Автономний опір: Боротись треба не проти одних панів за інших панів, а проти цілого панівного класу

Інтерв’ю з активістом руху Автономний опір на правах анонімності.

У чому полягають ідеологічні розбіжності між націоналістами (Тризуб ім. Степана Бандери, УНА-УНСО, Білий молот, Патріот України та ін.) і автономними націоналістами?

В тому, що ми виступаємо за суспільну власність на засоби виробництва, пряму владу народу, міжнаціональну солідарність і рівність. Вони дотримуються протилежних або майже протилежних ідей.

Яким є ставлення автономних націоналістів до проблеми євроінтеграції, до ЄС?

Ми не підтримуємо жоден вектор інтеграції. Оскільки це інтеграція до імперіалістичних блоків, створених найсильнішими державами світу з метою підкорення і визиску слабких країн, до яких належить і Україна – як зовні, так і всередині цих блоків, де теж існує поділ на вищих і нижчих у всіх відношеннях.

Ми вважаємо, що Україна не отримає незалежності, допоки існує імперіалізм. Здобути незалежність можна не входженням до західних чи східних блоків, а знищенням цих блоків, як і самої системи поділу країн на центри і периферії, метрополії і колонії, багатих і бідних, визискувачів і визискуваних.

Якими є реальні мотиви і цілі участі автономних націоналістів в Євромайдані?

Це спроба переорієнтувати маси протестуючих на боротьбу за інші цілі, вказати їм реальні причини проблем, донести ідею самоорганізації, замість служіння партійним начальникам і бізнесменам.

Це спроба пояснити, що зміна депутатів і президентів нічого не дасть трудовому народу, не допоможе більшості, бо всі суспільні багатства і влада далі знаходитимуться в руках паразитарної меншості: приватних власників, капіталістів та їхніх ставлеників в парламенті і уряді.

Ми кажемо людям, що боротись треба не проти одних панів за інших панів, як це відбувається зараз, а проти цілого панівного класу, який живе з нашої праці і зневажає нас. До цього класу належить і влада, і опозиція, від зміни місць яких сутність не міняється.

Також ми роз’яснюємо людям наше ставлення до Євросоюзу з попереднього Вашого питання і решту наших поглядів. Багато людей погоджується з нашою позицією, особливо тим, що стосується нашого ставлення до партій і опозиції.

І якщо зараз не всі люди готові сприйняти наші ідеї, бо живуть вірою в добрих політиків і підприємців, то завтра неодмінно настане розчарування, люди побачать що ми були праві і тоді замисляться.

Автономні націоналісти критично ставляться до політичної опозиції та її лідерів, тобто ви відкидаєте можливість співпраці чи компромісів з ними?

Так. Зрештою, вони теж не мають до нас добрих почуттів і не налаштовані на співпрацю або компроміси з нами. Вони мають діаметрально протилежні цілі ніж ми. Вони виступають за ті самі суспільні відносини, що президент Янукович, якого вони проклинають, але по суті цілком повторюють.

Їм потрібно посісти місце «Партії регіонів» біля керма репресивного апарату, щоб самим визискувати і гнобити трудовий народ. А для нас не має значення, які прізвища у гнобителів, з якого вони регіону, як називаються їхні партії і так інше.

Автономні націоналісти виступають взагалі проти партій, держави, та інших діючих національних і держаних інститутів, а також критикують капіталістів, буржуазію. А що ви пропонуєте і як бачите майбутнє?

Ми виступаємо за республіку, побудовану знизу вгору на засадах прямого народовладдя і суспільної власності на засоби виробництва. І режим, і опозиція однаково кажуть, що влада народу – це рішення його представників. А ми вважаємо, що влада народу – це рішення самого народу, які приймаються не депутатами, а колективами громадян за місцем їх проживання і праці.

Рішення колективів із загальнонародних питань мають доносити і узгоджувати виборні делегати, підконтрольні і підзвітні виборцям. Ці делегати повинні діяти за точною інструкцією виборців і можуть бути швидко відкликані виборцями в разі невиконання інструкції.

До речі, в Україні сьогодні не існує ніякого, навіть фіктивного закону про відкликання депутатів.

Також ми хочемо, щоб виборними стали всі посади в органах влади, від управлінських до судових і щоб всі службовці отримували таку саму зарплату, як і всі трудящі, бо тільки так можна побороти кар’єризм.

Всі партії, як провладні, так і опозиційні виступають за збереження приватної власності на засоби виробництва, тому що ця власність належить їхньому керівництву і спонсорам, на яких працює багатомільйонний злиденний народ (80% населення України, за статистикою ООН, перебуває за межею бідності). Їм вигідно переконувати народ, що без приватних власників і держави йому не обійтись.

