націоналістичний дух у Львові навіть у 70-х роках не згас?
Був акцент на розвитку українськості цієї школи, що Тарас Шевченко та Леся Українка наші видатні пророки, були творчі вечори, був той дух українського виховання. Все інше було небезпечно проводити. Ця історія з тризубом була одним з найбільших провалів КДБ, адже були сигнали, що школа надто українська. Більшість шкіл тоді навколо були російськомовними. У Львові тоді центр міста, спорт говорили російською. Різноманітні самодіяльні театри, як Озерова, всі вони були російськомовні.
Як тоді виникла ідея надати школі ім'я Лесі Українки та збудувати перед головним входом просто бомбезний пам'ятник Лесі Українці авторства Луки Біганича?
Їм не подобались Шевченківські вечори та вшанування Тараса Шевченка, а Леся Українка була ніби більш сприятливою – вона була соціалісткою, її дядько Драгоманов був українським соціалістом. Це була певна поступка тому духу українізації.
Чи можна сказати, що це середовище значною мірою сформувало Ірину Фаріон такою, як ми її знали?
Для Ірини Фаріон велике значення мала школа, вчителі української мови. Однак для неї велике значення мала самоосвіта, такої освіти вона б не отримала у жодному університеті.
У Львові націоналістичне середовище було пов'язане з культурою та мистецтвом. Художники, звісно, мали трохи творчого простору, однак література була надзвичайно партійною, більшість провідних письменників були членами КПРС. Середовище було скероване на розвиток національного мистецтва і в ньому виникали різні ідеї щодо його розвитку. УГКЦ була в глибокому підпіллі і я через складний ланцюжок знайшов священника, щоби охрестити дітей. Інші страшно боялись вивезення до Сибіру в смертельні умови. Видатний наш футболіст Андрій Баль згадував, що його мама до 90-х років боялась йому розповісти, що вся сім'я до 1958 року була на засланні у Сибіру.
Про Ірину Фаріон за життя говорили різне, і оцінки були діаметрально протилежні. Якщо її оцінювати зараз, коли її земний шлях завершився, що вона таки змогла зробити, чого досягла?
Є маркери українства – Шевченко, Франко, Українка. Про Шевченка писав одіозний Олесь Бузина, акцентуючи на його важкому житті.
Потім був Бандера – складна фігура. Однак після війни західні союзники домовились зі Сталіним і поле діяльності Бандери обмежили. Його вбивцею був Сташинський, а інші наші видатні діячі націоналістичного руху також загинули від рук наших сташинських, наших яничарів.
Ірина Фаріон також стала маркером. Хто її обливає брудом, той є ворогом українства. Вона ніколи не мала значної підтримки, однак вона продовжувала лупати сю скалу, зокрема своїми відео на ютубі, своїми передачами. За це вона б мала отримати Шевченківську премію.
Те, що чимало українських націоналістів, як Петлюра, Бандера, Коновалець та чимало інших закінчили життя не своєю смертю – відомо. Однак тепер начебто інші часи, а виходить, що не зовсім інші.
Дія спецслужб не змінилась. Вбивства Ребета та Бандери вимагали найвищої санкції. Тож вбивство Ребета та Бандери – чорна пляма Микити Хрущова. Я не маю сумніву, що це справа спецслужб. Однак, ймовірно, чимало справ мають все ж внутрішнє походження. Нещодавно писав велику статтю про п’яту колону у нас. Нарід не розуміє наскільки багато продажної погані залишилося та виросло у Галичині.
Про штучний інтелект
Ви, як шахіст, напевне не раз задумувались над тим, що змінює у житті штучний інтелект. Про його плюси говорять багато, однак не так часто звертають увагу про його небезпеки.
Він розвивається, ним захоплюються не надто грамотні люди. Фактично це комп’ютерний збір та перероблювання наявних даних, оскільки справжній штучний інтелект вчиться сам. Однак такий елемент обов'язково буде в майбутньому. Вже зараз знищено чимало професій.
Найперше знищили робітничий клас. Зокрема йдеться про просту механічну роботу, наприклад, на автомобільних заводах, де робітників замінили роботи. Це удар по різних марксистських штучках про робітничий клас. Те, що він був пригнічений, це була правда, але зараз, коли професор університету отримує менше, ніж робітник на будівництві, то пролетаріатом стала інтелігенція. Так є не лише в нас, але й на Заході.
Це є одна з причин полівіння західних університетів, для них марксизм став такою інструкцією до дій. Зарплати у них зменшились, і пояснення вони знаходять у марксизмі. А штучний інтелект нанесе ще один удар по цій інтелігенції. Наприклад, розвиток комп'ютерів знищив професію креслярів, тепер буде серйозний удар по айтівцях. Йдеться про зменшення витрат на виробництво, це чистий бізнес.
Спочатку людину звільнили від фізичної роботи, тепер – від розумової.
