Дніпровське outsider techno з внутрішніми танцями в обмежених умовах.
Шостий альбом артиста Andrew Deme звільняється своїми танками від накинутого ритму існування заради інстинктивного самозбереження.
Українські виконавці звикли писати у пресрелізах всіляку маячню. Особливо вони полюбляють приплітати до себе якусь містику. Andrew Deme описує свій реліз чітко та точно: "Нескінченна дискотека під час внутрішньої міграції особистості, яка пручається шаленому зовнішньому тиску жахливих подій та обставин".
Це вже шостий альбом його техно. Техно химерного, глючного та іронічного (самоіронічного). Своїми пастками, аутсайдерськими приколами та олдскульними заскоками воно постійно намагається відійти вбік. Постійно намагається розмити ієрархічне домінування ритму, щоб уникнути підпорядкування.
У деяких зациклених моментах це вже є справжньою пародією на механіку техно. Чогось подібного чимало було на його перших двох альбомах "Paleontological Loopsology" (2019) та "Aimless Face of Existence" (2021). Наприклад, треки "Resolute Prosthesis", "Advertising Jeans", "Aimless Face of Existence" чи "Chin Processing".
На певній віддалі біля цієї викличної іронічності можна згадати ще одного дніпровського артиста – toucan pelican. Звісно, що зі всіма заувагами його альбом "toucan" (2025) є більш екстравертним матеріалом, ніж усе, що робить Andrew Deme.
З альбому "Idyll delirium" (2022) у його outsider techno почали з'являтися моменту гіпнотичного саспенсу майже ритуального кшталту ("Polikilloklop", "Silencer's Frog"). Цікаво, що це ніяк не заважало йому записати щось, що навіть можна було б назвати словом "хіт" ("Not for you" cake").
Наступний альбом "Fake Hope of a Moth" (2024) мав би потішити всіх фанатів притрушених звуків. Цю химерію, власне, цікаво слухати саме тому, що ніколи не знаєш, що там може бути далі поміж цієї мозаїки. ("I am the landscape", "After the trepanation (prequel)"). Альбом "Krasche tarasche" (2025) лише подвоював силу тієї притрушеної пульсації ("Quarcelator", "Potoybichka", "Crapachupa").
Альбом "Vnutrishnik" (2026) наразі є найбільш танцювальним релізом (якщо так можна написати) Andrew Deme. Це підводна, внутрішня дискотека аутсайдерського техно (з деякими елементами електро, ейсіду чи ледь не IDM). Глючне породжує у ній момент постійного та глузливого уникання, це техно потрібно постійно наздоганяти ("Riznoznachka", "Innergychka", "Zahodyrka").
Це техно внутрішнього ущільнення та зовнішніх обмежень. Подекуди настільки дике у своїх вибриках, що вже зовсім буфонадне наскрізь ("Pidpol'ka"). Всім своїм гумором воно намагається уникнути ритуалів автоматичного підпорядкування, безперервності тотальної автоматизації, щоб зберегти моменти людської химерності ("Vnutrishnik", "Vymk/Uvimk").
Невипадково поміж тих утисків починає пробиватися трайбальний грув. Коли обставини затискають людину до первісних інстинктів, у певному досвіді іронічне починає вивільнятись як елемент опору.