А ми вважаємо, виходячи з досвіду робітничих кооперативів, що організований трудовий народ може сам керувати та планувати виробництво, розподіляючи продукти своєї праці між споживачами, замість того щоб вони осідали в кишенях директорів і бізнесменів.

Ми називаємо це суспільною власністю на засоби виробництва, коли всі суспільні багатства належать трудящим людям, а не капіталістам і бюрократам.

Скільки силові структури не тероризують людей, скільки не садять невинуватих, скільки «Беркут» не б’є «за просто так», але жодна партія не виступає за те, щоб знищити ці терористичні органи. І влада, і опозиція каже, що держава має захистити народ.

На нашу думку, треба бути наївними, щоб вірити в це. Ніхто не захистить людей, окрім них самих.

Ми вважаємо, що силові структури – гарант рабства. Гарантом свободи може бути тільки всезагальне озброєння і ополчення народу, організоване знизу вгору із виборними командирами. Можна розповідати і далі, але це основне.

У чому полягають суперечності між автономними націоналістами і націоналістами і чому останні вважають вас «лівими»? В чому різниця між національною і народною революцією? Адже автономні націоналісти закликають до народної революції?

Суперечності полягають в тому, що вони не поділяють наші ідеї або навіть виступають проти наших ідей, викладених у відповідях на попередні ваші питання. І вважають «лівими» саме ці ідеї, бо ми самі не називаємо себе ані «правими», ані «лівими», тому що погляди більшості представників цих таборів не відповідають нашим поглядам.

Тут можна сказати все те саме, що сказано вище про владу і опозицію (в якій, зрештою, і так є «націоналісти» зі «Свободи»).

Нас цікавлять не риторика і не обгортки, а якісні зміни суспільних відносин. І якщо вони підтримують відносини визиску людини людиною, гноблення людини людиною, то не має значення як вони себе називають – «ліберали», «націоналісти» чи навіть «соціалісти» - сутність одна.

Для «націоналістів» також характерний шовінізм, ксенофобія, але з нашого погляду це не основа їхньої ідеології, а лише один із методів збереження експлуататорської системи – реальної основи їхніх цінностей.

Ця ідея допомагає посварити трудящих різних національностей між собою, щоб вони воювали одне проти одного, а не проти своїх гнобителів, яким тоді не буде загрожувати антикапіталістична революція.

Революція, в нашому розумінні, це корінний переворот суспільних відносин.

Вище ми пояснили за які саме суспільні відносини ми виступаємо. Революція, за яку ми виступаємо, може остаточно перемогти тільки у всьому світі.

Відповідно, національною революцією ми називаємо той епізод цієї всесвітньої революції, коли вона відбувається в окремій країні.

Відповідно, наша революція не може не бути національною. Здійснити переворот суспільних відносин неможливо без участі і підтримки широких народних мас. Тому наша революція не може не бути народною. Ми не бачимо ніякої суперечності між цими поняттями.

Також наші відмінності зі значною частиною «націоналістів» докладно розкриті в статті "Наша еволюція і наша традиція".

Ви є прихильниками мирних чи радикальних способів політичної боротьби?

Ми є прихильниками ефективних способів політичної боротьби: радикальних чи мирних. Все залежить від ситуації.

Якою є структура і чисельність руху автономних націоналістів?

«Автономний Опір» заснований на засадах рівності та самоорганізації: без лідерів та ієрархії. Усі важливі рішення приймаються активістами на загальних зборах.

Загальну кількість вказати важко. Але можна сказати, що найактивніших учасників налічується близько 100 осіб по Україні.

Знаю, що погляди, подібні до ваших, сповідують деякі організації в Росії, наприклад «Вольниця», а кого ви вважаєте своїми ідейними побратимами на Заході чи в країнах Сходу поза Росією?

«Вольниця» давно саморозпустилась. Зараз контактуємо з неформальною групою товаришів з Росії, до якої належать учасники різних організацій і безорганізаційні, зокрема і колишні активісти «Вольниці».

Фактично ми поки що співпрацюємо не з організаціями, а з конкретними людьми і групами людей як організаційними, так і безорганізаційними в Україні і кількох інших країнах світу.

У чому відмінність чи схожість автономів і анархістів?

Все залежить від того, що розуміти під «анархізмом». Якщо в якості прикладу розглядати наприклад анархізм Нестора Махна або громадівський соціалізм Івана Франка, то ми не лише схожі, алев цілому сходимось з ними.

Наші відмінності від них невеликі і непринципові, пов’язані більше із різними умовами в яких ми живемо і діємо.

