У Львові відбувся круглий стіл "Журналістика і війна: роль ЗМІ і громадських організацій в інформаційній безпеці держави".
На ньому дискутували працівники медіацентру Міноборони України, голова ЛОО ВГО "Спілка офіцерів України", настоятель гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла та інші поважні представники львівської громади.
З поміж подальших цікавинок цієї дискусії (рекомендації щодо співпраці ЗМІ та силових структур в умовах особливого періоду), можна відзначити, наприклад, заувагу керівника Західного регіонального медіацентру Міноборони України Олександра Поронюка про те, що "Оскільки Україна перебуває у стані інформаційної війни, сучасні мас-медіа повинні протистояти тому потоку дезінформації і забезпечити моральний спокій всім українцям. Та на жаль, нашим ЗМІ не завжди вдається правильно оцінити ситуацію, висвітлюючи військові події".
У свою чергу голова Спілки офіцерів України Петро Костюк наголосив на тому, що всі українці є безпосередньо причетні до інформаційної війни з боку Росії.
"Журналісти є активними учасниками, оскільки оперують інформацією, а населення – пасивними, адже сприймає та інтерпретує її. Завдання засобів масової інформації – правильно та об’єктивно подати інформацію" – сказав він.
Також Костюк розповів про те, що в Україні немає жодного закону, завдяки якому провідним телеканалам заборонили б показувати російські серіали та програми.
"Якби існував такий закон, то більшість каналів точно відмінили б показ російської продукції. А так – кожен керується виключно своєю редакційною політикою" – зазначив він.
Учасники круглого столу також зв’язалися із прес-службою АТО, представник якої звернувся до журналістів та попросив їх не знімати загальні плани на блокпостах, адже таким чином вони показують ворогу місце розташування українських бійців.
Натомість він порекомендував використовувати крупні плани.
"Зазвичай журналісти хочуть працювати самостійно, і це зрозуміло, адже вони хочуть отримати ексклюзив. Тому ми у зоні АТО рекомендуємо, де знімати безпечно, адже існує велика ймовірність журналіста попасти під вогонь. Хотів би попросити, щоби медіа працівники все-таки дотримувалися настанов військових", – зауважив працівник прес-служби АТО Олексій Дмитрашковський.
Рекомендації щодо співпраці ЗМІ та силових структур в умовах особливого періоду
Співпраця військового відомства та працівників мас-медіа будь-якої форми власності повинна будуватись на принципах демократії та верховенства права.
Іншими словами, урядові структури, до яких належить і армія, не мають права втручатися до редакційної політики засобів масової інформації, не укладають підкилимних угод щодо ексклюзивності інформації та всебічно сприяють діяльності журналістів.
Однак, водночас, військові мають певні засоби впливу на журналістів – це діючі Закони України, які стимулюють і вимагають дотримуватися певних стандартів журналістської праці.
Зокрема, оприлюднювати лише достовірну, перевірену інформацію з фаховими коментарями відповідальних військових посадових осіб, висловлювати суб’єктивну думку, громадянську позицію, політичні уподобання.
Дотримуватися вимог законів щодо нерозголошення державної таємниці та доступу до службової інформації.
У двосторонній системі військово-журналістських відносин цей пункт трансформується в цілий спектр "обмежень" для оприлюднення:
I. Дислокація військових частин, прізвища командирів, кількість особового складу та кількість і якість оснащення ОВТ.
II. Переміщення військових підрозділів під час виконання завдань.
III. кількість вбитих і поранених, виведеної зі строю ОВТ – ворог не повинен знати про успіх чи невдачу своїх дій.
Пам’ятайте, що супротивник регулярно аналізує відкриті джерела інформації!
1. Об’єктивна критика вітається, але вона не повинна зашкодити. Заборонити готувати критичний матеріал військові не можуть, але журналісти самі повинні розуміти, що їхня діяльність може не просто викрити якісь хиби у військовій сфері, а надати ворогу "тему" для інформаційної атаки.
Також часто активна позиція журналіста може сприяти підвищенню напруги у суспільстві, масових заходів тощо.Обережність – ось основа критичного матеріалу.
Ми знаємо, що маємо проблеми, ми готові спілкуватися з громадськістю та ЗМІ, але із пошуком реальних рекомендацій і шляхів вирішення. А критика заради рейтингів ЗМІ чи реалізації амбіцій окремих журналістів – це біда для обох сторін.
Якщо ви викрили проблему, пов’язану із забезпеченням бойових дій, не подавайте матеріал доти, поки не зможете розповісти про те, як цю проблему почали вирішувати, або хоча б пообіцяли це оперативно зробити.
Військові, у свою чергу, повинні надавати коментарі та йти на контакт із журналістами навіть на чутливі теми.
2. Не заважати – двосторонність зв’язків між військовими і журналістами не повинні переростати в надокучливість та відволікати військових від виконання завдань.
Запити, уточнення, коментарі повинні мати конкретне підґрунтя, а не тому що "немає про що писати чи знімати".
3. Де-юре, війни в Україні немає. Тож і обмежень щодо діяльності ЗМІ не запроваджується. Відсутнє цензурування журналістських матеріалів.
Однак, де-факто, всі ознаки агресивних дій іншої держави проти України є.
Тож як бійці інформаційного фронту, так й українські журналісти не повинні забувати про етику у власній творчості та відстоювання державних інтересів крізь подання інформаційних матеріалів:
– Уникайте показу трупів людей. По можливості не вживайте навіть слово "труп", замінюючи його на "загиблих", "вбитих" або "тіла".
Деморалізуючий вплив вигляду покійників може дестабілізувати якщо не військових, то їхніх батьків, які зроблять усе, щоби їхній син не потрапив на фронт.
Не зловживайте показом похоронів тих, хто загинув, якщо це не публічно резонансна особа чи похорон.
Ми дуже співчуваємо, але якщо не можемо нічим вже допомогти, і репортаж не дає надії – замисліться, чи варто його давати на шпальти газети чи в ефір?
– Якщо це можливо, не завершуйте репортажів навіть про поразки – безнадією.
Використовуйте контрапункт.
Навіть у тих, хто загинув, можуть бути діти, і пам’ять про їхній подвиг залишиться в поколіннях нащадків, які пишатимуться своїми батьками.
Досвід країн, які переживали наслідки війн на своїй території, зокрема Ізраїлю, свідчить, що націленість на надію в майбутньому дозволяє людям проходити через стрес із меншими втратами.
– Не показуйте відео, яке на Youtube викладає ворожа сторона. У Росії цим займаються професійні пропагандисти.
Якщо відео наших полонених чи їхніх дзвінків додому з полону з’являються в мережі – розрахунок на повну деморалізацію тих, хто може чинити опір в Україні.
Якщо ж ви робите репортаж про полонених, шукайте офіційний коментар особи, яка буде вести переговори з терористами.
Люди не мають думати, що проблема визволення з полону повністю лягає на плечі рідні.
4. Пам’ятайте, що навіть у суспільстві з найбільшим рівнем розвитку демократії та плюралізму суспільної думки питання, які стосуються сфери національних інтересів, сектору безпеки держави, перебувають під контролем урядових структур.
Інформація в такому випадку надходить контрольовано з точки зору дотримання доступу до службової інформації. Тому потрібно із розумінням ставитись до проблем, які військовими не розголошуються.
Оприлюдненню кожного факту є свій час.
Завдання ЗМІ в такий період бути не лише викривальниками проблем, але й інструментом, що допомагає створювати образ українського солдата як професіонала, патріота, самопожертвенну людину для держави і світової спільноти.