Майстерні зразки ар-деко у віллах на вулиці Йосипа Сліпого.
Атмосферні львівські вілли на вулиці Йосипа Сліпого в об'єктиві історії, мистецтва та науки.
Вулиці по-різному вписуються в історію Львова. Одні – неповторною архітектурою, інші – відомими постатями, які мешкали на ній. А є такі, що стали місцем важливих подій в історії міста. Вулиця Йосипа Сліпого чудово пасує під усі ці визначення незважаючи на свій молодий вік – близько 110 років та незначну протяжність – 550 метрів.
Свій сучасний вигляд та своє крайнє ім'я ця вулиця отримала в 1980 році, внаслідок об'єднання колишніх вулиць Успенського та Радищева. Спершу вона називалась вулицею Кордіана, а згодом її неодноразово перейменовували: Крулевска, Собінського, Лейбніцґассе, Фріц Ройтерґассе, знову Собінського, Успенського та Радищева. В 20-х роках минулого століття на вулиці Крулевській збудували три вілли в стилі ар-деко з елементами дворкового стилю. Ці вілли сховалися в тіні дерев, а також за припаркованими автомобілями, і так збереглися в майже незмінному вигляді до наших днів. Якщо від вулиці Зеленої підніматися парним боком вулиці Йосипа Сліпого на гору Святого Яцка, то відразу можна потрапити на віллу під номером 8а. На її фасаді ще за радянських часів вмонтували табличку "Пам'ятка архітектури місцевого значення, будинок збудований в кінці ХІХ століття".
І це саме той випадок, коли не варто вірити всьому, що пишуть на табличках. Насправді будинок збудували пізніше, в 1927 році, за проектом польського архітектора, технічного інспектора львівського університету Олександра Каплонського (1884-1943). Віллу в стилі ар-деко Каплонський збудував для себе. Однак вже в наприкінці 1930-х років у неї з'явився новий власник – лікар-невролог, радник міської ради Львова Тадеуш Фалькевич. За радянських часів тут був дитячий садок. На початку 2000-х років будинок перейшов у власність ордену єзуїтів, які заселились до нього після капітального ремонту в 2005 році. Сьогодні тут знаходиться єзуїтський монастир та Головний дім Товариства Ісуса в Україні. Теперішні власники прикрасили арку фасаду емблемою єзуїтів, але в іншому зберегли первинний зовнішній вигляд будівлі. Також вони залишили планування першого поверху та елементи його оздоблення. Про це Варіантам люб'язно розповів о. Олексій Бредєлєв.
У монастирі постійно мешкає четверо з дванадцяти ченців ордену єзуїтів в Україні. Вони проводять реколекції на основі Духовних вправ Ігнатія Лойоли, опікуються переселенцями зі Сходу України, займаються військовим капеланством та викладають для волонтерів. Єзуїти в Україні, переважно, греко-католики. Отець Олексій Бредєлєв запевнив Варіанти, що для єзуїтів це не проблема, оскільки вони служать у всіх католицьких обрядах і тому не вбачають необхідності створювати різні відгалуження. Кімнати першого поверху монастиря подібні до коворкінг-центру, інтер’єр особливо налаштовує на довгі бесіди та читання духовної літератури. Під першим поверхом розмістились невеличка капличка в якій ченці служать Літургії. Власного храму у Львові єзуїти не мають, і як пояснив о. Олексій, у них лише час від часу відбуваються Літургії в гарнізонному храмі Петра і Павла, колишньому костелі єзуїтів.
Поруч з капличкою єзуїти облаштували міні-спортзал та кімнату для зібрання. Один з львівських ченців, диякон Віталій Осмоловський, займається дзюдо і вже виборов срібні нагороди чемпіонатів США та Кенії. Отець Олексій також наголошує на тому, що й інші ченці охоче займаються спортом. На другому поверсі вілли знаходяться приватні кімнати ченців.Вілла єзуїтів виділяється поміж інших будинків великим внутрішнім подвір'ям з квітником, яке розташовується збоку сусідньої вулиці Карпатської, а також другим фасадом в дворковому стилі з терасою, який виходить саме на це подвір'я.
Залишаючи монастир єзуїтів варто ще кинути оком на протилежний бік вулиці Йосипа Сліпого, щоб побачити дві чудові вілли в тому ж таки стилі ар-деко з елементами дворкового стилю. Вони стоять поруч під номерами 9 та 11. Ці вілли збудували в 1927-1928 роках за проектами архітектора Ізраеля Маркуса Собеля на замовлення власників кондитерської фабрики "Hazet" Самуїла Зіманда – №9 і Самуїла Хаммера – №11. Перед тим Собель розробив проект будівлі самої фабрики "Hazet" на вулиці Заводській, 23, котра нині належить фабриці "Світоч". У віллі Зіманда в 40-50-х роках минулого століття був готель аеропорту, згодом дитячий садок, а на початку нашого століття будинок передали прокуратурі Личаківського району. Новий власник не врятував віллу від часткового розорення, наприклад, в 2012-2013 роках зникли кована огорожа вілли, яка вважалась одним з найкращих взірців кування в стилі ар-деко у Львові, а також рельєфний декор над входом.