Для прикладу, можете прочитати нашу статтю про Нестора Махна:

Які функції і завдання автономів на Євромайдані: приймаєте участь у охороні, вході в керівні структури, працюєте в структурах, котрі забезпечують життєдіяльність майдану?

«Автономний Опір» не бере активної участі у організації Євромайдану.

Чи брали автономи участь в подіях 30 листопада, 1 і 11 грудня? В чому вона полягала? (чи безпосередньо були ваші люди серед тих, кого била міліція і беркут 30 листопада, чи брали участь в штурмі КМДА, будинку профспілок і адміністрації президента, чи приймали участь автономи в поваленні пам’ятнику Лєніну в Києві? Якщо так, то чому? Якщо ні, то також поясніть чому?)

Зі всього переліченого окремі активісти брали участь лише у штурмі Банкової та КМДА 1 грудня, проте це була їхня особиста ініціатива, а не рішення руху.

В цілому ми вважаємо ці події гарними прикладами громадської активності, що можуть стати традицією.

Кажуть, що штурм Банкової це чиясь провокація проти опозиції. Але нам однаково. Ми не дбаємо про інтереси опозиції – вона нічим не краща, ніж нинішня влада, якщо не гірша.

У поваленні пам’ятника Леніну участь не брали, оскільки вважаємо це настільки ж безглуздими діями, як, приміром, вимоги відставки уряду, щоб замінити його на інший уряд.

Це створює для народу ілюзію боротьби, покращень і заважає замислитись над коренем їхніх проблем.

Також для нас було б лицемірством валити пам’ятник Леніна разом з особами, які мають набагато більш реакційні погляди, ніж у Леніна, шанують набагато більш жахливих антинародних диктаторів, ніж Ленін (наприклад, Гітлера і Муссоліні), і які навіть самого Леніна критикують з контрреволюційних позицій, критикують за те, що він – «занадто лівий», в той час як ми критикуємо Леніна за те, що він – «занадто правий».

Чи автономи зазнали репресій після подій на Євромайдані і якщо так, то скільки прихильників вашого руху зараз під загрозою відкриття кримінальних справ?

Ні.

Чи правильно, що «Свобода» і автономи продовжують конфліктувати під час Євромайдану? Чи не пробували Ви укласти перемир’я на час боротьби з діючою владою, бо в її поваленні зацікавленні як перші, так і другі. І якими б мали бути умови такого перемир’я?

Ми зацікавлені в поваленні будь-якої влади над народом. «Свобода» ж зацікавлена у встановленні своєї влади. Наші цілі протилежні.

Причому від «Свободи», яка ще не прийшла до влади на рівні країни, ми вже зазнали більше утисків і репресій, ніж від діючої влади.

І хочемо попередити про це весь народ, який, замість одного паразита, може посадити собі на шию іншого – можливо, ще гіршого.

Як Ви ставитесь до теми «провокації» і «провокаторів» на Євромайдані? Чи справді вони є чи все ж таки правильно говорити про те, що на Євромайдані в боротьбі проти влади об’єднались як помірковані, так і радикальні опозиційні сили?

Тема «провокацій» на Євромайдані стала справжнім масовим психозом.

Після штурму Адміністрації Президента опозиція охрестила усіх його учасників «провокаторами», не зважаючи на те, що там були зокрема й члени ВО «Свобода», яка входить до опозиції.

Лідери опозиції злякались можливих наслідків, репресій з боку режиму, тому вони відхрестилась від усіх радикальних елементів, котрі прагнули розвитку протесту.

Ганебним фактом також є те, що «мирні мітингувальники» ловлять на вулицях людей, котрі, на їхню думку, є «провокаторами» і обшукують їх, знімають їхні особисті дані на відеокамеру, здають цих людей міліції. Завдяки таким діям за ґратами вже опинився Олег Панас і Роман Тесленко.

Чи влада пробувала переслідувати учасників маршу «Автономного опору» проти свавілля міліції та «Беркуту»? Чи може була інша реакція з її боку? І в чому полягав сенс цієї акції, якщо вона залишилась практично непоміченою?

Марш проводили не ми, а позаорганізаційний комітет. Декілька автобусів з «Беркутом» прибуло до нас після перекриття дорожнього руху й пікетування ГУ МВС м. Києва.

Сенс акції полягав у поширенні ідеї, що встановлювати і захищати порядок має не поліцейський апарат, який стоїть над народом, а сам озброєний народ, організований в народне ополчення.

Акцію показували по телебаченню, висвітлювали в Інтернеті. І як взагалі можна передбачити рівень помітності акції до того, як вона буде проведена?

В інтерв'ю використані ілюстрації групи Автономний опір.