Громадський діяч Юрій Кужелюк про актуальні події тижня в Україні.
Минулий тиждень був перенасичений реакцією на мита, які ввів Трамп. Оскільки цей фактор без сумніву вплине на всю світову економіку, то медійна увага була зосереджена на цьому питанні.
Проте й Україна не залишалася без уваги, оскільки в Америку приїжджав путінський посланець Дмітрієв. Держскретар США Рубіо заявляв про те, що миру в Україні не вдасться досягнути протягом кількох тижнів, а то й місяців та що Путін, можливо, не дуже хоче миру та затягує час. Трамп нібито дуже злий та готовий ввести вторинні санкції проти Росії.
Ну і, звичайно, без "мінеральної" угоди не обійшлося, адже "знаменитий" Бессент, який колись здійснив "смертельно-небезпечну подорож" до Києва, знову звинуватив Зеленського у тому, що той тричі зривав підписання вже погодженої угоди. Про причини та обставини цього, звісно, ні слова. Добрі трампівські американці цією угодою гарантують Україні безпеку, а вона впирається.
Окрім того, раптово вийшли статті про Україну у трьох начебто авторитетних медіа. У New York Times – про те, як норовиста Україна без дозволу втопила крейсер "Москва", зайшла в Курську область, не слухалася американських генералів, і тому зазнала невдачі під час контрнаступу 2023 року. У The Economist – про те, що до 20 квітня встановлять перемир'я, а у липні відбудуться вибори.
У The Telegraph – про те, що українська армія тримає фронт, але населення втомлене від війни деморалізоване, а після припинення допомоги наша держава погодиться на будь-які умови, які продиктує Трамп з подачі Путіна. Звісно ж інтерв’ю Дмітрієва для Fox News, де він сказав, що Росія бачить перші "уважительные шаги" з боку США, є надія та обережний оптимізм на діалог. Ну і заяви Путіна про зовнішнє управління Україною для проведення "справедливих" виборів. Водночас різко зросли атаки на українські міста, власне на житлові квартали з численними жертвами серед мирного населення. Касетний боєприпас у Кривому розі вказує на те, що ціллю були якраз цивільні. Звісно ж, що ці газетні публікації почали смакуватися й розганятися нашими аналітиками та експертами.
Ну, аякже – "авторитетні західні" непорочні ЗМІ, непомильні американські генерали! Одним словом навіть за три роки комплекс "великого брата" не минув, хоча він далеко уже не брат. І якось не спало на думку те, чому ці всі публікації вийшли майже одночасно, а думка про причини невдач у контрнаступі чомусь нав’язується вже повторно.
Найголовніше, що все це з посиланням на неназвані українські джерела та чиновників США. Та й американські генерали, з усією повагою до них, якось бойових дій подібного масштабу останніх 70 років не планували, а у тих операціях, що проводили, мали багаторазову перевагу в авіації, ППО, ракетних системах далекої дії, артилерії та ніколи не відчували нестачі боєприпасів.
Не можна ж вважати великими успіхами для наддержави звільнення Кувейту, повалення Саддама Хусейна та збройне вторгнення в Панаму у 1989 році начебто для боротьби з наркотрафіком. Водночас там без жодних сентиментів перестріляли достатньо панамських солдатів, які не особливо чинили опір та цивільних. А в’єтнамську, афганську та загалом корейську кампанії США програли.
Якось не йдеться про те, що українці мали успіх власне у тих операціях, про які наші партнери нічого не знали, власне потоплення "Москви", Харківська та Курська операції. Та й план реагування на можливе вторгнення у 2022 році Залужний приховав, відбувшись односторінковим папірцем. А спостерігаючи, як наші колишні заокеанські партнери ставляться до збереження таємниць, можна твердо зробити висновок на кшталт: "Менше знаєш – краще спиш!"
Про завершення бойових дій до 20 травня та вибори у липні – питання переходить в стан риторичних, але притягує масу уваги. Ура, вибори! Та й у твердженні, що українці деморалізовані та будуть готові на все, є сумніви. Оскільки різна соціологія показує що ні, на всі путінські умови готова погодитися лише незначна частина наших громадян, а 80% – проти.
Ще й командувач сил НАТО в Європі генерал Каволі на слуханнях у сенаті сказав, що українці не зазнають ніякої поразки, росіяни зазнають величезних втрат, а російська армія поступово деградує. Так у чому ж причина, чому такий сплеск медійної активності на Заході, теплі російсько-американські контакти у Вашингтоні та інтенсивні обстріли міст?
Об'єднує це все одне підґрунтя. Менш ніж через місяць – 100 днів з початку правління Трампа. Успіхів, які можна представити, нема окрім загальних слів. Нарешті адміністрація США почала розуміти глибину проблеми, нереальність власних обіцянок, а, можливо, і зневагу Кремля. Стало зрозуміло, що Путін війну закінчувати не збирається і вплинути на нього американці не можуть. Тому залишилось одне – зіскочити з проблеми, звинувативши Україну, яка вперто вислизає, погоджуючись на американські пропозиції, бо знає що вони – не до виконання. Отож і розпочалося спільне ІПСО.
Негативна медійна кампанія у "незалежній та об'єктивній" західній пресі для розхитування українського суспільства та паралельно заяви Путіна з активізацією російських ударів по українських містах. Цікаво, що Трамп дуже шкодуючи про загибель російських і українських військових ні разу не висловився про смертельні удари по цивільних. Не дивно, оскільки це – додатковий фактор для деморалізації суспільства та тиску на українське керівництво.
Тут рівень моральних засад Путіна та Трампа повністю збігаються. Як і незрозуміла переконаність обох, що перепоною українській капітуляції є виключно президент Зеленський. Усунувши його, вони зможуть все поладнати. Дивні ці люди, які живуть у своєму уявному світі кожен. А нам з обережністю слід ставитися, як до російських, так і до американських медіа, адже схоже на те, що вони тепер трохи партнери. Недаремно ж Трамп не запроваджував мита проти Росії.
фото: wikipedia.org