Варіанти бігали, повзали і стріляли пліч-о-пліч зі 68-річним бійцем Катериною Аполінарівною.
Саме з тією, яка через соцмережі налякала обивателів ДНР-ЛНР з їхніми переоцінками масштабів мобілізації пенсіонерок в українську армію.
Бабуся стала в інтернеті добровольцем, попри те, що не збирається ним бути і прийшла на вишкіл заради того, щоб допомогти приготувати обід учасникам тренувань.
"Мене привела думка, що, можливо, я тут знадоблюся та й приготую обід тим бійцям.
Та дивлюся – жінки взяли автомати. А чому би я не взяла? Можливо, прийде такий час, що я зможу відстояти з автоматом. А дадуть автомат – і не буду вміти стріляти", – каже Катерина Аполінарівна Білик.
Математичка Аполінарівна заради вишколу йшла пішки від Жидачева до полігону.
На вишколі поскаржилася лише, що її в брудному вигляді водій не впустить до маршрутки і вона не зможе доїхати до рідних Млиниськ.
Бандерівка освоювала пейнтбольний МП-5, а не бойовий, що здалося через непогану як для новачка техніку поводження зі зброєю.
Катерина Аполінарівна Білик була не єдиним мемом військового вишколу на полігоні у Жидачеві.
Її внук – теж як виклик диванній сотні: камуфляж з червоно-чорними шевронами "Правого сектору" солідно доповнюють чорні окуляри і шапка з тризубом.
Що штовхало внука штовхати свій центнер ваги через болото, сніг і повну репяхів та будяків долину? Ну нехай, він постійно ігнорував техніку безпеки, тримаючи палець на гачку, інколи випадково пострілюючи холостими.
Перетерпів.
Жінка, яка бігала в двійці разом з млиниським правосєком і мала схожу комплектацію, теж мужньо перенесла дводенну муштру.
Замочивши штани, вона намагалася їх просушити біля багаття, але заодно і пропалила до дірок. Найдивніше, що вона не відчула як палає, і стрепенулася тільки після криків: "Пожежа!".
Бідолашну згодом чекало останнє на той день випробування – проїхати кілька кілометрів додому на велосипеді по суцільній ожеледиці і з вентиляційними отворами в штанях.
Ще один претендент на звання мема – дядько з чорними окулярами і бундеснашивками на камуфляжі. На війні чи на тренуваннях навіть з іграшковою зброєю і навіть на запобіжнику заборонено направляти ствол в сторону ближніх.
Бундесдядько це абсолютно ігнорував, чим добряче повеселив бійців. Ствол він переплутав з циркулем, і міг би ненавмисне звалити всіх довкола.
Показані навички дозволили б чи Катерині Аполінарівні Білик чи її внуку або ж мені записатися в добровольці і рушати на Схід.
Кроком руш – ворог на шість – граната – коліно – ворог на дванадцять – на землю. Ці слова вгризаються в мозок електричними імпульсами і ти вже автоматизуєшся до рівня робота.
Слухаєш теорію інструкторів і розумієш, що військове ремесло не таке позахмарне щодо тебе.
Розповіді про напівалкашні роти, обкурених бійців Нацгвардії, які пішли в розвідку і солдатів, які в погоні за дівками з навколишніх донбаських сіл потрапляли в пастку замаскованих мін-розтяжок наштовхують на думку, що може настати момент, коли країну захищати буде нікому.
За словами інструкторів, у майже мільйонному Львові на вишколи збирається приблизно двадцять осіб. На вихідних у Жидачеві воювало сорок, половина з яких прибули з навколишніх сіл.
На другий день залишилися двадцять п’ять мужніх, серед яких Катерина Аполлінарівна, її внук з "Правого Сектору" і жінка, яка приїхала уже з новими не обпаленими штанами.
"Та що ви не можете взяти і: перший раз не попала, другий раз не попала, а третій - конче", – каже Катерина Аполінарівна.
Військовий вишкіл у Жидачеві організувала "Народна самооборона" Жидачівського району.
Військовий інструктаж провів центр тактичної підготовки "Бескид", медичний – підрозділ "Білі берети".