Не зовсім, зараз основний удар йде на технічні речі, удар по мистецтву поки є менший, хоча також є програми, що виконують творчі завдання, ШІ пише художні твори чи картини.
А що тоді людині залишається? Чим вона займатиметься?
Є спекуляції, що з'явиться багато зайвих людей. На Заході цю проблему вирішують виплатою соціальної допомоги. Років п'ять тому почали говорити про базовий дохід. В Європі його оцінюють у 1500 євро на місяць, і якщо людина не працює, це достатньо комфортна сума для нормального існування. Хоча у Швейцарії на референдумі від нього відмовились, адже його головна ідея – зменшення кількості робочих місць та збільшення прибутку. Також говорять про 4-денний робочий тиждень.
Однак, як на мене, праця виконує ще й соціальну роль, тоді людина розуміє, що вона приносить користь суспільству, навіть якщо два дні на тиждень – дуже добре для відчуття потрібності. Базовий дохід, звісно, забезпечує комфортне життя, однак створює інші проблеми, відчуття непотрібності, питання для чого вона, людина, є. Це проблема майбутнього і вона велика. Вже є розуміння, що людям треба щось запропонувати.
А чи впливатиме це на людину як на біологічний вид?
Людина втрачає виживання як ціль. На максимумі це призведе до загрози виживання людства як виду. Однак керівництво транснаціональних фірм про це думає, зокрема про майбутній бізнес, і будуть шукати якісь рішення, щоб людину перебудувати на творчі рейки. Однак саморозвиток теж повинен мати певну ціль, а не щоб просто утриматись як особі. Якщо людина нічого не робить, то вона йде в самодеструкцію. Про це думають і філософи, і люди бізнесу.
Про шахи
У світі штучного інтелекту яким ви бачите місце і роль шахів?
Шахи є під великим ударом, адже чимало комп’ютерних програм тестувались на шахах. Такі розробки фінансував і Пентагон. Зокрема, тестування робив данський гросмейстер Бент Ларсен. Михайло Ботвинник, чемпіон світу вважав, що він створить програму, яка розв'язуватиме різні економічні проблеми. Однак вони дійшли до максимуму розвитку, далі вони не могли розвиватись. Саме в цей момент відбувся прорив завдяки мікропроцесорам, це називається "груба сила", і в такий спосіб вирішується чимало інтелектуальних проблем, зокрема й шахові.
Комп'ютер справді грає сильніше за людину, він показує цікаві комбінації. Його перевага у тому, що він може стало тримати високий рівень. Людина на це не здатна, бо протягом чотирьох годин гри відбувається збій концентрації, якісь ходи є слабшими. Проте шахи знайшли вихід.
Встановили користь шахів у навчальному процесі. Сучасні педагоги стільки напхали інформації в навчальні програми, що перетворили навчання в зубріння! Педагог Сухомлинський ще давно сказав, що у школі навчальний процес без шахів просто неможливий. Учням треба занадто використовувати пам'ять. Також є проблема у багатьох шахістів високого рівня, яким треба перед партією повторювати дебютні варіанти 3-4 години. Шахи дають психологічну стійкість, здатність аналізувати ситуацію, навчають логічного та планового мислення.
На Заході зараз є бум шкільних шахів. Є велика потреба у вчителях шахів, у багатьох школах шахи запроваджують як шкільний предмет. А загалом немає нічого нуднішого, як спостерігати за грою двох комп'ютерів – з такої гри нічого не навчишся. Однак коли комп'ютер грає проти людини, може пропонувати фантастичні рішення. Тому є перспектива розвитку на нижчих рівнях.
Якщо говорити про інші інтелектуальні ігри, як ґо, шашки, чи вони здатні бути альтернативою?
Шашки вже давно закриті. Хоча були у нас елітні шашкісти. Зараз шашкові змагання проводяться хіба у Нідерландах чи ще десь. Комп'ютер їх закрив. Ґо – також вже вирішена як гра. Про інші інтелектуальні ігри я вже не кажу. Автомобіль не скасував легкої атлетики. Однак на вищому рівні гра стала дуже нецікавою.
Поділ шахів на чоловічі та жіночі. Чи не означає це, що інтелектуальні здібності чоловіків та жінок відрізняються?
Ні. На початковому етапі, коли набирають групи, то кількість хлопчиків та дівчат є однаковою, а через 3-4 роки дівчаткам стає нецікаво. Тобто тренери не мають правильного підходу. Я багато працював з жіночими збірними та чемпіонками світу Сьюзен Полгар і Майєю Чибурданідзе, їхній інтелект не відрізняється від чоловічого. Річ у тому, що їм не цікаво вчити дебютну теорію, я й сам зараз учням намагаюсь її зменшити. Дівчата сприймають шахи як інтелектуальну задачу, а хлопці – як боротьбу. Мені здається, що підхід дівчат до шахів є правильний і нема такого, що якщо я програла, то мушу за будь-яку ціну виграти партію. Шахи мають елемент логічного мислення, мистецтва, їх не можна сприймати лише як спорт.
