Громадський діяч Юрій Кужелюк про актуальні події тижня в Україні.
Минулий тиждень нарешті остаточно зафіксував ставлення Трампа до України та Росії. Чого варті всі довготривалі обговорення, прогнози варіантів розвитку подій від різного роду експертів, оглядачів, медіа наших і західних, численні бесіди західних лідерів з американським президентом.
Розмови про мирну угоду і багато чого. Особливо анекдотично виглядають погрози про, ніби то, страшні санкції для Росії, якщо вона не погодиться на припинення вогню.
Нарешті сталося те очікуване, про що було зрозуміло відразу. Путін і грізний Трамп мило поговорили про життя, про майбутні бізнеси. Трамп повністю погодився з усіма тезами Путіна сказавши, що той все одно перемагає, це не його, Трампа, війна, і тому ніяких додаткових санкцій він не накладатиме. Одним словом дав до зрозуміння Путіну те, щоб той швидше розправився з Україною і тоді настане бізнесовий Клондайк з вигодою особисто для Трампа, зрозуміло.
Чи могло бути інакше? Ні, тому що Трамп і Путін близькі ментально та однакові ідеологічно. Вони прихильники авторитарного правління. Їм обом чужі будь-які людські почуття типу справедливості, співчуття, свободи. Їх не цікавить доля простих людей, а думки спрямовані не в майбутнє, а у минуле.
Обоє хочуть відродити те, що світ давно пройшов. Трамп – економіку XIX століття, а Путін імперію часів царату. Для Трампа приклад – президент Мак-Кінлі, а для Путіна – Петро I та Катерина II. Обоє імперіалісти й декларували бажання загарбати чужі землі. Путін – Україну, а Трамп – Канаду та Гренландію.
Обоє перетворюють свої держави на тоталітарні структури, тільки Путін це вже зробив, а Трамп – лише на шляху до цього. Для обох є ворожою демократія та власна думка будь-кого з підлеглих. Обоє зруйнували світовий порядок, адже вважають, що слабші повинні підкорятись сильнішим. У обох ненаситна жадоба збагачення. Заради цього вони можуть піти на будь-що.
Обоє мають кишенькові партії, які захопили владу в Конгресі та Думі. Їхні члени бояться сказати хоч слово проти вождя. До речі стилем поведінки обох є несамовита брехня та жадоба збагачення понад усе. І таких спільних рис ще багато, тільки Трамп поки що на шляху до того, чого Путін вже досяг, і тому вважає останнього своїм наставником та дорожить будь-якою похвалою від нього у свою адресу. Подібно, як на початку своєї діяльності Гітлер ставився до Муссоліні.
Ось це все і привело до очікуваного результату. Інакше й бути не могло, скільки б з Трампом не говорили європейські лідери. Він не хоче слухати та розуміти ніяких аргументів, окрім своєї думки, так, як і Путін, до речі, адже обоє ірраціональні у своїх діях. І оскільки Путін має чекістський вишкіл, а Трамп – невіглас разом зі своїм оточенням, то результати взаємних контактів є та будуть однозначними. Америка отримає те, на що заслуговує після виборів 2024 року.
А ми внаслідок американської миротворчої діяльності отримали інтенсифікацію обстрілів українських міст, моральне піднесення Путіна, чергові погрози та вимоги від росіян, а також нікому не потрібні переговори з меморандумами. До речі, про припинення вогню вже всі якось забули.
Проте, щось, здається, забуксувало в королівстві Трампа. G7, де від США брав учать Скотт Бессент, одноголосно проголосила резолюцію з підтримкою України та засудженням російської агресії, чому США останній час активно протидіяли. Джей Ді Венс на виступі перед випускниками військово-морської академії назвав Китай та Росію основними загрозами для США. Зеленського запросили на саміт НАТО в Гаазі, чому до останнього часу противилися США. Чи це є проявом появи здорового глузду, побачимо з подальшого розвитку подій.
Також відбувся великий обмін полоненими. З цим усіх треба привітати. Він стався нібито внаслідок домовленості на переговорах, проте зрозуміло, що готувався давно, оскільки за кілька днів скласти й погодити списки двох тисяч людей, розшукати їх по місцях ув’язнення та привезти у місце обміну неможливо. Очевидно, що все було готове заздалегідь, а дату просто підігнали. І це не так важливо у порівнянні з результатом.
Звичайно ж сколихнуло Україну вбивство Портнова. Це ж ким треба було бути, щоб твоїй смерті раділа майже вся країна. Більшість від почуття справедливості, хоч і отриманої неправедним способом, а дехто від радості, що зірвався з гачка. Особливої пікантності додає факт приїзду Портнова в Україну та зустріч з високопосадовцями.
З ким, можемо тільки здогадуватися, але сам факт приїзду та зустрічі свідчить, що наша влада не лише переймається війною, але й достатньо часу приділяє інтригам. Причому навіть з такими токсичними для суспільства особами, що явно не сприяє її авторитету та єдності суспільства, про яку всі так люблять говорити. Війна війною, а обід за розкладом, як то кажуть.
Отож після американських миротворчих зусиль війна спалахує з новою інтенсивністю й триватиме, щонайменше, до кінця року. А далі все залежить від економічної ситуації в Росії, яка на щастя, стрімко погіршується. І з цього необхідно виходити у подальших діях і нам, і ЄС, якщо останній хоче вижити.