Громадський діяч Юрій Кужелюк про актуальні події тижня, що минув, в Україні та світі.
"Важкі часи породжують сильних людей. Сильні люди створюють добрі часи. Добрі часи породжують слабких людей. А слабкі люди створюють важкі часи", — вважав Джі Майкл Хопф — американський письменник-романіст, ветеран Корпусу морської піхоти США.
Це добре видно на прикладі сучасного Західного світу, який, панічно боячись утратити звичний комфорт, пасує перед авторитарними режимами і намагається їх задобрити, заохочуючи тим самим до подальшої ескалації. Мюнхенська змова мало кого чомусь навчила.
У нас важкі часи породили сильних людей на фронті. А ось зараз, власне зараз, вирішується, чи ми є сильними людьми в тилу. Бо в Україні вперше подали голос «голуби миру» з явно «регіональним» і відверто проросійським минулим. Якраз у той момент, коли ситуація на фронті практично стабілізувалася, а нафтова промисловість росії методично руйнується.
Кілька подій фактично збіглися в часі: початок реактивного терору, удари по мостах у Києві, відсутність ракет для «Петріот», черговий виступ Путіна на Валдаї та оприлюднення апокаліптичного документа, у якому Путін нібито запланував знищити все. І от, не задумуючись над тим, що подібне відбувалося неодноразово (окрім ударів по мостах у Києві), що в таких умовах живуть багато прифронтових міст, що Київ уже переживав терор звичайними «шахедами», ніби за помахом чарівної палички всюди здійнялася панічна хвиля: «Шеф, усьо пропало!» — зі сценами апокаліпсису, достойними Данте Аліг’єрі.
При цьому її здіймають люди, які, при всій повазі до їхньої гуманітарної освіти й діяльності, мало що розуміють у питаннях мостобудування, але женуть хвилю про швидке руйнування мостів, про те, що ми «проспали» появу реактивних дронів, і тому подібне. Що там думки й коментарі професійних інженерів, науковців з різних галузей та військових… Усі все провалили, рятуйся, хто може, треба знімати санкції — може, росія змилостивиться.
Результат буде протилежний. У росіян складеться враження, що бліцкриг в українському тилу вже проявляється. Адже якщо вистачило шести ударів дронами по мостах, які не завдають їм жодної суттєвої шкоди, для такого рейваху й переляку, то, безсумнівно, треба ще додати ударів і пропаганди. Такі наслідки миролюбства ми невдовзі побачимо. Путін ясно всім заявив, що різного роду перемир’я для росії недоречні, бо не для того він збільшив бюджет на 2027 рік на третину. Трампу також — пас для його ідеї щодо зняття санкцій.
Це, звичайно, ще невелика проблема, але при продовженні може перерости в немалу загрозу й надати сил антиукраїнським і «ватним» прошаркам, які збереглися в Україні, та «харошим русскім» за кордоном. Як казав Ілліч: «Із іскри возгорится пламя!» Не дай Боже, звичайно.
А щодо майбутнього — за твердженням багатьох інженерів-мостобудівників, мости встоять. Так, від дронів будуть руйнування, але ремонтні бригади швидко їх ліквідовуватимуть. Це спричинятиме незручності, але не апокаліпсис і не відрізання Лівобережної України, про що вже здіймається гвалт.
Ефективні засоби від реактивних дронів з’являться, як з’явилися й від звичайних, полчища яких не так давно не давали спокою. Просто слід розуміти: зброю захисту розробити складніше й довше, ніж зброю нападу. І коли зараз ми чуємо повідомлення, що проходять бойові випробування чотири типи дронів-перехоплювачів, мала ракета «Ніка», кулеметні турелі з ШІ, то очевидно, що їхня розробка почалася не вчора, а розгорнути виробництво вимагатиме часу — і тут нікуди не подінешся.
Не забудьмо: на таких швидкостях перехоплювач повинен мати систему автоматичного наведення, а це подовжує час розробки й збільшує вартість. Не кажучи вже про дешевий і придатний для масового виробництва реактивний двигун, подібний до того, який росіянам постачають китайці. Крім того, слід створити радіолокаційну систему виявлення й наведення, бо існуюча звукова на звук реактивного двигуна реагує слабо. Тобто всі мобільні групи повинні мати вже не лише прожектори, а й власні радари, виробництво й постачання яких також треба забезпечити. Розгортання такої системи по всій Україні залежатиме від наявності фінансових ресурсів і кількості навчених протидронових екіпажів.
Чи могло це бути зроблено раніше? Можливо, й так. Але для цього в МОУ мала б бути група стратегічного планування, яка б прогнозувала розвиток видів озброєння й видавала технічні завдання на розробку заздалегідь. Але про яку стратегію можна говорити, коли за 4,5 роки війни у нас змінилося 5 міністрів оборони й 3 головкоми. Пригадаємо: протягом усієї Другої світової війни американськими силами в Європі й Африці керував Ейзенхауер, на Тихоокеанському театрі — Макартур, а флотом — адмірал Німіц. Усю війну. І лише Гітлер безперестанку тасував генералів — з відомими наслідками для нього й Німеччини.
Захист у міру можливостей буде робитися, проте потребуватиме часу. І всі медійні істерики тут недоречні й беззмістовні, як і лжемиротворчі пропозиції. Нам не залишається нічого іншого, як чинити опір і триматися — як би не було важко, але явно легше, ніж українському солдату на фронті. І прислухатися до думки компетентних людей, а не до апокаліптичних пророцтв, які, крім деморалізації суспільства, нічого не приносять.
І на завершення пригадаємо миротворцям і собі: напередодні вторгнення армія росії закупила 40 тисяч поліетиленових пакетів. Цікаво, для кого? І щоб не було ілюзій — був прийнятий закон про організацію масових поховань. Хто б у них мав лежати? Бо пропозиція українцям домовитися з Путіним виглядає точно так само, якби євреям запропонували домовитися з Гітлером.