Якщо подивитись на географію сучасних шахових чемпіонів, то це або азійські, або пострадянські країни. Чинний чемпіон Дін Ліжень – китаєць, перед тим були індієць Вішванантан Ананд, узбекистанець Рустам Касимджанов і так далі. Лише один чемпіон із Норвегії Магнус Карлсен. Чому така географія розвитку шахів?
Це пояснюється тим самим, що й зміщення розвитку легкої атлетики до Африки. Людям, які живуть у цих країнах, дуже потрібні соціальні ліфти. Там бракує університетів, ліфти не можуть бути через роботу в державних органах через корупцію і молодь не має туди доступу. Тому спорт для них є способом піднятись по соціальній драбині.
Наприклад, я маю учнів зі всього світу. Індуси, наприклад, готові працювати 10 годин на день. Зараз займаюсь з двома єгиптянами, чемпіонами Африки, їм 12 років, вони працюють 8 годин в день. Хто в Європі це буде працювати хоча б дві години на день? Ще у нас в Україні є діти, які здатні тренуватись ще 3-4 години на день.
Що вони отримують?
В Індії, наприклад, є величезна підтримка шахів з боку керівництва штатів, з боку ІТ-фірм, провідним шахістам дають бюджети (2 мільйони доларів) на подорожі, тренерів, команди, які їм допомагатимуть у матчах. Вони вважають успіх кожного індійського шахіста видатним успіхом. В Індії доволі дивна ситуація зі спортом, там популярний лише крикет, інші види спорту не особливо розвинуті. У них несподівано з'явився олімпійський чемпіон у метанні списа, що є вельми нетипово.
Мені індійські шахісти розповідали, що їм складно в Європі харчуватись, оскільки немає такої кількості вегетаріанських страв, овочів та фруктів, які є в них. Через це вони мають меншу м'язову масу і їм складно конкурувати в спорті. Тому шахи для них стали важливим видом спорту. Наприклад юнацька збірна США – це індійці та китайці, інших там немає.
Тоді про українські шахи, чи вони зараз є в загрозливому стані?
Я б не сказав. Звісно, що є проблема, збірна виїхала за кордон. Найталановитіший член збірної Кирило Шевченко перейшов до румунської збірної, йому зробили добрі умови, зокрема фінансові. Молоді шахісти попереходили в різні федерації. Однак в нас є великий розвиток. Наші школи, Академія шахів на Сихові збільшила кількість тренерів, є величезний інтерес. Був юнацький чемпіонат України й більшість переможців там зі Львова.
Я б виділив Анастасію Гнатишин, вона є в програмі Каспарова з підтримки шахів, тренувалась недавно в Загребі з самим Каспаровим. Звісно, є великі втрати, однак вони не є смертельні – розвиток йде на рівні юнацьких шахів, тут є перспектива. Тому виходу молодих на світовий рівень можна очікувати років через шість. наразі на шаховій Олімпіаді в Будапешті ми справимось старим складом, який ще може досягати результатів.
Треба почекати та всіма силами підтримувати молодь, щоб вона перейшла до дорослих шахів. На українця – чемпіона світу – треба чекати років ще з 10, проте команди можуть боротись за медалі чемпіонату Європи чи в інших змаганнях років за шість.
Вік робить своє – Іванчуку вже 55 років, і це вже не той Іванчук, що був раніше. У нас щезло покоління, яке мало вийти на заміну збірній у 2016 році. Величезні таланти, гросмейстери Жеребух, Нижник, Бортник, Матвіїшин виїхали навчатись на спортивні стипендії в США і не повернулись, однак й не досягли успіхів на рівні свого таланту. Там тренують просто погано. Великий талант Катя Рогонян пішла після такої програми в Гугл і досягла надзвичайно високого становища.
Яким є граничний вік шахіста на професійному рівні?
У шахах є проблема, що потрібно витрачати багато енергії протягом гри, а це 4-5 годин поспіль. Після 20 років кар'єри це стає складно. Провідні шахісти свою енергію витратили, вони не можуть грати на тому ж рівні. Звісно, кар'єра шахіста є довша, ніж в інших видах спорту, однак вона теж обмежена. Наприклад, Олександр Белявський говорить про 42 роки. До речі, саме в такому віці пішов Гаррі Каспаров та Володимир Крамник. Далі або на тренерську роботу, або займатись чимось іншим. Звичайно, можна брати участь у шахових турнірах, однак вже без амбіцій боротись за світову першість.
Розмовляв Олександр Сирцов, Канал свіжої історії. Відеоверсія інтерв'ю:
фото: Фб Адріана Михальчишина
