Андрій Гарбадин: Трамп якісно обіграв свої мінуси і передав їх як елемент харизми

Розмова з викладачем Львівського національного університету ім. І. Франка Андрієм Гарбадином.

Андрій Гарбадин – викладач кафедри теорії та історії політичної думки Львівського національного університету ім. І. Франка. Його авторський курс "Стилістика публічних виступів" записалося понад 350 студентів-політологів.

Чому у молоді таке велике зацікавлення до Вашого курсу "Стилістика публічних виступів"?

Мені важко це пояснити якоюсь своєю особливою популярністю, адже ці студенти не знайомі зі мною, і я їх поки що не знаю. Логічно припустити, що такий успіх є наслідком вдало підібраної тематики. Мені вдалося зосередитися на тих моментах, які я вважаю ключовими для сучасної людини загалом, зокрема, і для студентів – вміння презентувати себе.

Безперечно, людина повинна вміти критично мислити. Але вона також повинна вміти донести до людей свої думки, погляди, тобто повинна вміти себе презентувати. Курс "Стилістика публічних виступів" якісно виділяється поміж інших предметів, які сьогодні пропонуються на вибір студентам-політологам.

Як автор курсу, я намагатимуся запропонувати студентам знайти свій стиль подачі інформації, показати яким чином себе подавати і як будувати свій виступ в різних ситуаціях. Молодь розуміє, що ці навички є потрібними в сучасному світі. Тому їхній вибір, як на мене, є закономірним, хоча й несподіваним.

Тобто стилістика публічних виступів – це більше практичний курс, ніж науковий? 

Звичайно. Питання у тому, а що таке наука загалом. Тобто у двадцять першому столітті наука як така, уточнимо, гуманітарна, в різних своїх варіаціях не передбачає якогось стрункого логічного знання, еволюції. Як в межах семінарських занять, так і в контексті подачі інформації – мінімум історичних довідок. Усе скеровуватиметься на те, що називається практичними навичками.

Якою сьогодні є стилістика виступів політиків, які прийоми вони використовують? 

Є велика різниця між Україною і Заходом. Якщо порівнювати кращі варіанти публічної поведінки політиків, то, безумовно, тут завжди еталонами є Західна Європа і США. Найяскравішим публічним політиком останніх років є екс-президент США Барак Обама. Він еталон в сенсі стилістики і змісту виступів. Його спічрайтери, зокрема, надихаються Джоном Кеннеді, і сам Обама великий прихильник його виступів. Логіка побудови аргументацій, підбору прикладів, метафор, алегорій та всього іншого в Обами яскрава і класна. 

Дональд Трамп в своєму амплуа також є вдалим оратором. Це людина, яка якісно обіграла певні свої мінуси та передала їх як елемент своєрідної харизми. Тому він також хороший приклад. Більшість політиків Західної Європи є вмілими спікерами, як у побудові промов, так і в стилістиці самопрезентації, тобто невербальних моментів, знання етикету, доцільності тощо.

А як щодо виступів українських політиків?

В Україні традиція змістовної стилістики системно не розвивається. Якщо спостерігати за тим, як політики себе поводять в ефірах, то можна помітити багато словесних кліше, які де-факто не працюють на виборця, бо в них зовсім інша мета. Над цим потрібно працювати і змінювати, але не завжди публічні особи це розуміють і здатні зробити над собою зусилля, щоб змінитися.

Хто для Вас є бездоганним в плані стилістики виступів, з кого Ви берете приклад?

У політиці це, знову ж таки, Барак Обама. Людина, яка є абсолютно цікавої мені в будь-якій своїй ролі, тепер вже поза політикою, він – класний оратор. Ще мені імпонує прем'єр-міністр Канади Джастін Трюдо. Але я намагаюся не шукати ідеалів. Якщо ви знаходите когось, хто для вас є еталоном ідеальної поведінки, то ви свідомо чи несвідомо почнете в роботі копіювати його поведінку. Я не вважаю, що це коректно.