Вілла має зручне планування: з невеликого холу можна потрапити у велику овальну залу. Міжповерхові сходи сховані в одному в кутів будинку. Округла зала – просторе місце для спілкування всіх членів сім'ї, разом з тим кожен з них мав свою кімнату (а старші пани навіть декілька), де вони могли усамітнитися.
Спілкування з працівниками прокуратури під час візиту Варіантів було не таким люб'язним, як з власниками першої вілли – єзуїтами. Навіть був момент, коли журналісти опинились перед загрозою насильства, оскільки представники прокуратури спочатку усно погодили фотографування, але згодом передумали та заборонили. Якщо б дійшло до чогось богопротивного, то це був би далеко не перший і не найбільш відомий факт насильства в історії вулиці Йосипа Сліпого. І тому тепер Варіанти змушені згадати про вбивство, що сталось в 1926 році на вулиці Крулевській. У той час частину вулиці Йосипа Сліпого, прилеглу до гори Святого Яцка, вкривали сади, чагарники та кущі, а вілли в стилі ар-деко лише проектували. До того ж вулиця не мала правого пологого повороту на гору, а завершувалась стежиною, яка круто повертала ліворуч до Грюнвальдської бурси – гуртожитку для школярів та учнів ремісничих училищ. Хоч за нумерацією цей будинок є останнім, 33, але збудували його одним з перших, в 1909-1910 роках за проектом Альфеда Захаревича і Адольфа Піллера.
За рік на Крулевській під номером 7 з'явився ще один гуртожиток для студентів – Академічний дім ім. А. Потоцького. Останній будинок прикрашав аттик в ренесансному стилі, однак пізніше замість нього добудували ще один поверх. Грюнвальдська бурса згодом перетворилась на училище, а будівля академіку тепер належить львівському міському голові Андрію Садовому. Певний час перед тим, як він оселився в Ратуші, саме за цією адресою був його робочий кабінет. Отож дощового вечора 19 жовтня 1926 року на вулиці Крулевській члени Української Військової Організації (УВО) Роман Шухевич і Богдан Підгайний вчинили атентат на кураторія Львівського шкільного округа Станіслава Собінського (1872–1926). Українська громадськість вважала Собінського відповідальним за скорочення чисельності українських шкіл в Галичині. Собінський з дружиною повертався Крулевською до Ґрюнвальдської бурси, де вони й мешкали. Перед підйомом вгору стежкою їх наздогнали двоє людей з пістолетами. Пролунав лише один постріл. Собінський загинув на місці – куля потрапила у голову. Учасники замаху втекли через гору Святого Яцка, а поліція їх так ніколи й не знайшла, можливо, тому, що не дуже шукала.
Вбивство Собінського була першою серйозною акцією молодого члена УВО Романа Шухевича і, ймовірно, що саме вона в майбутньому привела його на посаду керівника бойового відділу ОУН. Собінського поховали на Личаківському цвинтарі. Через рік на його могилі постав надгробний пам'ятник, який створили за проектом Вінцента Вітольда Равського в стилі ар-деко.
Вулицю Крулевську тоді ж перейменували на вулицю Собінського. А вже в 1928 році двох інших українців Василя Атаманчука та Івана Вербицького засудили до страти за вбивство Собінського. Однак через те, що суд так і не отримав переконливих доказів щодо їхньої участі в атентаті, смертельний вирок для Атаманчука та Вербицького пізніше замінили на довголітнє ув'язнення. Сьогодні стежка до Грюнвальдської бурси занедбана і практично зруйнована, адже парадний вхід до училища перенесли з вулиці Йосипа Сліпого на вулицю Ольги Басараб. До нього тепер веде сучасна дорога в обхід гори Святого Яцка.
Тож повернімося до третьої вілли в стилі арт-деко під номером 11 на вулиці Йосипа Сліпого, що належала Самуїла Хаммеру. Вона прикрашена великими кам'яними вазами в формі квітів, які встановили на парапетах ганку. В середині минулого століття на стінах фасаду з'явились два панно у техніці сграффіто на тему щасливого радянського дитинства.
Якщо парадний фасад вілли практично не зазнав змін, то внутрішній фасад активно перебудовується попри те, що цей будинок визнали пам'яткою архітектури. В середину вілли Варіантам не вдалось потрапити. Отож залишається довіритись розповідям експертів, які запевнили Варіанти у тому, що планування цієї вілли не менш оригінальне та зручне, ніж сусідній.
Варіанти вдячні Вітольду Мілошу за ідею та консультації