Яких помилок допускаються політики у своїх виступах? Хто є найгіршим в плані стилістики?

На персоналії, особливо в український реаліях, переходити не варто. Найбільший ворог українського політика – це читання з листочка і особливо коли це читання ще й неякісне. Мабуть, самі часто чуєте коли політик намагається щось читати і не розбирає власні слова, це взагалі нонсенс і такого не може бути.

Часто в Верховній Раді зустрічаються випадки, коли депутату написали спіч і він його починає читати марудним голосом: про звернення до селян, пенсії тощо. Зрозуміло, що він відбуває номер, щоб потім у його звітність йшла певна активність. На виборця це не працює. Якісний спікер ніколи не буде читати повністю, не відриваючись від свого тексту.

Є відмінність від читаного тексту і того, що промовляється, навіть сам ритм мови є відмінним. Типовою помилкою для політиків під час публічних виступів є ігнор невербальних різноманітних знаків, відсутність уваги до жестикуляції, міміки, відсутність зорового контакту із аудиторією. Таке часто зустрічається.

Ще одним мінусом, який часто несвідомо допускається багатьма політиками, це або надто брудна мова (суржик) або, навпаки, така показово чиста мова. У жодному з цих двох варіантів вона не сприймається коректно. У нас чомусь так вважається, що головне це суть, але що таке суть?

Жодна людина не здатна повірити в ідею, якщо вона подана неякісно, якою б вона не була правильною і цікавою. Якщо ти не здатен показати настільки це цікаво, то природно, що сам спектр тих людей, які здатні це сприймати, буде мінімізованим.

Як цифрова епоха вплинула на стилістику виступів політиків?

У сучасному світі жодна комерційна чи політична акція не може відбуватися без мультимедійного супроводу. У нас політики, переважно, не надто прихильно до цього ставляться, але є винятки, коли вони залучають до своїх виступів мультимедіа. Широко мультимедійний супровід використовується в маркетинговій  практиці.

До прикладу, презентації iPhone 3G в 2008 році. Коли Стів Джобс презентував iPhone, мультимедійна презентація передбачала одинадцять слайдів, і тільки на одному, останньому слайді, були слова – iPhone 3G. Усе інше – це картинки, які показували наскільки телефон тонкий, його різноманітні можливості. Тобто це те, що справляло приголомшуючий ефект. Ці зображення унаочнювали виступ Джобса, органічно доповнювали його. 

Розкажіть про найвідповідальніший публічний виступ у Вашому житті. Як Ви готувалися і які емоції у Вас виникали?

Перший, це, мабуть, захист кандидатської дисертації. До того моменту я себе почував невпевнено під час публічних виступів, адже не надавав особливої уваги їхньому оформленню та стилістиці. Цей день для мене був особливо стресовим. Людей тоді трохи прийшло і мені було спочатку страшно, а потім настільки страшно, що я просто забув, що потрібно хвилюватися, якось виключився, і все минуло добре.

Пізніше, коли я почав вникати в ці моменти, то зрозумів, що треба навчитися керувати емоціями. Насправді, хвилюватися потрібно. Якщо людина не хвилюється, то це означає, що вона поганий спікер. Хвилювання виявляють те, наскільки ти відданий своєму виступі. Інше питання – це межі цього хвилювання.

Поки що мені складно позбутися цього всього, єдине чого я себе ще вчу, так це тому, щоб не наростали емоції. Я завжди критично налаштований щодо своїх виступів і жоден з них, за усе моє життя, не можу назвати не те щоб ідеальним, а навіть настільки добрим, щоб він мені особисто подобався. До кожного свого виступу я маю багато запитань.

Єдине, чого я намагаюся себе вчити, так це позбутися думки про те, що я завжди повинен працювати краще. Це психологічно трохи тисне, так можна можна загнати в емоційну і психологічну яму, чого я дуже боюся. Тому кожен наступний мій виступ, в тій чи іншій ролі, набуває нового значення і нової ваги.

авторка: Наталка Ольхович